Ще один крок до пам’яті про науковців


Ми ходимо по вулицях, назви яких часто вивчили у дитинстві. Тому оці всі ваші перейменування чимало мешканців сприймають негативно. Утім, зараз українці переживають період змін у свідомості, уявлень про нашу сучасність та історію. Ці зміни потрапляють і до публічного простору, деякі назви зникатимуть через те, що не відповідають настроям багатьох людей. А коли вже вони зникають, треба обрати нові. А якщо вже обирати нові, то в нас у Києві повно науковців, які багато зробили для науки та міста, проте ніяк не вшановані через політичні причини минулих епох. І зараз ви прочитаєте, чому саме тепер (тобто до 16 квітня) треба проголосувати в додатку “Київ цифровий” за імена вчених на вулицях Києва.


Ми вже писали про більшість з цих науковців під час попереднього опитування влітку 2022 року. З 17 пропозицій, що їх подавали ГО “Unia Scientifica” та група небайдужих науковців, у Києві з’явилося лише 4 вулиці: Професора Балінського, Академіка Івахненка, Юлії Здановської та Клима Чурюмова. Тому ми на цьому не зупинилися й подали пропозиції щодо нових вулиць. Буде незайвим ще раз нагадати імена непересічних дослідників і дослідниць. Отже, з 7 до 16 квітня в додатку “Київ цифровий” кияни обирають назви для 27 топонімів: вулиць, провулків, скверів. 17 з них знову пов’язані з іменами відомих київських вчених:

Парк «Таращанець» → Парк Шмальгаузена. Іван Шмальгаузен (1884-1963) – уродженець Києва, видатний зоолог, ембріолог та еволюційний біолог, професор Київського університету, один з перших академіків Української академії наук, перший директор сучасного Інституту зоології; під його керівництвом працювали десятки видатних біологів, серед яких всесвітньо відомий Борис Балінський

сквер імені Генерала Потапова → сквер імені Олександра Яницького. Олександр Яницький (1871-1943) – дослідник радіоактивності та радіобіології, випускник Київського університету, викладач фізики в Колегії Павла Галагана та Київському політехнічному інституті, контролер рентген-кабінетів під час Першої світової війни, діяч українського руху; витертий з історії міста через еміграцію до Німеччини 1920 року, де він працював в Інституті біофізики під керівництвом іншого киянина Бориса Раєвського

парк імені О. С. Пушкіна → Парк імені Володимира Беца. Володимир Бец (1834-1894) – всесвітньо відомий анатом, гістолог та нейробіолог, професор медичного факультету Київського університету, відкривач клітин кори головного мозку, названих на його честь; похований у Києві, на його честь названо маленьку вуличку в селищі Троєщина, натомість парк розташований неподалік сучасного Національного медичного університету, звідки студенти часто навідуються до цієї зеленої зони

Спартаківська Академіка Воронцова. Данило Воронцов (1886-1965) – київський електрофізіолог і нейробіолог, який створив велику наукову школу, з якої походять чимало вчених світового рівня; досліджував електричні явища в нервовій системі та м’язах; вулиця розташована на Біличах, де чимало вулиць названі на честь науковців

Миколи КрасноваАкадеміка Вороного. Георгій Вороний (1868-1908) – видатний український математик, автор досліджень у галузі теорії чисел, на його честь названі “діаграми Вороного” – математичний спосіб розбиття простору на комірки; у Сеулі є Дослідницький центр діаграм Вороного, а в Києві ім’я маловідоме; життя родини Вороних було пов’язано з Києвом, у Києві навчався його батько, працювала мати, мешкав і похований син, тут викладали учні Вороного; вулиця на Академмістечку

КомбінатнаПрофесора Реформатського. Сергій Реформатський (1860-1934) – засновник київської школи органічної хімії, всесвітньо відомий хімік-синтетик, автор “реакції Реформатського”, професор Київського університету впродовж 43 років, голова Київського фізико-хімічного товариства, співорганізатор Українського інституту каучуку та каучуконосів, похований у Києві; сучасні київські хіміки-органіки, зокрема з компанії “Енамін”, вважають його своїм учителем

ГвардійськаВалентини Радзимовської. Валентина Радзимовська (1886-1953) – українська дослідниця в галузі фізіології, біохімії, фтизіатрії, одна з перших визначила значення pH, при яких можуть жити клітини в організмі та в культурі, діячка київської “Просвіти” та Українського жіночого союзу, голова Київської міської української ради 1918 року, професорка Київського університету; репресована та емігрувала, через те забута; працювала в Бактеріологічному та Туберкульозному інститутах неподалік, у Протасовому Яру. На її честь також доцільно перейменувати сквер імені Чкалова → сквер імені Радзимовської, адже вона навчалася в будівлі Вищих жіночих курсів (нині ДСНС України) та мешкала поруч на Олеся Гончара 30

Отто ШмідтаПравдича-Немінського. Володимир Правдич-Немінський (1878-1952) – український фізіолог, нейробіолог та біоімік, автор першої в світі електроенцефалограми з поверхні черепа, викладач природознавства в київських гімназіях та училищах, професор Київського політехнічного інституту та Київського сільськогосподарського інституту, один з перших співробітників Української академії наук; народився, виріс, навчався в Києві, неподалік від вулиці розташована Шоста гімназія, де він викладав; був репресований, через це забутий у місті

Бажова Братів Тимошенків. Степан Тимошенко (1878-1972) – найвідоміший з братів у науковому сенсі, інженер-механік, професор КПІ, звільнений за захист права євреїв навчатися в інституті, співзасновник Української академії наук та засновник Інституту механіки НАН України, автор теорії пружності та досліджень у галузі механіки твердого тіла, професор Мічиганського та Стенфордського університетів; його брат Сергій (1881-1950) – архітектор, інженер, міністр в Уряді УНР; молодший Володимир (1885-1960) – економіст та дослідник сільського господарства; усі троє емігрували після 1920

Олександра БлокаФеодосія Добржанського. Феодосій Добржанський (1900-1975) – всесвітньо відомий генетик, ентомолог, еволюційний біолог, закінчив київську гімназію та навчався в Київському університеті, викладач КПІ, один з перших співробітників Української академії наук та Зоологічного музею, автор сучасної синтетичної теорії еволюції

ПржевальськогоПрофесора Хржонщевського. Никанор Хржонщевський (1836-1906) – професор Київського університету, засновник і перший завідувач кафедри загальної патології; зробив відкриття у галузі будови легень та нирок за допомогою розробленого ним методу забарвлення живих тканин; засновник першої безкоштовної амбулаторії в Києві та науково-популярних “Народних читань”, що проводилися в спорудженій за його ініціативою будівлі по вул. Бульварно-Кудрявській 26; прізвище Пржевальського не викликало проблем у вимові десятиліттями, то й з прізвищем Хржонщевського їх не виникне

Проспект ПравдиКатерини Ющенко Катерина Ющенко (1919-2001) — українська науковиця-кібернетик, програмістка, винахідниця, член-кореспондент НАН України, розробила адресну мову програмування

ПовітрофлотськаІвана Коваля. Іван Коваль (1914-2007) – науковець у сфері сільськогосподарських машин, розробник дизельних двигунів, що застосовувалися також у суднобудуванні, на залізничному транспорті тощо

Вул. МаяковськогоМарії та Олексія Кронтовських Олексій Кронтовський (1885-1933) – київський клітинний біолог, патолог, онколог, радіобіолог, приватдоцент Київського університету, професор Київського медичного інституту, редактор міжнародного журналу “Explantation”, віцепрезидент міжнародних з’їздів цитологів, один з піонерів дослідженння клітинних культур; Марія Яцимірська-Кронтовська (1898-1961) – співробітниця чоловіка, вивчала тиф у культурі клітин, розробила вакцину проти нього під час Другої світової війни

ЛермонтовськаРодини Шелюжків. Лев Шелюжко (1890-1969) – батько української акваріумістики, ентомолог, автор колекції лускокрилих Зоологічного музею Київського університету. Андрій Шелюжко (1860-1937) – меценат, акваріуміст, розстріляний радянськими репресивними органами

ДрагомироваФедіра Піроцького. Федір Піроцький (1845-1898) – український інженер та винахідник, який винайшов трамвай.

Проголосуйте до 16 квітня, нехай у столиці України буде більше пам’яті про українських науковців. А “Моя наука” зі свого боку буде й надалі розповідати про них та їхні дослідження.

Обговорення

Є одна проблема з найменуваннями, яку сором’язливо замовчує влада та використовують патріоти УРСР.
Назва вулиці – не тільки увічнення пам’яті. Назва має бути суспільно прийнятною та милозвучною. Перешкодою сприйняття є подвійні прізвища, кілька імен на одне прізвище. Так само, незугарно (чи навмисно) різні вулиці на одне прізвище з різними іменами (Коцюбинського). Артисти, якщо не мають милозвучного прізвища, беруть псевдонім, аби люди легко запам’ятовували. Не бачу потреби завалювати Київ топонімами зі “складними” назвами.

Avatar photo

Ви можете навести наукові публікації на підтримку запропонованих Вами гіпотез? Бо виглядає непереконливо.

Висловлювати думку і висувати гіпотезу – зовсім не одне й те саме.
Якщо не здатні самостійно оцінити милозвучність прізвища “Хржонщевського” українською мовою, наприклад, то вам ніякі наукові публікації не допоможуть.

Avatar photo

Якби Ви одразу написали “мені не подобаються вулиця Хржонщевського та вулиця Правдича-Немінського”, було б зрозуміло, що це Ваша власна думка. Було б також приємно, якби Ви написали: оці дві не підходять, проте інші 15 науковців дійсно достойні увічнені.

Але Ви написали узагальнення, яке на чомусь має базуватися. Саме тому ми й подумали про гіпотезу. І чомусь приплели сюди владу. Легко подібну гіпотезу спростувати. Вулиці Пржевальського та Хржановського нічим не кращі за запропоновану, проте існували десятиліттями без скарг від киян. Те саме стосується Смірнова-Ласточкіна й Лебедєва-Кумача.

Заради справедливості, все ж варто визнати, що проблема з милозвучністю існує. Я не раз, їдучи в маршрутці, чула як водії чи пасажири перебріхували “Стражеска”, траплялися і “Стража”, і “Сторожевського” чи “Стражевського”. Так само, зупинку “Довнар-Запольського” сама якийсь час сприймала як “Довнара Польського”, аж поки не побачила табличку на будинку й не полізла у Вікіпедію. Чула, як дехто спотикався об назву проспекту Алішера Навої. Важко судити про поширеність такого перебріхування, але принаймні для частини мешканців милозвучність має значення. Тож на цей критерій теж, мабуть, варто зважати, принаймні, як на допоміжний.

І де тепер Смірнова-Ласточкіна та Лебедєва-Кумача? Моя думка не стосується особистості вченого. Якщо лабораторія чи інститут матимуть ім’я, НАПРИКЛАД, Хржонщевського, жодним чином не створюватиме проблем. У на була вулиця Мартиросяна (наче простіше за Хржонщевського), а проблем в установах і між собою вистачало – аж диктування по буквах. Тепер вулиця С. Берегового – ніяких проблем. Так само була корява назва “Червонозоряний проспект” – з мого дитинства відчували відразу. Ще залишився такий “Повітрофлотський” – маємо тішитись що вистачило всього 16 “букаф”.

Проголосувала за всіх, дякуючі “шпаргалці” Моєї науки, тому що переважна більшість імен для мене (патріотки, українки з вищою освітою), на жаль, були незнайомі. І це переконує, що треба подавати, просувати і продовжувати намагатись вшановувати пам’ять науковців – і милозвучних, і не дуже. Забагато попкорну, шоу, “хлєба і зрєліщ” було в нашій повсякденності і історії, настав час цінити і шанувати справжнє)

Напишіть відгук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *