Стабільний медичний забобон: як у Тульчині в XIX столітті гомеопатію вивчали


У своїй першій професорській лекції, прочитаній 1880 року в Київському університеті, відомий київський лікар Карл Трітшель назвав гомеопатію “ще однією формою медичних забобонів“. Тим не менш, 1889 року в Києві відкрилося товариство послідовників гомеопатії, а в наступні роки подібні товариства з’явилися й в інших містах України. Науковці й у 2020 році задаються питанням: чому гомеопатія попри відсутність наукового обґрунтування не виходить з моди в низці країн?[1]

Гомеопатія походить зі вчення німецького лікаря Самуеля Ганемана (1755-1843), який наприкінці XVIII століття запропонував “лікувати подібне подібним”: наприклад отруту бджоли, що викликає набряк, можна використовувати в дуже низькій концентрації для лікування набряків. Він запевняв, що перевірив цей принцип на собі: сам спробував прийняти хінін — відомий уже тоді препарат проти малярії. За деякий час у Ганемана розвинулася гарячка, схожа на малярійну. Ось він і вирішив, що “подібне треба лікувати подібним”. Але зараз ми знаємо, що хінін не викликає гарячки в більшості людей, а лише в тих, у яких є несприйняття цієї речовини. Якби Ганеман повторив дослід на інших людях, він отримав би інший результат!

Сучасна фармакологія працює за принципом пошуку білкової мішені та дії на неї за допомогою молекулярного “снаряду” — малої молекули. В організмі мільйони клітин, а в них разом — мільярди білкових молекул одного типу. Потрібно, щоб дуже багато молекул ліків з’єдналися з молекулами білків-мішеней, щоб ліки подіяли. Сьогодні ми знаємо, що розведення лікарського препарату в мільярди разів у воді чи цукрі — а саме це пропагують гомеопати — не може забезпечити такої взаємодії. “Гомеопатичне розведення 12С” означає, що стартову кількість речовини розвели в 1024 разів. Якщо на початку ми взяли 1 моль речовини (для того ж хініну це 324,4 грами, при цьому летальна токсичність для щура від 10 до 100 міліграмів на 300-грамову тварину) та розвели його в деякому об’ємі води, скажімо в 200-мілілтровому стакані, то там буде число Авогадро молекул — тобто 6,022 x 1023. Тепер розведемо його в “12С” і отримаємо 0,6 молекули речовини в тому ж стакані води. “0,6 молекули” в природі не буває – ціла молекула або потрапила до стакану з попереднього розведення, або загубилася. 0,6 – це ймовірність випити одну-єдину молекулу діючої речовини стакані води, тобто десь 60%. Але навіть якщо ми виграли й та  молекула знайшлася в стакані, вона ще має втрапити в організм та зустріти там білок-рецептор, функцію якого вона має змінити — шанс узагалі примарний. Окрім того, потрібних білків-мішеней в організмі мільярди, а взаємодія з одним чи сімома з них погоди не зробить. Діючі дози лікарських препаратів містять у собі сотні мільярдів молекул, які мають подіяти на ті мільярди білків, щоб вони змінили роботу наших клітин, а з ними — й усього організму. Цікаво також, що хімічний аналіз (скажімо, методом мас-спектрометрії) різних гомеопатичних препаратів нездатен виявити відмінностей між ними, тому фактично від різних хвороб вам продають одне й те саме!

Як лікарі перевіряють фармакологічні препарати? На відміну від Ганемана вони мають провести дослідження на багатьох пацієнтах. Крім того, багатьом пацієнтам стає краще навіть від самого спілкування з лікарем, від проявлення турботи з боку чужої людини. Це теж якось треба врахувати. Цікаво, що корені такого експериментального підходу сягають часів життя засновника вчення гомеопатії.

Старовинна будівля в Тульчині, де зараз існує музей-аптека (Автор: Posterrr / Ліцензія: CC BY-SA 4.0)

Перший відомий експеримент щодо перевірки лікувальної здатності гомеопатії розпочався 1829 року в українському містечку Тульчин, що на Поділлі (зараз там діє аптека-музей). Лікарі військового шпиталю армії Російської імперії, що була там розквартирована, чули історії про видатні успіхи німецьких гомеопатів. Для перевірки чуток на практиці вони запросили німецького гомеопата, молодого 27-річного К. Л. Германа з Дрездена, який з лютого 1829 року почав лікувати солдатів у військовому шпиталі. За 3 місяці він лікував там 164 пацієнти, з яких 123 одужали, 18 йшли на поправку, 18 хворіли, а 6 померли. Результати були значно кращими, ніж у звичайних лікарів, тому Германа спорядили до Петербурга, щоб він продемонстрував своє мистецтво перед столичними спеціалістами.

Тут місцевий лікар Іван Гіглер вирішив ускладнити експеримент. Він додав третю групу пацієнтів, яких не лікували взагалі. Але щоб пацієнти про це не здогадалися, він звелів давати їм “таблетки”, зліплені з хлібних крихт з додаванням какао. Сьогодні ми назвали б цю групу “плацебо контролем“. Під плацебо розуміють певну речовину або метод, які, на думку пацієнта, можуть допомогти йому чи їй одужати, але завідомо не містять лікувальних властивостей. У петербурзькій лікарні контрольні хворі просто мешкали в палатах під наглядом лікарів, добре їли, спали, регулярно милися.

Що ж було в результаті? Виявилось, що пацієнти в групі зі звичними мікстурами та пацієнти, яким давали гомеопатичні препарати доктора Германна, загалом непогано себе почували. Але гомеопатичне лікування особливого поліпшення не приносило. Ті ж “контрольні”, що їм давали фальшиві таблетки, одужували краще за обидві групи з експериментальним лікуванням. Отже “плацебо” виявилося краще за гомеопатію. Результат експерименту призвів до швидких адміністративних дій: імперський уряд заборонив гомеопатію в Росії на кілька років[2].

Картина російського художника Олександра Бейдемана (1857), що зображує переваги гомеопатії над тодішньою медициною. Картину написано на замовлення, але невідомо, чи співчував митець гомеопатам.

З тих пір було зроблено чимало досліджень, які показали неефективність гомеопатичних препаратів. Найбільше з них вийшло в журналі Lancet 2005 року [3] та являло собою метааналіз — порівняння багатьох невеликих клінічних груп, дослідження в яких проводяться за однією й тією самою методикою. Цей метод поширився у 1960-ті роки завдяки англійцю Річарду Пето (ми вже писали про інший його математичний внесок до біомедицини). Він математично довів, що в маленьких групах, якщо препарат допомагає лише частині хворих, це не можна відрізнити від випадкових одужань. Щоб прибрати роль випадковості, потрібно додати більше пацієнтів у дослідження. Але “пропускна здатність” кожного лікаря-дослідника невелика, кілька десятків хворих. Тому всі невеликі за об’ємом дослідження, виконані за стандартизованою методикою, збираються докупи та оцінюються разом. Іноді, виходять окремі наукові публікації з невеликою вибіркою, де повідомляється, ніби певний гомеопатичний засіб є ефективним, але велика повторюваність дозволяє знизити роль випадковості й ефективність “зникає”.

Крім того, у сучасних клінічних дослідженнях обов’язково враховують плацебо — замінники лікування. Адже сама обіцянка лікаря допомогти пацієнту дає деяке поліпшення самопочуття. Імовірно, саме плацебо є основною силою гомеопатії. Лікар-гомеопат довго спілкується з пацієнтом, розпитує його про проблеми, шукає їх вирішення. Насправді, як показують опитування, чимало класичних лікарів використовують плацебо в своїй практиці, зокрема занижені концентрації лікувальних препаратів чи недіючі речовини на кшталт глюконату кальцію[4]. Масштабне дослідження гомеопатичних препаратів 2011 року показало, що при ревматоїдному артриті спостерігається деякий лікувальний бонус від втручання лікаря-гомеопата, але внесок у поліпшення стану належить саме увазі й піклуванню, а не цукровим кулькам[5] .

Вакцинація є надійним захистом від інфекцій. Навіть Ганеман її підтримував.

На жаль, окрім людяного ставлення до хворих, гомеопати можуть і нашкодити. За розмовою з гомеопатом можна проґавити й серйозну хворобу. Крім того серед сучасних гомеопатів є багато антивакцинаторів. І це попри те, що сам Ганеман був прихильником щеплення від оспи методом доктора Дженнера й вважав це підтвердженням своєї ідеї лікування подібного подібним. Втім вакцини працюють за іншим принципом: вони містять елементи мікроорганізмів, які стимулюють клітини імунної системи та примушують їх виробляти антитіла.

Попри те, що гомеопатичні засоби не допомагають, чимало клініцистів закликають звернути увагу на ефект плацебо, як допоміжний до одужання. Пристрасть населення деяких країн до гомеопатії — свідоцтво проблем у системі охорони здоров’я. Треба зменшити навантаження на лікаря, щоб той міг повноцінно спілкуватися з пацієнтом. Якщо ж людина не уявляє собі життя без улюбленого гомеопата, в неї також має бути поблизу й професійний лікар, здатний направити на аналізи, що зможуть виявити та запобігти серйозним хворобам.

Література

  • [1] Cukaci, C., Freissmuth, M., Mann, C. et al. Against all odds — the persistent popularity of homeopathy. Wien Klin Wochenschr 132, 232–242 (2020). doi:10.1007/s00508-020-01624-x
  • [2] Dean, M E (2006). ‘An innocent deception’: placebo controls in the St Petersburg homeopathy trial, 1829-1830. Journal of the Royal Society of Medicine 99 (7): 375–376.ISSN 0141-0768. doi:10.1258/jrsm.99.7.375
  • [3] Shang A, Huwiler-Müntener K, Nartey L, Jüni P, Dörig S, Sterne JA, et al. Are the clinical effects of homoeopathy placebo effects? Comparative study of placebo-controlled trials of homoeopathy and allopathy. Lancet. 2005;366:726–32. https://doi.org/10.1016/S0140-6736(05)67177-2.
  • [4] Nelson, David H.; Perchaluk, Jaclyn M.; Logan, Alan C.; Katzman, Martin A. (2019). The Bell Tolls for Homeopathy: Time for Change in the Training and Practice of North American Naturopathic Physicians. Journal of Evidence-Based Integrative Medicine 24: 2515690X1882369.ISSN 2515-690X. doi:10.1177/2515690X18823696
  • [5] Brien, S., Lachance, L., Prescott, P., McDermott, C., & Lewith, G. (2011). Homeopathy has clinical benefits in rheumatoid arthritis patients that are attributable to the consultation process but not the homeopathic remedy: a randomized controlled clinical trial. Rheumatology, 50(6), 1070-1082, doi:10.1093/rheumatology/keq234

Цю статтю опубліковано в рамках проєкту “Щеплення правдою”, покликаного просувати цінності критичного мислення та навчати українців відрізняти фейки від надійної інформації в пов’язаних з наукою галузях. Проєкт виконує команда “Моя наука” разом з громадською організацією Unia Scientifica за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.

Формування нервової трубки

Обговорення

Спасибо за ценную информацию

Avatar photo

Будь ласка. Заходьте до нас, ми завжди раді вашим коментарям.

Перепрошую за офтоп, але хотілось би проконсультуватись щодо іншого аспекту шарлатанщини. Зараз готую науково-популярний виклад про оut-of-body experience, а також near-death experience. Перше питання стосується самих цих понять – як їх ліпше перекласти? Поки що обрала “позатілесний досвід” і “передсмертний досвід”, але, може, є кращі варіанти?

А ще, не підкажете, що таке “right angular gyrus”, точніше, як воно перекладається? (Це в контексті статті про штучно викликаний позатілесний досвід Blanke, O., Ortigue, S., Landis, T. et al. Stimulating illusory own-body perceptions https://doi.org/10.1038/419269a)

Також цікавить здатність природним чином викликати позатілесний досвід. Наскільки розумію, інститут Монро – досить сумнівна організація; на достовірні описи щодо здатності любителів йоги чи медитації входити в стан виходу з тіла теж не натрапила. Але, може, вам траплялись якісь надійні дані, що комусь вдалося довільно викликати в себе це відчуття?

Інше питання стосується літератури. Я переглянула Панчина “Защита от темных искусств”, статті S.Blackmore в енциклопедії Шермера (The Skeptic Encyclopedia of Pseudoscience edited by Michael Shermer, 2002), а також фрагменти з French, C. C., & Stone, A. Anomalistic psychology: exploring paranormal belief and experience. – Basingstoke, Hampshire; New York: Palgrave Macmillan, 2014 – 332p. Може, порадите ще парочку популярних джерел? Підійдуть і оглядові статті, але не дуже вузькоспеціалізовані (Наприклад, щось на кшталт Bünning S, Blanke O. The out-of body experience: precipitating factors and neural correlates. Progress in Brain Research 2005;150:331-50. doi: 10.1016/S0079-6123(05)50024-4.)

Також, можливо, підкажете якісь цікавинки з цього приводу – скажімо, якісь курйози, скандали, випадки шахрайства, чи ситуації, коли комусь вихід з тіла виліз боком? Звісно, спеціально шукати не треба, але, можливо, вам спали на думку якісь цікаві факти.

Avatar photo

Ви хочете написати таку статтю для нашого порталу?

Ні, я ж не така нахаба, щоб на Вашому порталі лізти в чужу спеціальність 🙂

Просто недавно розпочала проєкт, в якому хочу розглянути широкий спектр тем з окультизму й псевдонауки: https://criticalthinkerua.wordpress.com/2022/01/17/knrnavigation/

Зараз там мало записів, але це тільки початок. Я планую цим займатись кілька років, і, в ідеалі, створити масштабний огляд різної шарлатанщини й паранормальних явищ (щось на кшталт The Skeptic’s Dictionary, тільки в форматі не словника, а радше науково-популярної енциклопедії). Цією сферою цікавлюсь ще зі студентських часів, тим більш, в моїй основній спеціальності – епістемології – одна з тем, які мене найбільш приваблюють, це якраз проблема демаркації, співвідношення науки й псевдонауки. З суто науковими публікаціями не дуже складається (затяглась творча криза), тож вирішила реалізувати свій інтерес хоча б у вигляді науково-популярного проєкту.

В основному збираюсь розглядати паранормальне в історико-культурному ключі, але щодо позатілесного й передсмертного досвіду виявилося, що багато аспектів стосуються нейрофізіології, а я в ній не вельми орієнтуюсь. Ви б не могли допомогти? Якщо Вам спадають на думку якісь джерела з цього приводу, підкажіть, будь ласка. Крім того, можна Вас попросити через кілька днів подивитись готовий текст? Боюсь, що я можу ненароком щось перебрехати чи хибно інтерпретувати.

Також принагідно хотіла б спитати: Вам не важко переглянути перші 4 записи, які вже вийшли в моєму проєкті, й поділитися враженнями – що варто змінити в майбутньому? Іноді здається, що мій виклад надто нудний, іноді – що надто примітивний.

Мені незручно, що створюю Вам зайвий клопіт, але ж ми робимо одну справу, хоч і на різних ділянках. Зі свого боку, можу запропонувати, якщо потрібна буде волонтерська допомога на Ваших акціях (я мешкаю в Києві), постараюся знайти час. А також, якщо мені таки заплатять гроші за заміну невакцинованого колеги, скину якусь копійчину на підтримку Вашого порталу.

Avatar photo

Ну, так епістемологія – це ж класно. Якраз для популярного обговорення демаркації, бо в нас цим переважно біологи з фізиками займаються. 🙂
Та й мати серед авторів науковицю, яка викрила Гілею й компанію, для нас висока честь.
Ви вже зараз можете додати свій проєкт до розділу “Мережа про науку”.
Щодо досвіду “виходу з тіла” та “близькосмертного досвіду” років десять тому я цікавився тематикою, але зараз для відновлення цього потрібно трохи часу. Якщо Ви не проти, то можу написати Вам на email.

Дуже дякую! У віконці коментаря я вказала свій основний мейл. А в рубриці “Мережа про науку” щось не знайшла опції, як можна додати свій блог.

Пане Олексію, пробачте, що знов набридаю, але все ж таки дуже сподіваюсь на Вашу допомогу. Якщо не маєте часу шукати джерела, може, підкажете переклад термінології – у Вас це займе небагато зусиль, а мене вбереже від ляпсусів. Можна з Вами зв’язатись по email?

Напишіть відгук

Залишити коментар до Мирослава Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *