Медіаграмотність “на пальцях”: як вижити у світі фейків і дезінформації


Квантовий стрибок людства з епохи паперових газет в епоху нових інформаційних технологій приніс нові виклики. Тепер не достатньо бути грамотною, тобто письменною людиною і читати “Вісник району”, аби бути “в курсі”. Важливо стати МЕДІАграмотною людиною, тобто розумітися в сучасних медіа й інформації, де папір стрімко втрачає позиції, а новини і технології змінюються майже зі швидкістю світла. Щороку Україна і світ проводять День безпечного Інтернету (Safer Internet Day), під егідою ЮНЕСКО відзначають Всесвітній тиждень медіаграмотності, запроваджують нові підходи в медіаосвіту й державні заходи з інформаційної безпеки. У розумінні держав і наддержавних організацій медіаграмотність є обов’язковою частиною суспільного порядку денного. Водночас, у серпні 2020 лише 3% українців та українок змогли відрізнити фейкові новини від справжніх, хоча впевненими у своїй здатності їх помічати є 62%. Роком раніше, у 2019, неправдиві новини розпізнали 11% людей. Згадаймо також, що у 2020 75% населення все ще найбільше серед медіа довіряють українським телеканалам і майже 6% людей продовжують вірити російському ТБ. Статистика відверто натякає на те, що українське суспільство конче потребує підвищення інфомедійної грамотності.

Що ж означає бути медіаграмотним/ою? Одна з популярних метафор медіаграмотності звертається до поняття культура споживання інформації. “Ми є те, що ми їмо”, отже, й інформацію, “хліб насущний” сучасної людини, потрібно споживати з розумом: не з брудної тарілки, не поцвілу або не почищену, не брудними руками. І не їсти підошву чобота під виглядом стейку, правда ж? У житті будь-яка інформація потрапляє до нас із різних джерел: від родичів і сусідів, колег по роботі, бібліотеки та архіву, звісно, з газет, соціальних мереж, телебачення тощо. Але медійну (робота з медіа) й інформаційну (власне, робота з будь-якою інформацією) грамотність частіше розглядають як єдине поняття “інфомедійна грамотність”, адже основні потоки інформації нині зосереджені-таки у просторі медіа. У цілому визначення зводяться до того, що медіаграмотна людина знає і вміє критично сприймати та оцінювати інформацію й, відповідно, приймає обґрунтовані й адекватні рішення. Розуміючи принципи роботи медіа і з медіа, він чи вона здатні використовувати медіа для досягнення своїх цілей. Цей важливий пункт означає, що не лише споживання, а й правильне застосування інфомедійних засобів і ресурсів веде до успіху. Тож чи не час трохи перефразувати старий афоризм, який українські сайти приписують Вінстону Черчилю і Натану Ротшильду, традиційно забуваючи про фактчекінг? Здається, тепер “хто володіє медіаграмотністю, ті володіють світом”.

Що тоді таке медіа? У вужчому розумінні медіа, або ж медії — це всі канали масової інформації й комунікації: телебачення, друковані газети і журнали, радіостанції, інтернет-сайти, блоги, соціальні мережі (Facebook, Instagram, Telegram, Twitter, TikTok та ін.). Електронні медіа відділяють у групу “нових”, або “конвергентних” медіа, протиставляючи їх “традиційним”. У ширшому розумінні медіями є всі тексти, зображення і коди природних та штучних мов, які можуть фіксувати й передавати повідомлення. Власне, медійними повідомленнями насичені не лише новини на сайті чи у вечірньому випуску на ТБ, інтерв’ю і статті в друкованому випуску тижневика, а й телевізійні шоу, дописи у Facebook і публікації в Instagram, маркетинг і реклама всіх ґатунків включно з вуличними біґбордами, e-mail розсилкою на Вашій пошті і контекстною рекламою на сайтах. Згадані поняття “масова інформація і комунікація” означають, що завдяки різноманітним засобам і технологіям люди як одержують інформацію та інформують інших, так і комунікують у публічному просторі з великою кількістю користувачів, миттєво реагують на інформацію, самі стають співтворцями або одноосібними авторами контенту. Однак, справа в інструкції і дозі: якщо в чай ложками сипати цукор, це через роки здатне обернутися діабетом. Так само, коли випити таблетку без лікаря, рецепту й не читаючи інструкції, то цілком можна отруїтися на смерть.

Медіаграмотність як суперсила

Медіаграмотність є відкритим у часі процесом. Вона дозволяє сучасній людині приймати обґрунтовані рішення, менше залежати від впливів, краще розуміти межу між реальністю та медійною картиною світу, між фактом та маніпуляцією. Тобто залишатися собою і змагатися за власні цінності. Медіаграмотність є запорукою виживання і, тим паче, успіху в новому інформаційному середовищі. Тож homo sapiens поступово стає людиною медіаграмотною. Проте, на відміну від біологічної еволюції, інфомедійна відбувається феноменально швидко, й за всіма змінами потрібно встигати. Ось які суперздібності розвиває кожна медіаграмотна людина у порівнянні з іншими мешканцями/-ками планети:

  • Здоровий скептицизм і недовіра до медіа. Людина медіаграмотна вміє посміятися з начебто серйозного контенту, помічає комічне в медійному пафосі (наприклад, у телевізійній рекламі чи гіпердраматичному “реаліті-шоу”).
  • Звичка гуглити. Для людини медіаграмотної Google без перебільшення важливий, як повітря: тут можна шукати назву медіа, перевірити, де вперше і де ще з’являвся цей чи схожий текст, згадані факти, новини, будь-які назви, імена людей, картинки і фото в самому гуглі, дивитися сторінки людей та організацій у соціальних мережах. А також уточнювати і перепитувати, користуватися сервісами і сучасними можливостями перевірки інформації.
  • Вміння запитувати. Людина медіаграмотна безупинно аналізує контексти і постійно ставить уточнювальні запитання.
  • Міцні особисті кордони. Працює над саморозвитком і психологічною рівновагою, розвиває стійке розуміння власних поглядів, уподобань та інтересів, вчиться розрізняти свої і нав’язані кимось (медіа) симпатії.
  • Технічні навички. Вмієкористуватися інфомедійними технологіями, соціальними мережами, додатками, зокрема створювати контент для різних платформ та аналізувати свою і чужу діяльність у цьому просторі.
  • Вміння вчитися все життя. Людина медіаграмотна регулярно проходить курси з медіаграмотності, відвідує тематичні навчальні і просвітницькі заходи, долучається до шкіл, освітніх проєктів школи, читає якісні тексти про медіаграмотність тощо. Адже світ не стоїть на місці, щоразу розвиваються медіа, міцнішає світ фейків і маніпуляцій.
  • Інтелектуальний саморозвиток і читання.
10 компетентностей із медіаграмотності, розроблених нідерландською організацією Mediawijzer.net. Інтерактивна модель. Переклад “Детектор медіа”: https://bit.ly/3ew7qXL. Джерело: https://www.mediawijzer.net/about-mediawijzer-net/

Розгледіти, щоб побороти: фейк як він є

Щоб подолати ворога, маємо знати його в обличчя: розуміти прикмети фейків і лазівки, що ними сумнівні повідомлення, брехня, маніпуляція вповзають у (наш) інфопростір. Ось ще одна проста метафора: медіаграмотність ніби мікроскоп показує у збільшеному вигляді інформаційне сміття, яким кишать медіа:

  • фейки (відверта брехня) і дезінформація;
  • інформаційні вкиди — фейкові чи маніпулятивні повідомлення в контексті резонансної теми з чіткою метою обурити суспільство, завдати шкоди репутації тут-і-зараз;
  • джинса — замовні матеріали, замасковані під журналістські;
  • маніпулятивні повідомлення;
  • псевдонаука;
  • інші приклади неякісної журналістики без дотримання стандартів.

Звісно, ці категорії переважно мають багато спільного, завжди збігаючись у двох місцях: неправдивій інформації і намаганні вплинути на свідомість людей. Роль справжніх демонів інфомедійного простору грають боти і тролі. Боти — це сторінки нереальних осіб, краще чи гірше замасковані під “реальних людей”, які поширюють фейки, публікують образливі, неадекватні, неправдиві коментарі, щоб викривити уявлення про громадську думку, спровокувати ворожнечу, бурхливу дискусію, яка дозволяє алгоритмам соціальних мереж “піднімати” й показувати такі повідомлення ширшій авдиторії. Впізнати, хоч і не завжди, бота можна за браком інформації й реальних фото, випадковим набором “друзів” чи фоловерів, однотипною маніпулятивною інформацію на сторінці. Тролі — це сторінки реальних людей, яким платять за деструктивну роботу у медіа, переважно в соціальних мережах. Наприклад, Уляна Супрун писала про дослідження 2018 року, у якому з’ясували, що російські боти і тролі кілька років поширювали у Twitter антивакцинаторську маячню й інспірували антивакцинаторські настрої. Дезінформація і фейки — це зовсім не іграшки, вони породжують недитячі проблеми і загрози. Тому перевірка фактів, хай і виглядає марудною, але важить дуже багато. Коли ми одержуємо якесь медійне повідомлення: читаємо допис у Фейсбуці чи Інстаграмі, дивимося черговий сюжет телевізійних новин, реаліті-шоу (спойлер: таке дивитися небажано), слухаємо подкаст абощо — то повинні його перевірити перед тим, як довіряти. Зрештою, трохи зусиль, і фактчекінг увійде в звичку, суттєво покращивши якість життя.

Інфографіка “Як зловити фейк?”. Інститут масової інформації. Джерело: https://imi.org.ua/advices/yak-vyznachyty-ta-zlovyty-fejk-i2388

6 кроків для перевірки інформації в медіа

На противагу фейкам, ми також мусимо знати, як виглядає якісне медійне повідомлення. Межа між правдою, фейком і маніпуляцією надто тонка, щоб покладатися лише на інтуїцію. Кожен месидж повинен бути чітким, зрозумілим, неупередженим, розповідати про реальні факти і реальні суб’єкти, висвітлювати повну правду, позиції всіх сторін, мати прозоре фінансування і прозору методологію, спиратися винятково на факти й валідні аргументи. Звучить ніби просто, але як перевіряти інформацію на практиці? Розглянемо шість пунктів, які важливі для будь-якого повідомлення в медіа:

  1. Авторство
  2. Джерело
  3. Назва (заголовок)
  4. Факти (події, місця, згадані і/або залучені люди, експертне коло, організації тощо)
  5. Аргументи
  6. Ілюстрації (фото, відео, схеми, інфографіки тощо)

Звісно, буває по-різному: наприклад, у соцмережі ми бачимо спочатку заголовок і назву медіа, а вже тоді можемо перейти і пошукати автора. Розуміння джерела враховує і тих, хто повідомили, і тих, хто опублікували. Тож послідовність фактчекінгу, тобто перевірки не є жорсткою, але тут важить повнота: потрібно повноцінно враховувати всі пункти. І розкриємо секрет: для фактчекінгу нам повною мірою знадобиться вміння постійно ставити запитання. Пройдемося цим шляхом покроково.

КРОК 1. Перевіряємо авторство

Хто автор/ка матеріалу? Які ще матеріали під цим іменем опубліковані? Якою може бути авторська мотивація?

Підозріло, якщо: автор/ки анонімні або таких авторів/ок, швидше всього, не існує, у повідомленні й у самому медіа не вказано контактів відповідальних за матеріал осіб (наприклад, інформації про редакцію, пошти для листування тощо), або якщо автор/ки дуже ймовірно є зацікавлені в самій темі чи певному ракурсі її висвітлення.

КРОК 2. Перевіряємо джерело чи джерела повідомлення

Хто надав інформацію чи спонукав медіа оприлюднити матеріал? Звідки медіа самостійно взяло інформацію? Яка дата оприлюднення матеріалу? Чи адекватно виглядає сайт медіа?

Підозріло, якщо: джерело невідоме, “джерела” насправді не існує, вказано як факт, що інформація “з власних джерел”, або ж джерело може бути упереджене через певні зв’язки з зацікавленими сторонами (фінансові, бізнесові, політичні, релігійні), автор/ки спираються на неверифіковані, тобто неофіційні сторінки (без синьої пташки біля імені) й акаунти в соціальних мережах, дати публікації не вказано, дата публікації застаріла як для новини.

Довжелезні лінки, купа дивних знаків в адресному полі, змінені літери з інших абеток у назві медіа або його веб-адресі є приводом ретельніше перевірити ресурс. У цьому разі Ви можете мати справу зі сміттяркою (частіше) або з підробкою оригінального медіа. Що таке “сайт-сміттярка”? Дуже часто фейкові новини й інформаційні вкиди публікують на спеціально створених для того сайтах, які завдяки клікбейтам, скандальним вигадкам, сторінкам-ботам та іншим нечесним методам набирають досить велику аудиторію. Відрізнити такі сайти можна за дивною і довгою назвою в полі адреси чи й безглуздою назвою самого “медіа”. Крім того, є й “пристойніші”, з першого погляду, популярні сайти-сміттярки типу “Знай.ua” або “Страна.ua”, які просто варто знати “в лице”.

Небезпечний тип шахрайських сайтів — це фальшивки, які маскуються під оригінальні новинні ресурси чи інші сайти (зокрема, й під сайти банків, онлайн-магазинів, платіжних систем!). Іноді від оригінального медіа підробка відрізняється малопомітними деталями, а буває, що тільки символом в Unicode чи однією буквою з іншого алфавіту у веб-адресі, як це сталося з британським виданням “The Guardian”.

Тож поцікавтеся, що це за медіа, як довго воно існує, які матеріали публікує, чи є реальні контактні дані редакції? Тут теж не завадить пошук у гуглі, адже часто реальні відгуки й інформація про подібні сайти-помийки (або сайти-сміттярки) є в вільному доступі.

Перелік українських сайтів-сміттярок, які найактивніше публікували фейки про коронавірус у період моніторингу з 12 березня по 11 квітня 2020 року. Уклали автори фактчекінгового проєкту “По той бік новин”. Джерело: https://bit.ly/2I8Na2m

Тож пошукайте, хто власники медіа? Які інтереси, зв’язки і мотиви у власників медіа? Хто фінансує діяльність медіа, і з якою сферою та людьми пов’язані ці гроші?

Зверніть увагу: всі медіа мають власників, а всі власники медіа — свої ідеологічні вподобання, фінансові, бізнесові, політичні цілі й інтереси. Це не просто впливає, а часто повністю визначає характер і зміст контенту й конкретних повідомлень кожного медіа. У 2019 році дослідження показало, що українцям та українкам переважно байдуже, хто володіє тими ЗМІ, які вони дивляться і читають. Ця тривожна деталь несумісна з медіаграмотністю.

Перегляньте інформацію про власників загальнонаціональних українських інтернет-медіа та про власників загальнонаціональних українських телеканалів. Стежити за оновленням даних про власників українських ЗМІ всіх типів можна на сайті Media Ownership Monitor Україна.

Рейтинг українських загальнонаціональних інтернет-медіа, четвертий квартал 2019 року. Інститут масової інформації. Джерело: https://bit.ly/2GyhNxw

КРОК 3. Перевіряємо заголовок

Найімовірніше, повідомлення фейкове, якщо: заголовок відверто неадекватний, є клікбейтом (будь-якими способами спонукає перейти на сайт), наприклад, містить слова-тригери (Увага, Шок, Неймовірно, Скандал, Сенсація, Ви не повірите), скандал, сенсацію, провокує резонанс (головно, у поєднанні з невідомим сайтом чи іншим медіа), надміру емоційний, містить прямі оцінки, заклики до агресії, орфографічні помилки, написаний капслоком або з купою недоречних великих літер, з використанням смайлів (емоджі), нагромадженням розділових знаків (знаків оклику чи запитання), некоректно перекладений із російської чи іншої мови. Існує ще такий метод, як заміна частини подібних літер українського алфавіту латинськими (або з інших алфавітів), тож потрібно тренувати око і звертати увагу на маніпуляції з абеткою. Інколи ознакою клікбейтного заголовка є вказівки “Фото, Відео”, які змушують відкрити лінк і подивитися, що ж там за відео чи фото резонансної події. У цьому разі “фото і відео” переважно не пов’язані або мало пов’язані з самим повідомленням. Звісно, деякі клікбейти і яскраві заголовки використовують відомі ЗМІ, проте якщо дивний заголовок супроводжує повідомлення на невідомому Вам ресурсі, це привід засумніватися у його правдивості.

КРОК 4. Перевіряємо факти

Власне, все, про що тут говоримо, є перевіркою фактів на точність і правдивість. Звертаємо увагу на фактичний зміст повідомлення і твердження, які автори подають як готові факти. Перевіряти потрібно все!

Чи точно це не жарт?

Чи немає в тексті грубих помилок? Можливо, текст схожий на автоматичний переклад із іншої мови?

Чи точно наведено кожен факт, або ж помітно перекручування, спотворення? Чи змішують автори факти й вигадки?

Чи існують названі люди, організації і чи є вони тими, ким їх названо?

Чи справді саме ця цитата дослівно належить саме цій людині? Чи коректно перекладені з інших мов цитати? Чи взагалі існувала така цитата? Чи не вирвана цитата з контексту?

Чи немає в повідомленні лінків на сторонні ресурси, і що це за ресурси?

Дуже уважно ставтеся до наукових даних і до соціології. Всі наукові факти мають мати чіткі покликання на первинний ресурс — рецензовану наукову статтю в авторитетному виданні з результатами експериментів і досліджень, указаним авторством. Притому факти мають бути не перекручені! У матеріалі з соціологічними даними має бути зазначено: замовників, організацію, яка проводить дослідження, дати проведення й чітку географію, вибірку, похибку, детальні результати, лінки на всі сайти і на самі файли з дослідженням. Обов’язково слід перевіряти, як довго працює соціологічна компанія? З ким пов’язана? Які джерела фінансування цієї соціологічної компанії? Чи вона з’явилася лише під час виборчої кампанії? А також чи точно наведено соціологічні дані з реального дослідження? Будь-які маніпуляції неприпустимі.

Підозріло, якщо: щось зі сказаного не існує, по ньому не вдається знайти дані, наведені факти перекручені або вигадані, у повідомленні є лінки на підозрілі сайти з дивними назвами та адресами, немає інформації про згадану соціологічну компанію, наведені соціологічні дані неповні, некоректно проінтерпретовані, висвітлені однобоко, соціологічна компанія чи інша організація якось пов’язана або отримує фінансування від конкретної людини, організації чи групи і є, відповідно, зацікавленою стороною.

До речі, сьогодні можна довіряти опитуванням Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, Київського міжнародного інституту соціології, Центру Разумкова, компанії СОЦІС та ін. Ці організації давно зарекомендували себе і мають високий статус на ринку, акредитовані у міжнародних професійних спільнотах, не помічені у скандалах і мають відкриті дані про керівництво й експертний склад, фінансування, звітність, контакти і фізичну адресу. Вони обов’язково публікують повну інформацію про замовника, дату, географію проведення опитування і мережу тих, хто його проводив, вибірку, тип вибірки, помилку репрезентативності, а також усі файли досліджень. Дані надійних соціологічних компаній зберігаються в “Київському архіві” (Національний банк соціологічних даних). А фейкові соціологічні компанії зібрані ось тут у базі псевдосоціологів “Продавці рейтингів”.

КРОК 5. Аналізуємо аргументацію

Кожна думка має бути аргументованою, тобто доведеною і підтвердженою достовірними судженнями і фактами. Неприпустимо, якщо автори:

  • спираються лише на думки (припущення), а не на факти;
  • використовують будь-які фейки (!);
  • апелюють до емоцій, намагаються емоційно розкачати і накрутити адресатів свого повідомлення;
  • суттєво спрощують інформацію, проблему та її рішення;
  • навішують ярлики (соросята, порохоботи);
  • роблять прямі безпідставні твердження, які базуються на емоціях і почуттях (вакцина робить наших дітей аутистами);
  • спонукають до агресії та ворожості;
  • аргументують думки забобонами;
  • покликаються на конспірологічні теорії і “страшилки” (теорії змови й таємного світового уряду, антивакцинаторська маячня на кшталт “Білл Гейтс знищує людство вакцинами”, віра в масонів, кінець світу і под.);
  • використовують стереотипи, сексистські штампи (призначення жінки — народжувати);
  • безпідставно узагальнюють (всі євреї обманюють);
  • використовують мову ненависті/ворожнечі;
  • різко ділять суспільство на протиставлені групи (ми — вони, погані — хороші: хахлы — русские);
  • активно шукають (радше, пропонують) образ спільного ворога, чітко вказуючи без фактів, апелюючи до емоцій, узагальнень. Таким “ворогом” може бути особа, група, країна: “бандерівці”, “білгейтс”, “американці”, “геї”, “масони”, “євреї”, “розкольники” й ін. безглузді категорії (див. за списком вище).

КРОК 6. Перевіряємо ілюстрації

Чи достовірний ілюстративний матеріал? Чи відповідає ця ілюстрація цій інформації? Що реально зображене на інфографіці або схемі? Чи відповідають змісту цифри і наведені дані? Яке джерело ілюстрації?

Підозріло, якщо: фото неякісне (розмите, піксельне “по квадратиках”), ілюстрації не пов’язані зі змістом резонансного повідомлення, пошуковик показує, що ілюстрація вже була використана для інших повідомлень, іншої теми, з іншою датою, зміст ілюстрації зі змістом статті розбігається.

Ключові питання для аналізу медійних повідомлень. Джерело: https://bit.ly/3eLFGhP

Шапочки з фольги і “розумні лептони”, або Про науку і фейки

Безумовно, фейками оперують не тільки суспільно-політичні медіа. Фейки, пропаганда і маніпуляції — це три кити, на яких тримаються академічна недоброчесність і псевдонаука, гігантські загрози у сфері наукової інформації. Розуміння академічної недоброчесності охоплює не лише плагіат як пряме копіювання тексту. Недоброчесним є привласнення авторства на твір чи винахід, відсутність у роботі покликань на чужі ідеї, переписування чужих результатів і видавання їх за свої, шкільне і студентське списування, “приписування” людини до наукового результату колеги чи аспіранта/ки, помилки в джерелах, хибне визначення цитат, покликання на нереальні джерела тощо. Псевдонаука ж атакує нас ледь не з кожної інформаційної вітрини. Сенсаційні наукові “відкриття”, унікальні методи лікування невиліковних хвороб, секретна інформація про винайдення вірусів у лабораторіях, “випробування біологічної зброї” — це не те, чому можна довіряти і чим варто ділитися в соціальних мережах (навіть “про всяк випадок”). Гідні уваги наукові статті й результати опубліковані в авторитетних наукових виданнях. Все, що поза цим, хай би як привабливо не звучало, не є наукою. Запорукою публікації наукового дослідження є перевірка на плагіат і жорстке анонімне рецензування кількома експерт/ками. Кожна стаття спирається на широку і чітку доказову базу, послідовні результати попередніх досліджень і винятково перевірені факти, має чітку і прозору аргументацію, а її результати верифіковані відповідно до міжнародних наукових стандартів у галузі. Авторитетне видання суворо дотримується антиплагіатної перевірки і чіткої процедури рецензування, залучає фахове середовище, висвітлює на сайті всі дані про своїх засновників і видавця, рецензійну колегію, джерела фінансування, публікаційні та етичні стандарти, галузеву спеціалізацію і тематичні фокуси. Цінність наукових журналів для спільноти та галузі(-ей) вимірюють і з допомогою й імпакт-фактора (IF), який має бути вказаний. Цей показник враховує кількість процитованих статей із журналу і загальну кількість публікацій у ньому. Шукайте якісні журнали в загальновизнаних міжнародних рейтингах і базах наукових видань, наприклад, у Scimago Journal & Country Rank, the Master Journal List (Web of Science). Але завжди пам’ятайте про здоровий скептицизм і відносність знання.

Зверніть увагу, що цілковито “всеїдні” журнали здебільшого є “мурзилками”. Адже якісне наукове видання не може однаково спеціалізуватися на всіх наукових галузях. Мурзилками є сумнозвісні псевдонаукові журнали і нечесні видавництва з пропозиціями у наших папках спаму на пошті. Туди приймають усі тексти без розбору, з усіх галузей, без будь-яких ознак рецензування. Опублікуватися в такому чи взяти участь у ними організованій конференції можна ледь не щотижня – за гроші, звісно. Можна передбачити, що така “заочна конференція з публікацією в науковому журналі” переважно буде називатися у стилі “Наука і технології”, “Наука і освіта”, “Проблеми науки і освіти”, тобто максимально широко і розмито.

Навмисна або помилкова імітація науки засмічує інформаційний простір і голови людей, множить фейки, а ще підтримує ксенофобію й шовінізм (френологія, заперечення Голокосту, теорії світової змови), провокує проблеми зі здоров’ям і смерті через псевдолікування (хіропрактика, гомеопатія, валеологія), збагачує шахраїв (карти Таро, астрологія, хіромантія), підвищує психічну напругу (полтергейст, криптозоологія), може впливати на правосуддя (фізіогноміка, поліграф) тощо. Псевдонаукові повідомлення мають спільні ознаки. Найпомітніші з них: претензійність, заяви про перевагу своєї “галузі” над “традиційною наукою”, неповнота, заперечення можливості спростування (справжня наукова теорія може бути спростована!), використання антинаукової методології, покликання на теорії змови, чийсь особистий досвід як джерело наукових даних, “чудодійний” і швидкий результат. В українському просторі добре відомих прикладів псевдонауки хоч греблю гати: горезвісний нейрохірург “доктор Пі”, “лептонний бог” у дисертації Катерини Кириленко, теорія “несилової взаємодії” Юрія Теслі (ось можна почитати про перший в історії України суд із цього приводу), ціла система захистів псевдонаукових досліджень у педагогічних вишах. Зрештою, істерики через 5G і чипування були на слуху в більшості.

На щастя, до ширшої спільноти наукова інформація доходить через розвинуту мережу науково-популярних ресурсів: блогів, влогів, Телеграм-каналів, сторінок у Фейсбуці та інших соціальних мережах, наукових подкастів, науково-популярних ЗМІ й відповідних розділів у загальнонаціональних медіа. Робота всіх таких медіа має спиратися на загальні принципи фактчекінгу і верифікації наукових фактів, покликання на пул авторитетних наукових джерел (рецензованих статей в авторитетних виданнях), прозору аргументацію, оперування лише цифрами і фактами, залучення фахового середовища.

Уникайте сайтів-сміттярок і читайте про науку там, де їй місце. Яскраву, дивовижну, воістину “клікбейтну” наукову (підтверджену!) інформацію можна знайти на хороших наукових і науково-популярних ресурсах. Наприклад, підписуйтеся на ці: Довколаботаніка, Цікава наука (тут YouTube і Facebook), науковий блог Оксфордського університету (та ін. наукові університетські блоги), Клятий раціоналіст, MED GOblin (Facebook, тут Telegram; розповідає про медицину), Твоя Підпільна Гуманітарка (фахово про мовознавство, розвінчання міфів про українську мову), Symbolon. Центр середньовічних та ранньомодерних студій (фахово і дотепно про середньовіччя), Пан Бібліотекар (про наукові метрики, цитування, бібліотечні, інформаційні, бібліографічні питання), Мікроб і я (прикладна мікробіологія — про їжу, здоров’я, інфекції і мікроби; тут їхній Facebook), WAS (цікаво й часто резонансно про історію), Куншт та багато інших.

Чим і де перевіряємо факти

Які інструменти варто використовувати для фактчекінгу? Найперший доступний метод для перевірки будь-якої інформації — це пошук у Google. Скопіювавши фрагмент тексту, Ви побачите, чи цей текст повторюється на інших ресурсах, чи пишуть щось про нього або про згаданий у фрагменті факт на інших ресурсах і що саме. Загугливши назву організації, приладу, ключові слова, назву медіа, імена і прізвища людей, зможете побачити більше інформації про них та їхню діяльність, зв’язки, минуле. Крім того, гугл позначає перевірені матеріали (поки що лише англійською мовою) спеціальним маркуванням, на що варто звертати увагу. Через пошук за зображенням у гуглі перевіряйте достовірність фото у матеріалах, адже дуже часто фейки підкріплюють не пов’язаними з темою ілюстраціями (таке, наприклад, часто шириться Фейсбуком, де вірус можна вбити святою водою, вовчиця стає вовком, а мертвий птах в Італії п’ятирічної давнини — українським лелекою після вчорашньої обробки поля хімікатами). Локації можна перевіряти через Google Maps і Google Map’s Street View. У цілому пошуковик є найпростішим доступним ресурсом для перевірки будь-яких даних, тож користуймося ним повною мірою.

Нижче перелік деяких фактчекінгових проєктів і баз даних.

  • Розвінчання фейків про ковід, перевірити актуальні дані про пандемію коронавірусу, знайти перелік джерел, яким можна довіряти: По той бік пандемії.
  • Розвінчання популярних в українському медійному просторі фейків: VoxCheck (входить до міжнародної мережі фактчекерів інституту Poynter), По той бік новин, Інститут масової інформації (за лінком розділ “Фейк і наративи”), FactCheckStopFake. Ці фактчекінгові проєкти обов’язково висвітлюють інформацію про свою історію, керівництво й експертну групу, всі джерела фінансування включно з бюджетом, цілі, етичні стандарти, звітність. Рецензують свої матеріали, публікують методологію перевірки. Пов’язані з авторитетними національними і міжнародними організаціями у сфері демократії.

До слова, саме автори По той бік новин провели резонансний експеримент у серпні 2018 про появу кульових блискавок. Фантазійні тези фейкового прес-релізу опублікували більше двох сотень медіа, включно з підсумковим випуском ТСН на 1+1.

  • Пильнувати за розвінчанням наукових фейків і псевдонауки варто на галузевих ресурсах, які цінують свою репутацію:
  • Клятий раціоналіст — науково-популярний влог у YouTube про руйнування міфів, із пріоритетом на наукових методах.
  • Лікар, кандидат наук MED GOblin (Фейсбук, тут Телеграм) фахово розвінчує гомеопатію, фальшиві ліки, антивакцинаторську пропаганду.
  • LikБез. Історичний фронт — ініціатива українських учених, спростовує історичні міфи, зокрема, міфи російської пропаганди про історію України.
  • Новини псевдонауки в Україні — Фейсбук-сторінка з чіткими правилами і модерацією, з обговоренням повідомлень про плагіат, псевдонауку, імітацію науки й супутні явища в Україні.
  • Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях — сайт, де публікують відомості про плагіат, фальсифікації і помилки в дисертаціях і наукових статтях українських учених. Можна стежити за діяльністю антиплагіатної ініціативи “Дисергейт”. Вони й нагороджують щорічною антипремією “Академічна негідність” у різних категоріях плагіату, псевдонауки та академічної токсичності.
  • Уточнюйте наукові новини та інформацію на офіційних сайтах і соціальних сторінках міністерств, академії наук, наукових комітетів, наукових установ і лабораторій.

Також ось тут Моя наука розмістила перелік інших наукових і науково-популярних ресурсів. Хороша добірка таких ресурсів і в цьому матеріалі річної давнини науковця Антона Сененка. Користуйтеся, підписуйтеся, підтримуйте якісні проєкти.

  • Читати про достовірні результати медичних досліджень можна на Cochrane, але треба знати англійську. Російська мова є в інтерфейсі іншого комплексного медичного довідника MSD.
  • Варто довіряти лише авторитетним науковим виданням, які використовують строгу процедуру рецензування статей (в ідеалі подвійне сліпе рецензування — double-blind peer review) і розлогу систему наукового цитування, мають високий імпакт-фактор. А ще такі переважно не беруть грошей в авторів за публікації чи розгляд матеріалів. Всі ці дані не складно знайти на сайті наукового видання. Шукати наукові журнали та інформацію про них краще в міжнародних рейтингах і базах даних: Scimago Journal & Country Rank, the Master Journal List (Web of Science) та ін.
  • Читати регулярні моніторинги фейків, дезінформації і замовних матеріалів у загальнонаціональних і регіональних медіа: Моніторинг медіа (Internews), Детектор медіа (розділ “Моніторинг”).
  • Переглянути актуальну інформацію про власників українських ЗМІ: Media Ownership Monitor Україна.
  • Подивитися, як сайт виглядав раніше, у будь-який проміжок часу (може допомогти розібратися фейковим медіа або підробкою): потужний інструмент Wayback Machine.
  • Переконатися, що соціологічна компанія не фігурує в базі псевдосоціологів “Продавці рейтингів”.
  • Переглянути дані про публічні закупівлі, проведені тендери, вартість робіт і послуг, оплачених із Ваших податків: ProZorro.
  • Перевірити виконання політичних обіцянок і читати іншу аналітику: Слово і Діло.
  • Переглянути інформацію про статки політиків, публічні закупівлі центральної та регіональної влади, політичну й фінансову аналітику на сайті руху ЧЕСНО.
  • Переглянути 105 українських відкритих реєстрів і баз даних (від розшуку зниклих, реєстрів судових рішень і кредитних історій до лікарських засобів, чипованих тварин і різних дозвільних документів): Доступ до правди.
  • Уточнити статистику в базі даних державної служби статистики.

Тож який зробимо висновок? Перевіряйте інформацію, розвивайте критичне й аналітичне мислення, і так само добирайте медіа й ресурси, які читаєте, слухаєте і дивитеся. Уважне і ретельне ставлення до джерел інформації — ще одна риса медіаграмотної людини. Безпечний інфомедійний простір позбавить від інформаційних сміттярок і клікбейтів, зате буде додатково посилювати наш інфомедійний імунітет.

10 порад для безпечного інфомедійного простору

Насамкінець, поговоримо про те, як зробити свій інформаційний простір безпечнішим і комфортнішим. Ці поради більше стосуються стрічок у соціальних мережах, але будуть однаково корисні всім. Ми заслуговуємо на правдиву, цікаву й корисну інформацію у тих формах, які подобаються. Тому потрібно розвивати власну  медіаграмотність і налаштовувати всі медійні платформи й середовища відповідно до своїх запитів та очікувань.

1. Нещадно блокуйте спам (нав’язливий контент, повторювану рекламу) і всі джерела спаму: сторінки, спільноти, акаунти, з яких у Вашій стрічці новин постійно з’являється інформаційний шлак. Якщо не хочете видаляти когось або щось зі списку друзів чи підписників, то обмежте за допомогою відповідних інструментів видимість дописів із цієї сторінки.

2. Обмежте на своїх соціальних сторінках можливість надсилати Вам повідомлення зі сторонніх акаунтів.

3. Блокуйте все і всіх, що викликає дискомфорт, приховуйте недоречні дописи і рекламу, відписуйтеся і припиняйте стежити за тими сторінками, які більше не викликають довіри або інтересу.

4. Не будьте всеїдними. Уподобайте і підпишіться на відомі якісні ЗМІ, сторінки й організації, які займаються перевіркою фактів, ЛИШЕ на офіційні сторінки й акаунти цікавих Вам людей та організацій.

Всеукраїнське опитування ініціативи “Як не стати овочем”. 2020 рік. Джерело: https://bit.ly/36jYDWi

5. Найімовірніше, багато дописів від друзів у Вашій стрічці будуть фейками. Будьте проактивними у цьому плані: позначайте (рапортуйте) недостовірні дописи, по змозі підказуйте друзям і родичам, якщо бачите поширення недостовірного контенту, приховуйте фейки зі своєї стрічки і не реагуйте на них ніяк, крім вказати, що це фейк.

6. Намагайтеся не поширювати на свою сторінку все, що тільки бачите. Сміття завжди вистачає, тож краще дбати про максимально доречний контент у себе на сторінці, адже ця сторінка є свого роду Вашим медійним “обличчям”.

7. Всі повідомлення про пошук людей і тварин, упізнання загиблої людини, пошуки “злочинців” і т.д. перевіряти з подвійним завзяттям: переходити на оригінальну сторінку з дописом, перевіряти, чи це не бот і що з цієї сторінки поширюють, дивитися на ДАТУ інформації, на ГЕОГРАФІЮ події й поширення інформації та самої сторінки, з якої репостите новину, а також чи ще точно актуальна ця інформація. Оголошення трирічної давнини переважно неактуальні, не засмічуйте ними свій простір.

8. Не слід поширювати псевдонауку й неадекватні повідомлення: конспірологічні (антивакцинаторський контент, теорії змови, фейки про чипування, шкоду 5G, біологічну зброю тощо), гомеопатію, рецепти диво-ліків від смертельних хвороб із невідомих сторінок (рак не лікують свяченою водою і голодуванням), ненависницькі, стереотипні, сексистські, ксенофобські месиджі, тексти про кінець світу і под. Уникайте ура-патріотизму й іншого пафосного контенту, який тисне на емоції.

9. Намагайтеся не звертатися на емоціях у коментарях на сторонніх медіа безпосередньо до відомих людей, “зірок”, політиків, олігархів, Ілона Маска чи Путіна, адже переважно вони ці коментарі не бачать і не відповідають. Коментувати з особистим звертанням можна лише на офіційних сторінках людей та організацій, але мало хто з них безпосередньо відповідає на всі коментарі.

10. Обмежуйте аудиторії для своїх дописів, не робіть весь контент видимим публічно, особливо якісь вкрай особисті матеріали.

11. Традиційне правило: акуратно публікуйте відео та фотографії, уникайте поширювати надто особистий контент у соціальних медіа, а також мінімально діліться особистими подробицями і контактами, особливо такими, як: домашня і робоча адреси, номери телефонів, електронні пошти, відомості про родичів. В ідеалі ніякої особистої важливої інформації в соціальних мережах не повинно бути.

12. Пам’ятайте про значення реакцій у соціальних мережах та медіа. Уникайте ставити вподобання на все підряд, обов’язково перевіряйте контент перед тим, як відреагувати. Пам’ятайте, що Ваші реакції будуть видимі для інших користувачів. Ще більше це стосується коментарів: не коментуйте фейки й особливо скандальну інформацію, а також інші коментарі з відвертими нісенітницями, мовою ворожнечі тощо. Адже дуже часто це і є метою подібних вкидів та ціллю роботи тролів і ботоферм. Скаржтеся на інформацію, приховуйте її, але оминайте мовчки. І нагадую: Ваші коментарі видимі іншим користувачам, принаймні друзям із Вашого списку.

13. Влаштовуйте періоди “детоксу”, розвантаження, щоб освіжити голову від постійного гортання соціальних мереж і новинних сайтів, безупинного перегляду телебачення. Свідомо обмежуйте свій час перебування в соцмережах й інших медіа.

Висновки

Отже, всю інформацію потрібно перевіряти й аналізувати. Використовуйте пошуковик Google, фактчекінгові сайти і сервіси, відкриті реєстри і бази даних, авторитетні наукові і науково-популярні ресурси, щоб дослідити будь-яке повідомлення перед тим, як йому довіряти. Поширення маніпулятивної інформації і фейків — це гра в чужі ворота і підтримка чиєїсь інформаційної війни. Медійна неправда створює реальні загрози в усіх сферах суспільного життя, включаючи медицину, технології, політику, економіку і національну безпеку. Тож розвиваймо критичне мислення і медіаграмотність, бо це найкраща вакцина проти брехні й небажаного впливу на нашу свідомість, позицію і поведінку.

Зверніть увагу на:

  1. Детектор медіа
  2. Портал “Медіаосвіта і медіаграмотність”
  3. Онлайн-курси “Very Verified: онлайн-курс з медіаграмотності” на EdEra, “Медіаграмотність: практичні навички” і “Медіаграмотність для освітян” на Prometheus та ін.
  4. Буклет “Антифейк” від Міністерства інформаційної політики України
  5. Інтерактивний Посібник з верифікації, розроблений Європейським центром журналістики
  6. Антон Сененко, Науково-популярні ресурси України: що читати, слухати, дивитися
  7. Media Ownership Monitor Україна
  8. Навчальні програми з медіаосвіти для шкіл від Асоціації української преси
  9. Фільми, серіали, соцмережі і додатки: як світ бореться з фейками
  10. 15 найкращих українських проектів із медіаграмотності
  11. Наталя Вуйтік, 15 ресурсів для перевірки інформації
  12. Андрій Тужиков, Як перевіряти інформацію та не “вестись” на маніпуляції. Інструменти з фактчекінгу від тренера Google
  13. Ярослава Савош, Як ефективно гуглити й перевіряти інформацію
  14. Вікторія Ейсмунт, Інструменти фактчекінгу: як професійно відрізняти брехню від правди

Цю статтю опубліковано в рамках проєкту “Щеплення правдою”, покликаного просувати цінності критичного мислення та навчати українців відрізняти фейки від надійної інформації в пов’язаних з наукою галузях. Проєкт виконує команда “Моя наука” разом з громадською організацією Unia Scientifica за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.

Обговорення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *