Чому варто довіряти науці?


Якщо я почну цей текст з твердження, що авторитет науки в сучасному українському суспільстві є дуже низьким, то зі мною погодяться майже всі. На мою думку, цей факт має викликати занепокоєння не лише в самих науковців, але й у всіх прогресивних українців, які бажають жити у вільній та демократичній країні. В історії світової думки не перший раз трапляється, що популярним стає світогляд, який повстає проти раціонального. Звичайно можна просто говорити “щоб повставати проти здорового глузду, треба спочатку його здобути”, однак цього явно недостатньо, щоб вирішити проблему. Тому я пропоную читачеві ознайомитися з коротким описом наукового методу, найбільш поширеними аргументами, до яких апелюють ірраціональні світогляди, та відповідями на них.

Звідки в людини береться знання про світ?

На перший погляд, загальна відповідь на це питання дуже проста: людина може знати щось про світ або з власного досвіду, або від інших людей. Обмеженість власного досліду хоча б тривалістю життя призводить до того, що більшість нашого знання ми отримуємо не самі. Ми спілкуємося, читаємо книжки, дивимось фільми, слухаємо радіопередачі і найбільше знань про світ ми отримуємо саме від інших людей. Більшість нас не літала в космос, не бачила Антарктиди, не занурювалася в океанські глибини, не діставалася гірських вершин. Досі є широким коло людей, що ніколи не відвідували навіть сусідніх країн та більшості великих міст власної. За таких обставин постає либонь найважливіше питання: як визначити достовірність відомостей, що ми читаємо або чуємо. У перших спробах відповісти на нього виникає поняття авторитету — міри того, наскільки джерело інформації заслуговує на довіру.

Авторитет істини замість істини авторитету

Розвиток науки в її сучасному вигляді почався з того, що мислителі 17-го століття набули достатньої сміливості, щоб піддати сумніву тодішні авторитети (головним чином — релігійні). Але лише твердження, що авторитети можуть помилятися (чи брехати), недостатньо для побудови нового світогляду. Відділивши істину від авторитету, визнаного суспільством, треба розробити метод перевірки тверджень.

Науковці перевіряють твердження у дослідах. Науковий експеримент проводиться таким чином, щоб будь-яка інша людина з достатнім рівнем підготовки могла відтворити результати, урахувавши всі деталі опису дослідження. Саме відтворюваність є однією з найважливіших ознак наукового методу. Якщо хтось десь один раз побачив якесь дивне явище природи й на підставі цього розвиває нову теорію, хоча його “унікальні дослідження” ніхто не може відтворити, бо це його know how, — це найочевидніша ознака того, що ви маєте справу з будь-ким, але не з науковцем.

Перевірка кількох різних “кандидатів” у закони природи за різних умов дозволяє відкинути ті, які не узгоджуються із дослідом. Саме так на певних етапах розвитку науки були відкинуті постулати біблійного світогляду, а згодом помилкові теорії, такі як теорії флогістону, теплецю, ефіру тощо.

А закони-то не доведені. Зарозумілися?

Коли наука почала давати перші плоди у вигляді розвитку технологій, науковий світогляд поступово почав домінувати в суспільстві. Вчені досягли успіху в описі неживої природи, однак з описом людського розуму справи йшли не так добре. Задовільні методи дослідження процесів у мозку з’явилися тільки в 20-му столітті. Однак у 18-19-тих століттях відсутність задовільного опису розуму та поведінки суспільства спонукала багатьох мислителів до критики наукового методу та пошуку його слабких місць.

І слабкі місця знайшлися. З аргументу, що науковий метод є неспроможний логічно довести загальні наукові закони, виріс агностичний світогляд, який стверджує, що людські знання (втім і наукові) не є й не можуть бути об’єктивним відображенням світу. Згідно з цими поглядами, єдине, що можна стверджувати про наукові закони, — це те, що виключень з них ми поки що не знаємо.

Сам цей аргумент є правдивим. Наприклад, перевіряючи, що різні предмети навколо нас падають на землю, ми можемо зміцнювати віру в наші переконання щодо сили тяжіння, але ніколи не матимемо строгого логічного доведення закону всесвітнього тяжіння. Ба більше, дослідами неможливо довести навіть того, що результат буде такий самий, якщо ми їх повторимо завтра, — може ми чогось не врахували, але поки що про це не знаємо. Хоча загальні наукові закони дійсно не можна логічно довести з досвіду, це не доводить самих агностичних поглядів.

Варто також нагадати критикам, що спростування хибного “закону” відтворюваними експериментами є стовідсотковим — перший результат, що не узгоджується з гіпотезою, напевно її спростовує. Це є аргументом на користь наукового світогляду. Хоча про закони, установлені наукою, упевнено можна сказати лише те, що вони поки що не є спростованими. Але вони принаймні кращі за вже спростовані твердження.

Альтернативи науковому світогляду, що пропонуються найчастіше, були спростовані або на початку формування науки (релігійні догми, астрологія, магія тощо), або відразу після вигадування (біоенергетика, “структурована вода” тощо). Про цю особливість наукового методу, як і про факти спростування своїх концепцій, нападники на “офіційну науку” зазвичай не згадують зовсім.

На користь законів, установлених наукою, можна навести ще один аргумент. Хоча в майбутньому люди можуть знайти факти, що спростують наші теперішні переконання, на даний момент вони найкращі серед тверджень, що існують, бо дозволяють вирішити багато людських проблем, будучи використаними в технологіях. Звичайно, ми можемо не передбачити всіх наслідків розвитку технологій (суспільних змін чи техногенних катастроф), однак кожний розроблений прилад виконує функції, для яких створений: авто — їде, ліхтарик — світить, літак — летить тощо.

А що відбувається з теоріями, які тривалий час вважалися правильними, але пізніші відкриття змусили їх переглянути? Коли науковці в процесі досліджень знаходять явища, що суперечать уже прийнятим законам, то останні зазвичай не відкидають зовсім, а тільки уточнюють чи встановлюють межі їхнього застосування. Межами застосування є умови тих дослідів, результати яких не суперечать цим законам. Уточнення законів природи дозволяє як поліпшувати технології, що вже існують, так і винаходити принципово нові.

Коли хтось говорить, що його теорія завжди підтверджується

Часто адепти хибних вчень про світ бувають не настільки нахабними, щоб напряму брехати, видаючи бажані “факти” за дійсні, однак вдаються до іншої маніпуляції. Яскравим її прикладом є ефект Форера, через який люди піддаються впливу астрології, соціоніки та інших вчень про визначний вплив на особистість людини якихось випадкових факторів, що мали місце в момент народження людини. Суть ефекту в тому, що коли людині подають як “індивідуальний опис” набір загальних тверджень, що пасують під усіх людей, то вона схильна вірити в індивідуальність цього опису.

Також неспростовні твердження використовуються адептами різного роду культів — від релігійних до конспірологічних. Часто факт неспростовності перекручується і подається у вигляді аргументу “дивіться, наукою це доведено”.

Однак науковими є лише теорії, що піддаються перевірці дослідами. Це значить, що можна поставити такий дослід який може спростувати теорію (за умови, що ми не знаємо заздалегідь результату). Це називається принципом фальсифікованості. У випадку із законом усесвітнього тяжіння, наприклад, спростування відбулося би, якби в якомусь досліді тіла не падали, або падали з меншим чи більшим прискоренням, ніж передбачає теорія.

На жаль, у науках про людину не всі твердження мають строге числове формулювання. Тому неспеціалістам подекуди буває вкрай важко відрізнити наукові твердження від різної якості вигадок. Тому в 21-му столітті під виглядом цих наук досі квітнуть необґрунтовані расистські, сексистські та іншого роду шовіністичні переконання. Та більшість розповсюджених забобонів можна відкинути лише за критерієм їхньої нефальсифіковності.

Дехто може закидати, що, якщо якесь твердження є істиною (неспростовне же!), то воно не може бути шкідливим. Пропоную просту відповідь на цей аргумент: якщо твердження неспростовне, то воно не несе жодної інформації про світ. Отже і користі немає. А шкода — є, хоча б від того, що заплутаний ним розум приймає хибні рішення.

Етика та наука

Попри значні успіхи наукового методу в описі світу, що призвели до розвитку технологій, які допомогли вирішити багато проблем людства, лише наукових фактів недостатньо для створення повноцінного світогляду людини. Окрім знання про те, яким є світ навколо нас, людині потрібно мати певні вказівки, як діяти в цьому світі. Відповідей на питання, чого прагнути, яка мета краща чи гірша, як треба розставити пріоритети між різними прагненнями, не вдасться вивести логічно суто з фактів про світ, яким він є. Людські судження можна розділити на знання про світ (відповіді на питання “як воно є”) та ціннісні судження (відповіді на питання “як повинно бути”). Може це не є очевидним, однак, вся людська діяльність обумовлена саме ціннісними судженнями. Людина починає щось робити, саме тому, що в неї є певні переконання, “як має бути”, і те, що є насправді, відрізняється від цих переконань. Цілісну систему ціннісних суджень прийнято називати етикою (не плутайте з етикетом). З точки зору логіки, етичні погляди людина обирає собі довільним чином — ті, які більше до вподоби.

Однак, це не означає, що етику не можна чи не варто вивчати. По-перше, для того щоб обрати собі цілі, які би вам краще пасували, варто ознайомитися з усім асортиментом поглядів, що існували в історії людства, та наслідками їх прийняття суспільствами минулого.

Хоча сама етика не є наукою, однак існує наука про етику, що вивчає її як суспільне явище. Так само релігійні погляди не є науковими, і вчення, що встановлюють ці погляди (теологія, богослов’я тощо), не є науками. Однак релігієзнавство, без сумніву, є наукою, бо вивчає релігії як явище.

Висновки

Наукові теорії ніколи не є остато́чними — завжди існує можливість нових відкриттів, що змусять докорінно їх переглянути. Однак кращого способу пізнання світу, ніж наука, людство не вигадало. Тому для прийняття рішень, для власного життя чи для суспільства, варто звертати увагу на факти, встановленні науково, а не на стереотипи, що просто існують, але нічим не підкріплені.

Усілякі недобросовісні діячі в різних галузях часто пропагують хибні світогляди, подаючи їх емоційно, в дуже привабливому вигляді. Не хотілося би бути настільки цинічним, щоб стверджувати, що всі ці люди свідомо брешуть, однак навіть ненавмисна помилка може призвести до великих негативних наслідків.

Саме тому, на мою думку, у добу безпрецедентно легкого доступу до інформації, якою є наш час, украй важливою навичкою є фактчекінг. Мислителі минулого вже заклали нам фундамент для формування критичного мислення, не треба нічого вигадувати. Людині достатньо лише розуміння основ наукового методу і звички ставити собі питання “а як автор дійшов такої думки?”

Цей текст не претендує на повноту аналізу, однак містить пояснення на базовому рівні. У майбутньому обіцяю подати більше аргументів за і проти наукового світогляду. Звісно, питання вибору світогляду є етичним, отже читачеві обирати власні переконання. Однак наслідки прийняття суспільством саме наукової картини світу, якщо звернути увагу на всі деталі, сподобаються, мабуть, усім.

Що почитати за темою:

  • Бертран Рассел — “История западной философии. Гл. XI, XII, IX, XI, XX, XXII, XXXI”

  • Бертран Рассел — “Внесла ли религия полезный вклад в цивилизацию?”

  • Бертран Рассел — “Человеческое познание, его сферы и границы”

  • Бертран Рассел — “’Бесполезное’ знание”

  • Карл Поппер — “О статусе науки и метафизики”

  • Kazimierz Twardowski — “O tak zwanych prawdach względnych”. Rozprawy i artykuły filozoficzne, Lwów 1927, s. 64-93


Від редакції. Це не перші роздуми про користь науки від авторів “Моєї науки“. Думки іншої авторки можна прочитати тут і тут.

Обговорення

Напишіть відгук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *