Мітка раба проти мітки героя

Успадкування набутих ознак – це предмет наукової дискусії, яка триває вже більш як 200 років. Жорстка критика Вейсмана і його послідовників у генетиці фактично вивела це явище за межі науки, про що тепер знає кожна освічена людина. Тим не менш, останнім часом з’являється все більше саме наукових повідомлень, що обережно підштовхують скептичні погляди на спадкування набутих ознак до прірви забуття… Одну з таких робіт провели двоє американських вчених Діас і Ресслер та опублікували її результати у грудневому номері журналу Nature Neuroscience.

Передусім, вони продумали всі деталі експерименту так, щоб причепитися до їхніх висновків було практично неможливо. Спочатку вчені просто виробили умовний рефлекс у мишей: після подавання в камеру запаху черемшини (який в основному забезпечується речовиною ацетофеноном) відбувався електричний розряд, що, звісно, нічого приємного тварині не несе.

Через кілька повторів миші запам’ятовували послідовність подій і починали нервувати, як тільки відчували запах черемшини. Обрання саме ольфакторного (запахового) фактору було не випадковим – відомо, що кожний запах сприймається певним білком-рецептором, який кодується відповідним геном. Так, ацетофенон, що має чудовий запах черемшини, сприймається запаховим рецептором М71, що закодований у гені Olfr151. Таким чином, автори дослідження чітко визначили ген, в якому варто шукати зміни при передачі у спадок умовного рефлексу на запах черемшини у мишей!

Це неймовірно, але нащадки оцих катованих електричним струмом тварин також завмирали та нервували, коли відчували запах черемшини, хоча під електричний струм ніколи не потрапляли! Як же вони дізналися про це? Можливо, це відбулося під час контакту з батьками, в процесі навчання… Для того, щоб упевнити нас у протилежному, автори дослідження проводять запліднення іn vitro, використовуючи сперму мишей із сформованим умовним рефлексом на запах ацетофенону. Можливість «почути» від батька, що після певного запаху треба бути готовим до удару струмом, впала до нуля, а страх перед запахом черемшини все одно розвивався. Більше того, друге покоління мишей, «онуки», також реагували на цей запах так, як їхні «дідусі» та «бабусі», яким подавали струм до камери.

Окрім характерних і досить очікуваних змін у рецепторному апараті та відповідних відділах мозку поколінь щурів, дослідники встановили епігенетичні зміни у спермі навчених мишей: було показано, що промотор гену Olfr151 значно менше метильований, тобто знаходиться у гіпометильованому стані. Промотор — це ділянка ДНК на початку гена, яка відповідає за приєднання ферментів, що зчитують з ДНК матричну РНК і дозволяють гену реалізовувати інформацію у вигляді робочого білка. Коли ця цілянка ДНК позбавлена метильних груп, зчитування інформації з кодуючої частини гену відбувається більш інтенсивно, утворюється більше мРНК та білка М71 — рецептору, що сприймає запах ацетофенону.

Отже, набута інформація передається у спадок шляхом епігенетичної мітки, що зберігається щонайменше два покоління! Миші зробили свої висновки, а нам, людям, усе зрозуміло? Яка відповідальність лежить на кожному з нас? Якщо ці результати вдастся підтвердити на людині, це значить, що наші вчинки формують психіку не тільки в нас, але й у наших нащадків. Їм не позбутися епігенетичних міток у своєму геномі, вони мимоволі будуть робити так само, як їхні батьки, та породжувати нові покоління із заданими пращурами властивостями.

Якими? Неважко здогадатися! Які психічні ознаки будуть у народу, що втратив незалежність своєї країни 250 років тому, відновив її на декілька років та знов втратив на майже 70 років, втрачаючи весь цей час найкращих представників своєї нації, разом із їхніми генами та епігенетичними мітками мужності, відданості, шляхетності? Єдиним варіантом виживання українців протягом сторіч була рабська хитрість та швидке пристосування до нової колоніальної політики…

І ось раптом — Майдан, сотні тисяч самовідданих громадян, які разом прагнуть одного – змусити рабів, що дорвалися до державного корита, рабів, що слухняно виконують їх накази, рабів, що перелякано дивляться у телевізор, чекаючи на чергову криваву розправу, чинити як люди, діяти, як громадяни незалежної держави. Не вийде – я знаю. Але правда переможе, «навіть, якщо загине в бою»! І я сподіваюся, що нове покоління, що загартувалося на Майдані, одразу після нашої перемоги породить нову генерацію вільних людей, в геномі яких епігенетичні мітки рабів назавжди будуть стерті мітками героїв!

Надія є!

Parental olfactory experience influences behavior and neural structure in subsequent generations
Brian G. Dias, Kerry J. Ressler