Радіонаука: три розмови про наукпоп. Міріам Драгіна


Науково-популярний простір українських медіа досить обмежений. Про науку доступно для середнього споживача масової інформації пишуть та говорять лише поодинокі журналісти. Присвячені науці інтернет-ресурси мають обмежену аудиторію, друковані видання рідко балують читача чимось за межами технологічних сенсацій, а телебачення формує образ науковців-маргіналів, що зі скорбними обличчями просять додати їм грошей у ході прийняття державного бюджету. На цьому похмурому тлі приємними клаптиками для любителя науки є регулярні науково-популярні радіопередачі, що в останні 3 роки активно розповідають про українську та світову науку. З їхніми авторами й ведучими «Моя наука» поспілкувалася, щоб дізнатися, як це – говорити на радіо про науку.

Нещодавно в українському суспільстві відновився інтерес до науки. Науковці читають популярні лекції, героями масової свідомості стають іноземні бізнесмени, що вкладають мільйони в наукоємні проекти, популярні блогери переказують науково-популярні статті світової преси. При цьому для читача-глядача наука – це фрукт іноземний, бо українських науковців у ЗМІ він майже не бачить. Виданням та телеканалам легше взяти англомовну картинку та перекласти її українською, ніж розбиратися в хитросплетіннях української науки. А коли далекі від науки журналісти беруться за аналіз робіт українських науковців, часто-густо виходять ляпи, які не задовольняють ані журналістів, ані вчених, ані вдумливого споживача ЗМІ.

Професор Лефевр дивиться по телевізору, як загримований журналіст Фандор відповідає жартами на питання репортера (кадр з фільму “Фантомас розлютився”)

Спілкування науковця й журналіста завжди було непросте. Науковець (ідеальний, у вакуумі) має ідеалом наукову істину, точність у викладі інформації, мінімум спекуляцій і вигадок. Журналіст (такий же сферичний, на Марсі) орієнтується на суспільний інтерес, доступність викладу та наголоси, які привертають увагу пересічного споживача інформації. На перший погляд, ці підходи цілком можна узгодити, та й це вдається у багатьох спільних науково-популярних проектів у ЗМІ. Проте є ще більше випадків, коли процес іде зі скрипом. Думаю, багато хто пам’ятає епізод з французького фільму «Фантомас», де герой Жана Маре журналіст Фандор перевтілюється у видатного вченого та за нього відповідає жартами на запитання преси. Багато контактів науковець-журналіст зазнають краху саме за таким сценарієм. Там, де науковцю важливо донести суть, незважаючи на її складність, журналіст хоче спіймати увагу глядача чи читача, вставити іронію чи метафору. Журналісту науковець видається занадто «сухим» та нудним, вчений бачить медійника несерйозним та поверхневим. Проблеми здаються непоборними для того, хто взявся за справу в перший раз, що з наукової, що з медійної сторони. Саме тому в світі з’являються наукові журналісти – люди, які беруться розібратися в механізмах наукової роботи та допомогти науковцям зробити її зрозумілою широкій публіці.

Міріам Драгіна (з власної сторінки в Фейсбуці)
Дмитро Сімонов (з власної сторінки в Фейсбуці)
Марія Михайлова (власне фото)

В Україні досі нема сегменту наукової журналістики – про це ми можемо сказати досить сміливо. Спостерігається рух до науково-популярних ЗМІ від самих науковців. В основному вони діють в інтернеті, де вже тривалий час існує низька популяризаторських проектів та блогів, організованих самими вченими. Такими є «ScienceUkraine» , «Станіславівський натураліст», наш портал «Моя наука»  – та багато інших, представлених у нашому каталозі «Мережа про науку». Маючи певну аудиторію, вони в той же час губляться в терабайтному потоці інформації всесвітнього павутиння. З іншого боку, журналісти великих ЗМІ не йдуть у наукову тематику через різні причини. Тим не менш, український медіа-простір уже знає й поодинокі успішні приклади походів медійників у нетрі популяризації науки. «Моя наука» створюється вченими, і для нас украй важливо популяризувати цей позитивний журналістський досвід, розібратися в причинах удач та складнощах, що виникають у журналістів у спілкуванні з вченими. Тому ми зв’язалися з трьома журналістами, які впродовж тривалого часу ведуть передачі на радіо, спілкуючись з українськими вченими та відкриваючи слухачам захоплюючий світ науки.

Отже, три журналісти, три ведучих науково-популярних передач на радіо, три радіостанції – державна «радіо кнопка», приватна FM-станція та інтернет-радіо. Міріам Драгіна, Дмитро Сімонов, Марія Михайлова. Усім їм ми задали одні й ті ж питання про передачу, враження від спілкування з науковцями, про популяризацію науки.


Перша розповідь – від Міріам Драгіної, ведучої передачі «Індекс Хірша» на Радіо «Аристократи».

“Моя наука”: Чому Ви раптом почали робити передачу про науку? Звідки в неї така назва? Коли прийшла в голову така ідея та коли почалася передача?

Міріам Драгіна: Більше п’ятнадцяти років спеціалізаціі на інтерв’ю продемонстрували мені вчених як конкретних та охайних у своїх висловлюваннях співрозмовників. Розумію, що узагальнення недоречні, втім, на своєму досвіді відчула, що саме бесіди із представниками науки найбільше надихали та збагачували. Водночас, робити серію інтерв’ю лише із вченими не планувала. Все відбувалося досить просто: в мене виникли питання щодо цінностей соціуму, в якому живу. Потреба елементарної відповіді на причини внутрішньої та зовнішньої агресії і війни. Наївна надія на те, що антидот існує.

В результаті багатомісячного пошуку і спілкування в подорожах Україною, під час створення репортажів у Криму в період анексії та написання текстів зі сходу країни, де, власне, починалася війна, поступово відчула, що прірва поміж людьми, відсутність елементарних знань, і, найважливіше, – відсутність ставлення до знань як до цінності, – чи не найбільша проблема країни. Адже критичне мислення, потреба в індивідуаціі та зрілості – помітні риси розвинених соціумів. Звернути на це дійсну увагу широкого загалу – важке та амбіційне завдання. І першим кроком обрала для себе спробу знайти якомога більше гарних прикладів та поділитися ними із слухачем.

Перший логотип радіо “Аристократи” (Автор: Goo3, CC BY-SA 4.0. WikiCommons)

Так ціллю радіошоу, яке запустила 12 листопада 2014 року на aristocrats.fm, було створення надихаючого контенту за допомогою розмов із видатними українцями. Поступово зрозуміла, що вектор популяризації науки найбільше відповідає моєму завданню.

Вирішила почати із того, з чого починає свій шлях пізнання дитина, – із питань.

А назва “Індекс Хірша” з’явилася згодом. Розумію, що індексів оцінки вчених чимало. Та ця здалася мені звучною, – коли вже хочу звертати увагу аудиторії, маю думати і про звучність також.

“Моя наука”: Як Ви обирали теми для Ваших передач?

Міріам Драгіна: Теми обирала досить просто – ставила собі питання: яка сфера зовсім мені не зрозуміла? Не важко здогадатися: що таких сфер багацько. Список напрямків сформулювала швидко. І далі поступово почала шукати спікерів по кожному із них.

“Моя наука”: Ви зробили багато програм (скільки, якщо не секрет?) Які програми запам’яталися Вам найбільше? Чи вважаєте Ви якісь передачі власною знахідкою або професійною удачею?

Міріам Драгіна: В результаті вийшло декілька сезонів “Індексу Хірша”. Це більше двадцяти щотижневих програм. Найбільше запам’ятався Клим Чурюмов, він назвав себе людиною, яка не дуже цікава українським журналістам. Після мого шоу, завдяки йому чи ні, ситуація змінилася, і з’явилося багато матеріалів про нього та із ним, поки він був живий. Хочу зауважити, коли почала програму, науково-популярних лекцій в коворкінгах та науково-популярних рубрик у розважальних нових медіа не було зовсім. Тому самовпевнено бачу в поступовому розвитку цього напрямку і свою заслугу також. Адже моя аудиторія здебільшого – не професійна наукова спільнота, а саме представники медіа та так званого креативного класу.

“Моя наука”: Які є складнощі у висвітлені наукових тем? Чи важко знаходити учених та спілкуватися з ними? Які є особливості в роботі зі співрозмовниками-науковцями?

Міріам Драгіна в студії (з власної сторінки в Фейсбуці)

Міріам Драгіна: Найскладнішим у висвітленні наукових тем бачу те, що мені бракує наукового досвіду просто по всіх напрямках. Вища гуманітарна освіта, яку маю, допомагає знаходити та систематизувати, формулювати також. Але глибинне розуміння наукових процесів – надзавдання для мене.

Науковців знаходити не так вже і важко. Якщо поринати у тему, багато хто йде назустріч і допомагає із контактами. Спілкуватися важче, не всі прагнуть такого спілкування, не всі довіряють. Критичне мислення, з орієнтації на яке почалися програми, – найкраща риса справжніх вчених. І вона змушує їх обережно ставитися до журналістів, аби через спрощення не відбувалося втрати змістів.

Але мистецтво комунікації – ще одна важлива риса розвинених соціумів. І цьому мистецтву, на щастя, ми всі поступово вчимося.

“Моя наука”: Що, на Вашу думку, мають робити журналістська та наукова спільноти для кращої взаємодії між ними?

Міріам Драгіна: На мою думку, почати бодай щось робити – вже чимало. Щодо журналістів, першим кроком я би обрала цікаву собі тему чи декілька та повчилася у справжніх популяризаторів; в світі достатньо таких професіоналів по різних напрямках. Трохи розширити світогляд, дізнатися про нове і надзвичайне, впевнитися, що в твоїй країні існують конкурентноспроможні дослідження та винаходи, спробувати поставити перед собою завдання – розповідати аудиторії про складне простою мовою – чи не цікавий виклик?!

Щодо наукової спільноти, я би більше уваги приділяла “обгортці”, в якій прихована їхня діяльність. Важливе все: сміливість говорити про себе та свої дослідження, мова, ілюстрації, канали комунікації. Навіть посмішка під час презентації тієї чи іншої ідеї – спроможна змінити ставлення людей та викликати непідробну цікавість.

Обговорення

IgorZinchuk

Формат інтерв’ю крутий!
Хочу ще!

Brunei

Буде ще. Але не все одразу. 😉

Молекулярно про Рак

Формат просто неймовірний: науковець бере інтерв’ю у журналіста, який спеціалізується на взятті інтерв’ю у науковця 😉 і тут головне нічого не переплутати 😀

Kseniya Gulak

🙂

Напишіть відгук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *