Наука, державне управління, суспільство

Захист дисертації Іллі Киви сколихнув широку громадськість, тоді як наукова спільнота переважно відреагувала без надмірного здивування. Мовляв, чого ви хочете, якщо ми вже 7 років безперервно волаємо про порушення наукової етики та імітацію наукової діяльності з боку численних науково-адміністративних діячів, а суспільство реагує мляво. Активісти неформального об’єднання “Дисергейт” виявили понад 50 випадків фальсифікованих дисертацій і наукових праць, а рішення про скасування наукових ступенів (і відповідних доплат) прийняте щодо одиниць. Якщо зайти в статтю української версії Вікіпедії про плагіат, там наведені приклади подібної поведінки доктора педагогічних наук Катерини Кириленко, доктора медичних наук Валерії Євдокимової, кандидата економічних наук Арсенія Яценюка, кандидата юридичних наук Руслана Гурака, доктора історичних наук Володимира Литвина тощо. Усі вони лишаються при своїх ступенях. Нещодавнє рішення комітету Національного агентства з якості вищої освіти підтвердило те, про що говорили науковці впродовж місяців: наукові публікації міністра освіти та науки Сергія Шкарлета містять значні фрагменти плагіату. Тому дисертація Киви не містить ані наукової новизни, ані імітаційної – усе це вже було.

Але коли вже є цікавість до теми, можна копнути глибше. Дослідити весь контекст скандальної події. Подивитися на всіх цих маленьких непомітних людей, які обслуговують захист, і тих, хто користується їхніми послугами. Ось Спеціалізована вчена рада Д 26.891.02 з державного управління при Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України (сьогодні ця спецрада таємничо зникла з сайту того Інституту, але вебархів усе й усіх пам’ятає). За 2019 рік тут відбулося 19 захистів дисертацій, 6-ма з них керувала ректор і голова спецради Радомила Войтович, а 4-ма – Петро Ворона. 2020 року відбулося вже 24 захисти, з них 8-ма керувала Войтович, а 5 доцент і член спецради Геннадій Дмитренко. За неповні 5 місяців 2021 року заплановано та захищено загалом 19 дисертацій, з них 9-ма керувала Войтович.

Захищаються в цій спецраді відомі люди. Наприклад, 26 лютого 2021 року там захистився Сергій Дейнеко, генерал-майор, Голова державної прикордонної служби. 5 квітня 2019 року захистила кандидатську Вікторія Ліснича, екс-заступниця міністра культури. Захищаються й дрібніші чиновники. 20 серпня 2020 року захистилися 2 співробітники Державної служби спецзв’язку. 24 грудня 2019 року захистилася Марія Твердохлєб, начальник управління Державної податкової служби. А 16 квітня 2021 року в спецраді захистив докторську дисертацію Анатолій Каляєв, декан з Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління, чоловік Лариси Новак-Каляєвої, що входить до цієї спецради.

Цікаві й майбутні захисти. 14 травня планують захищатися колишній народний депутат Євген Рибчинський та начальник факультету Одеської Військової академії Юрій Гикало. А 12 травня товариш Киви по парламенту депутат Валерій Гнатенко захищатиме докторську дисертацію.

За правилами захисту дисертацій, встановлених МОН України, принаймні одна стаття з трьох для захисту ступеня кандидата наук має бути надрукована за кордоном, у виданнях ЄС чи інших країн. Ось Євген Рибчинський і побіг публікуватися до цікавого видання “Nauka i studia”, яке зареєстровано в польському Пшемишлі/Перемишлі в 5 км від українського кордону, але “is a continuation of the project rusnauka.com” . Саме там опублікував свою статтю для дисертації і Ілля Кива. Більшість публікацій у цьому журналі походять з України.

А ось для докторської Валерія Гнатенка потрібно 3 публікації в журналах категорії “А” за версією МОН, що еквівалентно наявності їх у базах Web of Science чи Scopus. В авторефераті їх роль, вочевидь, виконують польські “Krakowskie Studia Małopolskie” і “International Academy Journal Web of Scholar“, чеський журнал з виключно україномовним сайтом “Modern science” (друкує все від економіки до медицини) та новий естонський “Public Administration and Law Review“. Понад 90% статей в останніх номерах цих журналів належать українським авторам, окрім хіба “International Academy Journal Web of Scholar”, де рулять вчені Азербайджану.

Здається, цього поверхневого огляду діяльності спецради при Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України достатньо, щоб скласти уявлення про процеси, які відбуваються в галузі наук з державного управління. Цікаво також, що інститут планували ліквідувати ще в лютому 2020 року, але депутати “відстояли”. Перелік відомих людей – кандидатів наук з державного управління наявний у Вікіпедії. Тут вам і Геннадій Кернес, і Ігор Райнін, і Ігор Терехов, і Олександр Тупицький, і Володимир Бондаренко, і Дмитро Андрієвський, і Павло Унгурян і багато інших.

Чи буде суспільство цікавитися дисертаціями Євгена Рибчинського та Валерія Гнатенка? Чи спитає воно в Університеті культури, як там справи у завідувачки кафедри Катерини Кириленко? Чи вимагатиме від міністра МОН дій з метою припинення імітації наукової діяльності в відомчих інститутах? Чи вимагатиме заміни міністра МОН на більш притомного в Президента та Уряду? Подивимося.

Заголовний скріншот з цього сайту

Допис створено в розділі Я так думаю, редакція може не розділяти деяких тез автора