За лаштунками “Дисергейту”

Одного разу до нашого порталу звернулася журналістка, яка дуже хотіла популяризації свого нового науково-популярного проєкту. “Ми плануємо боротися з плагіатом, псевдонаукою і корупцією в українській науці!” – пафосно заявила вона. Ми запитали її: “А чи чули Ви про “Дисергейт”?” – “Ні, а що це?” – спитала вона. На жаль, з часом тоді було скрутно, то в двох словах пояснити було важко, а під рукою не виявилося гарного тексту. То тепер ми вирішили закрити цю прогалину та розібратися, що це за рух, звідки він узявся та що являє собою зараз. Тим більше, що чимало авторів «Моєї науки» доклалися до нього на різних етапах існування.

Усвідомлення проблеми

Взагалі активні українські науковці писали про проблеми псевдонауки та імітації наукової діяльності давно. От, наприклад, Олексій Болдирєв і Ксенія Гулак у 2013 році написали наукову працю щодо псевдонауки в біології. Віктор Досенко був одним зі співавторів статті про ВІЛ/СНІД на нашому порталі, де згадуються СНІД-дисиденти . Підписант нашого Маніфесту Ігор Дзеверін був співавтором серії статей про антиеволюціонізм (зокрема 1, 2, 3). Але з часом стало зрозуміло, що окремі виступи науковців у пресі та на наукових конференціях не вирішують проблеми, а потрібні спільні координовані дії.

У 2014-2015 році активізувалися Ради молодих вчених НАН України. Створені молодими науковцями НАН після Революції гідності, вони прагли змін як у Академії наук, так і в сприйнятті суспільством наукових тем. Тоді з’явилася ідея при Раді молодих вчених при Президії НАН створити Комісію з боротьби з псевдонаукою, яка з часом змінила б наявну тоді лише на папері аналогічну комісію НАН на чолі з академіком Кундієвим.

Щоб не лякати політично обережних сивочолих колег такій комісії була вигадана назва «дорадчої групи з псевдонауки при РМВ НАН». Заступник голови РМВ при Відділенні біохімії, фізіології та молекулярної біології НАН Олексій Болдирєв 3-5 жовтня 2015 року написав низці науковців про створення такої групи. На його заклик відгукнулися 10 людей серед яких уже згадані Досенко та Дзеверін. Сергій Гірік був автором кількох критичних матеріалів щодо псевдонауки в історії, Елеонора Шестакова виявляла плагіат у дисертаціях з філології (зокрема дисертації Іннеси Артамонової), Олег Смірнов не боявся написати чесну й розгромну рецензію на неякісний підручник з медичної генетики, Світлана Благодетелєва-Вовк вже на той момент постраждала через викриття імітаторів науки в Національному педагогічному університеті. Ірина Єгорченко, Сергій Шарапов та Дмитро Якубовський були активними учасниками обговорень проблем псевдонауки в соцмережах. Окремо варто згадати Олега Яцоржинського – геолога, популяризатора науки та адміністратора українського розділу Вікіпедії, який намагався вигнати з цього простору за його висловом «псевдонаукову бздуру».

23 лютого 2016 року більшість цих людей зібралися в кімнаті 1103 Інституту фізіології та обговорили напрямки роботи. Оскільки ресурсів для боротьби було мало, вони вирішили сконцентрувати навколо боротьби з плагіатом як першочергової задачі. Цьому сприяло й те, що напередодні в січні 2016 року Тетяною Пархоменко було викрито фантастичний об’єм плагіату в докторській дисертації Катерини Кириленко, а Дмитром Якубовським знайдено в ній плагіат відверто псевдонаукових джерел. Світлана Вовк та Ірина Єгорченко в середині 2015 року організували ГО “Точка росту: освіта і наука”, яка мала стати дійсно точкою росту науково-освітянських спільнот.

Хто ці люди?

З усіма цими передумовами з’явилися чати в гугл та фейбуці, в яких обговорювалися проблеми дисертацій, наукових та газетних публікацій, переслідувань викривачів тощо. У публікації в газеті «Дзеркало тижня» за червень 2016 року вперше прозвучала назва руху «Дисергейт», яка до того циркулювала в вигляді геш-тегу на сторінках Фейсбуку, придуманого Володимиром Калюжним. Як тепер згадує Олексій Болдирєв: “З часом група отримала назву Дисергейт. Назва мені не сподобалася, але іншої не було, то згодом я звик, а тепер і не уявляю кращої.” Назву ініціативи було створено задля публічного представництва – адже далеко не всі учасники процесу аналізу порушень наукової етики та методології були готові називати свої імена. Це й зрозуміло: випадки переслідувань Тетяни Пархоменко, Світлани Вовк, Віктора Досенко, Ірини Єгорченко та інших показали, що імітаційний наукоподібний істеблішмент буде мститися за викриття. Тому «Дисергейт» одразу існував у трьох шарах: Вовк як публічна координаторка та декілька інших учасників, які публічно асоціювали себе з рухом; постійні учасники, які при цьому не афішували свою причетність (але, як показує історія, й не заперечували в разі відкриття ціє ї інформації); та, найбільша група – люди, які надсилали матеріали для публікацій, анонімно чи ні, але їхні імена лишаються прихованими від публіки. З останньої групи хтось викривав тільки одного знайомого імітатора, а дехто регулярно повідомляє про випадки академічної недоброчесності. З часом склалася ціла спільнота, лише верхівкою айсбергу якої є публічне коло «Дисергейту».

Коло людей не є постійним, група весь час еволюціонує. До ініціативи в різні часи доєднувалися та відходили різні люди. Хтось знаходить собі цікавіші чи спокійніші громадянські активності, хтось віддається основній науковій діяльності та родинному життю. Втома та уявна безперспективність боротьби час від часу викликають конфлікти між постійними учасниками руху. Разом з тим, після згасання емоцій, багато з колишніх активістів продовжують співпрацювати в поліпшенні науково-освітнього руху вже поза основним рухом. Серед них зокрема Світлана Арбузова та Елеонора Шестакова. Натомість навряд чи можлива взаємодія з Володимиром Калюжним, виключеним з групи 27 лютого 2017 року за антиукраїнську позицію стосовно держави-агресора, а також з Тетяною Пархоменко, виключеною з групи через неетичні вчинки 28 лютого 2020 року й причетною надалі до низки публічних випадів проти активних науковців і освітян.

Суспільним визнанням ініціативи стали численні згадки у всеукраїнських загальнотематичних ЗМІ, а також нещадна критика з боку очільників науково-освітньої сфери України. Непрямим свідченням визнання є й запрошення Президією НАН України до складу “Комісії з питань протидії плагіату, псевдонауці та академічній недоброчесності” 2017 року низки науковців, що різним чином причетні до «Дисергейту»: Олексія Болдирєва, Ігора Дзеверіна, Ірини Єгорченко, Антона Сененка, Сергія Шарапова. На жаль, ця комісія працює значно менш ефективно, ніж «Дисергейт», через протидію її голови – академіка Василя Чехуна. Зокрема 2019-2020 року не було скликано жодного засідання Комісії. Це ще раз указує на те, що неформалізовані горизонтальні ініціативи в Україні виявляються більш успішними за формальні державні інститути.

---

Щоб спробувати дослідити переваги громадянської діяльності в сфері виявлення порушень у науковій та освітній сфері, ми звернулися до Світлани Вовк, координаторки руху «Дисергейт» та авторки порталу «Моя наука» з питаннями щодо діяльності руху.

«Дисергейт» сьогодні

Під час карантину не відбуваються засідання Атестаційної комісії МОН, тому призупинилися розгляди заяв за кейсами справ із виявленими викривачами «Дисергейту» порушеннями. Також зменшилася кількість звернень до нас, оскільки увага суспільства прикута до проблеми здоров’я і виживання. Проте, ми підтримуємо зв’язки з нашими активістами. Залучені в антиплагіатну діяльність чекають на прийняття КабМіном нового Порядку скасування рішень спеціалізованих вчених рад та Порядку присудження наукових ступенів та вчених звань. Думаю, що після того, як ці акти запрацюють пожвавиться подання заяв про скасування наукових ступенів через академічний плагіат, фальсифікації та фабрикації. Тим більше, про це свідчить дискусія щодо викриття плагіату у статтях і монографії Сергія Шкарлета, дисертації Андрія Портнова та наступного поєдинку між ним та НАЗЯВО у суді.

Але не тільки резонансні події мають привертати увагу до проблеми академічної доброчесності. Ми відкриті для взаємодії й надаємо консультації всім бажаючим, хто хоче і може надати факти про зловживання у науково-освітньому середовищі.

Як відбувається координація?

У будь-якому неформальному об’єднанні неможливо використати методи традиційного для бізнесу менеджменту, оскільки відсутні формальні зобов’язання членів. Іншими словами, кожен учасник «Дисергейту» робить те, що вважає за потрібне і тоді, коли захоче, або має час. Це волонтерська діяльність, яка тримається на відповідальності та лідерстві тих, хто до неї включений. Крім того, у нас у групі всі рівні, тому прийняття рішень відбувається шляхом тривалих переговорів, оскільки іноді ми маємо різні погляди на ситуації. За таких умов, жоден із учасників не може домінувати. Проте, незважаючи на позитиви недомінації вона є потенційним джерелом конфліктів. Загалом, із балансом інтересів, цілей та цінностей у неформальних об’єднаннях завжди непросто. Якщо хтось починає себе вважати «пупом землі» чи найголовнішим борцем, то очікувано втрачається єдність і потенціал колективної взаємодії. Треба розуміти, що ніхто сам, навіть найавторитетніший чи найактивніший, не зможе розв’язати суспільну проблему, зокрема, академічної недоброчесності. Тому цінність і пріоритет групи для членів – це критерій їх участі в антиплагіатній ініціативі.

Переслідування й захист для учасників

Діяльність викривачів є небезпечною, оскільки стосується репутаційних втрат, які вони завдають тим, чиї дії викривають.
По-перше, ми застосовуємо захист анонімності викривачів у випадках, якщо вони хочуть оприлюднити факти порушень, проте, не хочуть бути упізнаними.
По-друге, якщо людина йде із «відкритим забралом» на порушників академічної доброчесності, то ми підтримуємо її через публічність, зокрема, допомагаємо із оприлюдненням викриттів, збираємо підписи на підтримку та кошти на юридичний супровід у разі звільнення та судових суперечок, пишемо скарги до органів влади з вимогою втрутитися у ситуацію.
Загалом, найкращий захист – це бути поряд у складній ситуації та надати необхідну допомогу – моральну, юридичну і, за потреби, матеріальну.

Що таке ГО «ТРОН» і хто оплачує її діяльність

Громадська організація «Точка росту: освіта і наука» була заснована у травні 2015 році ще до створення ініціативи «Дисергейт». Не треба плутати ці утворення, не зважаючи на те, що я і Ірина Єгорченко є членами як ГО ТРОН, так і «Дисергейту». Місія організації – сприяти модернізації та євроінтеграції науково-освітнього простору України.
Проекти ГО ТРОН стосуються різноманітної тематики, зокрема, таких:

• законотворчої та нормотворчої – ми брали участь у розробці ЗУ «Про освіту», внесення змін до ЗУ «Про вищу освіту», написання нової редакції ЗУ «Про авторське право та суміжні права», розробці нового Порядку скасування рішень спеціалізованих вчених рад та інших актів;
• антикорупційної – були партнерами у реалізації проекту «Антикорупційні ініціативи Києва»;
• антиплагіатної діяльності як партнери групи «Дисергейт»,
• розвитку математичної освіти як засновники «Математичного руху»
• організації просвітницьких заходів.

Діяльність ГО ТРОН фінансується за рахунок благодійних внесків прихильників та оплати послуг, передбачених статутною діяльністю. Жодних грантів за весь період діяльності організація не отримувала. Таким чином, звинувачення чи підозри, що ми «соросята» чи «грантожери» взагалі не мають підґрунтя. Обсяг обігу коштів на розрахунковому рахунку організації, інформація про який доступна у публічній фінансовій звітності, коливається від декількох тисяч гривень на рік до декількох десятків тисяч. Очевидно, що з таких незначних статків неможливо утримувати «проплачених активістів», а чутки про співпрацю із нечесними вигодоздобувачами є міською легендою, яку поширюють недоброзичливці.

Чому учасники руху взаємодіють і далі попри ризики й відсутність бонусів

Це питання про мотиви і стимули. Мотиви в учасників різноманітні, починаючи від помсти за особисті утиски очільникам і закінчуючи прагненням докорінних змін в освіті і науці України.
Треба розуміти, що активісти – це люди, які вийшли за межі приватного життя у публічний простір і, таким чином, стали видимими для громади. Сховатися, відступити назад ми не можемо як із принципів, що нами рухають, так і через те, що система нас знає в обличчя. Є тільки шлях вперед – до утвердження тих цінностей, захист яких нас підняв над буденністю і зробив вразливими, змінивши життя назавжди. Чим більше цілісних людей вийде за межі приватного, тим більше з’явиться громадських діячів і політиків, спроможних позитивно вплинути на спільне майбутнє.

Зі свого боку редакція порталу “Моя наука” не лишить тему без уваги, адже наша мета – розповідати про гарні приклади наукових досліджень в Україні – неможлива без загального розуміння необхідності академічної доброчесності в науковій сфері.