Вибори науковців і наука про вибори


За 4 дні кияни та віртуальні “гості столиці” обрали назви для 296 міських топонімів, а саме вулиць, провулків, проспектів, бульварів, площ. Минулого тижня ми багато писали про імена науковців, запропоновані як авторами “Моєї науки”, так і іншими людьми. Звісно, нас цікавить, чи підтримали на голосуванні ці пропозиції.

Як зміниться Київ?

Обирати було непросто: в додатку Київ Цифровий були зібрані майже 3500 варіантів назв, що їх запропонували кияни на попередньому етапі обговорення. Трохи поліпшила ситуацію топонімічна комісія Київради, де історики, краєзнавці та мовознавці відібрали для кожної вулиці від 1 до 4 рекомендованих комісією назв. Як показали результати, саме пропозиції комісії у підсумку зібрали максимальну кількість голосів, хоча й не у всіх випадках. Ускладнювала вибір відсутність будь-яких пояснень щодо персоналій, які були в списку: учасники голосування або мали гуглити понад тисячу імен, або орієнтуватися на милозвучність імен (імовірно, так багато й зробили).

Вулиця Академіка Костичева, яку вирішено перейменувати на вулицю Бориса Балінського (Автор: Seryevm, CC BY-SA 3.0, через Вікісховище)

Перше місце зайняли 15 науковців: географ Степан Рудницький (вулиця Академіка Вільямса), етнографиня Катерина Грушевська (вулиця Генерала Доватора), літературознавиця Михайлина Коцюбинська (Волго-Донська та Марини Цвєтаєвої), хірург Олександр Шалімов (вулиця Героїв Севастополя), математик Готфрид Лейбніц (вулиця Олександра Даля), етнограф Микола Миклухо-Маклай (вулиця Дежнєва), хірург Олександр Возіанов (вулиця Академіка Карпинського), біолог Борис Балінський (вулиця Академіка Костичева), математик Рене Декарт (вулиця Кулібіна), історик Орест Левицький (вулиця Академіка Курчатова), політолог Олексій Курінний (вулиця Карла Маркса), лікарка Зоя Бутенко (вулиця Сєченова), нобелівська лауреатка Марія Кюрі (вулиця Сім’ї Сосніних), літературознавець Дмитро Чижевський (вулиця Чаадаєва), математик Олексій Івахненко (вулиця й провулок Чаплигіна).

Також до наукових назв можна віднести вулицю Наукову (вулиця Ломоносова) та вулицю Хімічну (Магнітогорська). Таким чином з 296 топонімів 18 можуть набути назв, пов’язаних з наукою та науковцями. Багато це чи мало? Найкраще можна це зрозуміти, порівнявши кількість та склад дерусифікованих наукових топонімів з переможцями. Неважко підрахувати, що на честь науковців пропонується назвати 11 топонімів, які до того з наукою не були пов’язані. Натомість втратили наукову прив’язку 20 об’єктів міської географії.

Галузь науки
Старі назви Нові назви
медицина 2 3
математика 3 3
літературознавство 0 2
історія 1 2
етнографія 0 2
географія 0 1
біологія 8 1
фізика+хімія 5+3 1
політологія 0 1
інженерія, винахідники
8 0
ґрунтознавство 1 0

Серед найбільших втрат представлення в місті по галузях – біологія, фізика, хімія, інженерія. Замість 8 біологічних з’явиться лише вулиця Бориса Балінського. Замість 8 фізичних і хімічних – вулиці Хімічна та Марії Кюрі, тобто жодних українських вчених у цих галузях. Замість 8 інженерів і винахідників не буде нікого. З математикою, ніби, паритет, проте двоє з нових математиків – Паскаль і Лейбніц, іноземці з XVII століття. Дослідники гідні, але невже киянам наші нецікаві? У гендерному аспекті ситуація поліпшилася: 4 жінок. Проте з природничих наук знову прогалину закриває лише Склодовська-Кюрі, а внесок Зої Бутенко до світової онкології невеликий. Та й щодо Катерини Грушевської з Михайлиною Коцюбинською є підозра, що голосували за них “за протекцією” відомих родичів-чоловіків.

Виглядає, що момент для обрання імен вчених невдалий. У часи війни люди обирають героїв, офіцерів, гетьманів. Навіть спроби привернути увагу до науки через загиблих математикиню Юлію Здановську та фізика Василя Кладька виявилися неуспішними, хоч їх і підтримали кілька тисяч людей. Утім деякі науковці все-таки отримали увагу громади та були запропоновані чи згадані.

Георгій Феодосійович Вороний

Так, 4 рази був номінований хірург Юрій Вороний і 1 раз його батько Георгій (Юрій) Вороний: завдяки двом рекомендаціям від комісій ім’я Вороних було підтримано 13040 разів. 4 рази був висунутий астроном Юрій Дрогобич, якого разок теж рекомендувала комісія – 10308 голосів. 9 разів кияни згадали математика Михайла Остроградського, а один раз його підтримала й комісія – 10151 голосів. Комісія підтримала обидві номінації мовознавця Євгена Тимченка (8810), дві з трьох генетика Феодосія Добржанського (6294), дослідниці рослин Ізидори Косач-Борисової (4095). Популярним є й астроном Клим Чурюмов: 6 номінацій, 1 рекомендація і 3355 голосів у сумі. Комісія не рекомендувала механіка Степана Тимошенка та винахідника Йосипа Тимченка, проте вони зібрали 2593 голосів у 4 номінаціях та 667 у 5 відповідно. Попри те, що ім’я патофізіолога Никанора Тржаска-Хржонщевського добряче налякало мешканців обох вулиць Петра Запорожця, бунтівного професора підтримали 512 разів. Жодного разу комісія не підтримала ім’я рекордсмена на посаді президента НАН України Бориса Патона, але схоже, що він і надалі лишається одним з найвпізнаваніших представників української науки – 8 номінацій і 10373 голоси. Багато голосів зібрали імена Валентини Радзимовської, Сергія Реформатського, Ірини Бекешкіної.

Якщо про Патона киянам нагадує пам’ятник на майбутній вулиці Чикаленка, то інші згадані науковці явно потребують увічнення в міських ландшафтах. Це не мають бути обов’язково топоніми чи пам’ятники (хоча теж непогано б), є й чимало інших способів зберегти їх у локальній історії.

Є також чимало питань до подібної процедури громадського обговорення. Облишивши етичні та історичні, звернімося до теорії ігор та її застосувань при множинному виборі. Добре, що серед наших авторів є Олексій Ігнатенко, який багато про це знає.

Як правильно обирати?

Проблема вибору та узгодження рішень групами людей супроводжувала нас завжди. Голосування є одним з загальноприйнятих способів агрегації уподобань учасників і побудови функції, яка б зіставляла побажання групи людей і альтернативу-переможця. Розглядаючи процес голосування з точки зору теорії ігор потрібно виділити гравців, описати їх стратегії і визначити функції виграшу. Звісно, в житті це легше сказати ніж зробити, оскільки, наприклад, гравці – це всі сутності, які впливають на ситуацію. Зокрема, у випадку з нашим опитуванням – це також і блогери, які радили за кого голосувати.

Але давайте розглянемо дещо ідеалізовану ситуацію, коли гравцями є ті, хто реально голосували. Стратегією, очевидно, є вибір людини з переліку запропонованих назв, а от що є виграшем? В ідеальному світі у кожного гравця має бути власне ставлення до кожної нової назви, відсортоване у порядку від більшого до меншого задоволення. І виграшем буде порядковий номер варіанта, який переміг – що вище, то краще.

Але реальність така, що часто люди не мають чіткого розуміння, особливо, якщо вони не отримали заздалегідь усієї інформації. І це – особливість даного опитування. Підозрюю, що багато хто під час голосування шукав у гуглі прізвища, щоб зрозуміти, а хто взагалі всі ці люди?

В такій ситуації у людей є декілька стратегій поведінки, які залежать від різних факторів. Наприклад, найпростішою є стратегія щирого голосування, коли ви просто обираєте варіант, який особисто вам подобається найбільше. Більш складною є стратегічне голосування, коли люди намагаються оцінити шанси різних варіантів, і вибирають кращий з тих, у яких є шанси. Оскільки оцінка є досить складною, на цьому етапі можливі різні маніпуляції або незвичайна поведінка.

Спочатку давайте розглянемо деякі системи голосування, і парадокси, які для них характерні. Випадок двох можливих альтернатив найпростіший. Нагадаємо, що Абсолютна більшість це правило, за яким перемагає той, хто набрав більше половини голосів виборців. І результат, який був отриманий в 1952 році Кеннетом Меєм звучить так:

Для ситуації двох альтернатив абсолютна більшість є єдиною системою, яка забезпечує наступні властивості:

  • вона відноситься до всіх виборців однаково;

  • вона відноситься до альтернатив однаково;

  • вона монотонна: якщо один з виборців забере свій голос у програвшого кандидата і передасть його переможцю, то результат буде той самий.

Проблема вибору: гравці в “наперстки”. Полотно Ієроніма Босха

Якщо кількість виборців непарна, то вона завжди забезпечує переможця. З практичної точки зору для великої кількості виборців вона забезпечує переможця і для парної кількості, оскільки точна рівність голосів має ймовірність дуже близьку до 0. Звісно, все це інтуїтивно розуміли й до Мея, він просто оформив це у теорему.

Це давало надію, що такий самий трюк можна провернути і для більшої кількості альтернатив (тобто сформулювати систему властивостей і виділити виборчі процедури, які їм задовольняють). Але виявилось, що для трьох і більше альтернатив метод більшості перетворюється на дві різних:

  • Абсолютна більшість, коли переможця може і не бути

  • Відносна більшість, коли переможець є завжди, але виникають парадокси

Слід зазначити, що обговорюване опитування, строго кажучи, не є голосуванням з відносною більшістю, оскільки не всі альтернативи рівноправні. Учасникам пропонується вибір між варіантами, рекомендованими комісією, і деякими іншими.

Подібні ситуації досліджуються в поведінковій економіці. Ось кілька характерних патернів поведінки, які могли проявитись:

  • Вплив втоми. Чим далі вулиця за списком тим частіше люди вибирають рекомендований комісією варіант, можливо навіть перший у списку.

  • Парадокс вибору. Чим більше варіантів вибору, тим більше люди схиляються до “простого вибору”. Якщо треба вибирати поміж декількома незнайомими прізвищами, люди будуть схильні обирати нейтральний топонім.

  • Фреймінг. Варіанти, рекомендовані комісією мають більші шанси, як і перші номери в списку.

  • Емоційні фактори. Якщо назва, що пропонується, відома і викликає емоційний відклик, це може суттєво вплинути.

  • Авторитет експерта. В соцмережах розповсюджувались списки з варіантами голосування, які, цілком зрозуміло, впливали на результати. Цей вплив мав бути більшим в частині відомих назв, які в усіх на слуху.

Але навіть за умови нівелювання згаданих впливів система голосування відносної більшості є схильною до численних парадоксів і маніпуляцій. Розглянемо простий приклад (придуманий, але цілком реалістичний):

виборці (кількість)
2 2 3
1 Маріупольська Азовсталі Гулака-Артемовського Семена
2 Азовсталі Маріупольська Азовсталі
3 Гулака-Артемовського Семена Гулака-Артемовського Семена Маріупольська

Переможця за абсолютною більшістю не існує. За системою відносної більшості перемагає назва Гулака-Артемовського Семена. Але зауважте:

  • Абсолютна більшість (4 з 7) вважають цей вибір найгіршим.

  • Залежність від нерелевантних альтернатив. Якщо ми приберемо варіант Азовсталь, то переможе назва Маріупольська (4 проти 3).

  • Парадокс переможця за Кондорсе. Якщо ми спробуємо проголосувати пари альтернатив, то отримаємо наступний результат: Маріупольська – Гулака-Артемовського Семена (4 vs 3), Маріупольська – Азовсталь (2 vs 5), Гулака-Артемовського Семена – Азовсталь (3 vs 4). Тобто Азовсталь попарно перемагає будь-яку іншу альтернативу (є переможцем за Кондорсе), але програє в результаті.

  • Якщо розглянути варіант системи голосування з другим туром, то теж перемагає Азовсталь (будемо вважати, що рівна кількість голосів вирішується за алфавітом)

Також ця система вразлива до стратегічного голосування. Якщо двоє перших виборців вирішать: навіщо ми розбиваємо ідею на дві назви. Давайте оберемо лише одну назву , аби лише не Гулака-Артемовського (це лише ілюстративна конструкція, ми не маємо нічого проти Гулака-Артемовського). Тобто відхилення від щирого голосування дає їм більший виграш.

Замість підсумків від Олексія Ігнатенка

Обрана система голосування (можливо вірніше буде сказати опитування) не є найкращим варіантом виявлення справжніх уподобань людей. А саме це, на мою думку, має бути метою.

Ця система вразлива до маніпуляцій та іноді генерує парадоксальні результати. Спосіб представлення варіантів голосування суттєво впливає на рішення. Відсутність в додатку мінімальної інформації про причини, з яких пропонується той чи інший варіант, посилювали вплив зовнішніх факторів: обмеження часу, втома, проблема вибору з великої кількості невідомих варіантів, рекомендації у соцмережах.

Разом з тим можна констатувати, що опитування відбулось і має бути імплементовано, оскільки зміна правил під час вибору є ще гіршим варіантом.

Головне зображення позичено з цього сайту (с)

Обговорення

було б класно щоб ці статті хтось озвучив і їх можна було слухати як подкасти під час роботи

Ви ще не врахували Умберто Еко. Хоча його подають як письменника, але не варто забувати, що він також блискучий медієвіст і літературознавець. Шкода, що в попередній публікації, де згадувалось переіменування вулиці Боровиченко, його навіть не було зазначено як варіант. В очах гуманітаріїв це межує з непрощенним злочином. Не чекала від вас такого 🙂

А якщо серйозно, то спасибі за ґрунтовний огляд!

Тут не врахована також вулиця Карла Маркса, де обрано ім’я видатного еволюційного ботаніка та засновника науки морфології рослин. Хто ж йому винен, що він ще й “Фауста” написав… 🙂

Щодо Гете детально не цікавилась, але іноді натрапляла на інфу, що його стосунки з наукою були досить контроверсійні. А от Еко справді став класиком в літературознавстві, семіотиці й медієвістиці. Ігнорувати його науковий доробок – це просто непристойно. Зрозуміло, Олексію, що ви і ваш співавтор природничники, але ж у команді порталу є літературознавці, проконсультуйтесь хоча б у них. Скажімо, Р.Семків у “Як писали класики” зазначає, що Еко спершу зробив собі ім’я як науковець, а вже потім подався в творчість. Тож, будь ласка, хоч зараз виправте цю статтю, додавши Еко. Бо гуманітарії вам таки не пробачать 🙂

Напишіть відгук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.