Чи обмальовували трипільці яйця?

«Науковці, що займаються трипіллям, самі винні… Вони покотили цей камінь згори» — десь в нетрях Фейсбуку писав археолог Сергій Павленко. Таке твердження не безпідставне, але мені все рівно трохи шкода дослідників трипільської культури. Термін «трипільська культура» давно вийшов за межі лексикону археологів і активно експлуатується усіма охочими. Мотиви Трипілля надихають митців, розкопки трипільської культури цікавлять журналістів, актуальність досліджень не викликає запитань у широких верств населення. Кукутень-Трипілля в тренді.

Все це чудово, але є інша сторона медалі: трипільською культурою цікавляться приватні колекціонери, що не гребують чорною «археологією», з трипільської культури полюбляють розпочинати родовід української нації вітчизняні псевдоісторики.

Навіть міжнародну наукову назву культури «Кукутень-Трипілля» не прийнято використовувати на теренах України. Якось «непатріотичненько» приставляти до «нашого» Трипілля назву румунського села Кукутень.

Наскільки може занести псевдоісторика тематика трипілля свідчать витяги із публікації Валерія Бебика в газеті «Україна молода»: «Праукраїнська (трипільсько-арійська) цивілізація дала потужний культурно-інтелектуальний поштовх шумерській (3500—500 рр. до н. е.), єгипетській (3000 р. до н. е. — 400 р. н. е.), еллінсько-римській (3000 р. до н. е. — 400 р. н. е.), індській (2500—600 рр. до н. е.) та іншим «класичним цивілізаціям»», “єгипетська державність і колонізація Палестини були здійснені під впливом цивілізацій кушанів і шумерів, котрі споріднені з українською цивілізацією […] кушани були трипільцями”.

Зауважу, що Валерій Бебик не пересічний розумовий дисидент, а доктор політологічних наук, завідувач кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна», голова Громадської ради при Міністерстві інформаційної політики України. Хотів порадіти, що хоч не історик, але й служителів музи Кліо може «заносити» в роздумах про трипільців. Наприклад, покійний нині кандидат історичних наук Володимир Гайбонюк в часи своєї бутності професором, заслуженим працівником культури України та завідувачем кафедри історії Рівненського державного гуманітарного університету, писав: «Було приручено трипільською громадою не тільки собаку й кішку, але й курку, гуску, качку, індика, козу і овечку, корову, вола, одомашнено дикого голуба і навіть приборкано дикого коня-тарпана.» Не зовсім зрозуміло, що мав на увазі автор розрізняючи одомашнення корови і вола (себто кастрованого бика) і яким чином трипільці одомашнювали індичку (мешканця Північної Америки), але загальна суть ясна: Трипільці – молодці!

На загальному фоні приписування трипільцям всього: від створення єгипетської цивілізації до одомашнення індички, абсолютно органічним виглядає започаткування ними писанкарства. Так, наприклад, стверджує майстриня писанкарства, член клубу «Сварга» Світлана Красовська. Чому ці писанки названі трипільськими? Я не знаю…

А в навчальній програмі курсу «Українська та зарубіжна культура» Чорноморського державного університету імені Петра Могили зазначено, що студент повинен знати про «Образ світового яйця та розписи трипільських писанок» (до слова: так, ЧДУ ім. Могили – це саме той осередок науки, де волхвиня Зореслава (в миру Галина Лозко), є професором кафедри соціології, а колишня зірка Playboy Влада Литовченко нещодавно захистила мандидацьку дисертацію). Підтверджує тріпількість писанкарства і наукова періодика. Аліна Сушко в статті «Давньоруські писанки» зазначає: «Вже у пам’ятках трипільської культури знайдене яйце, виготовлене з випаленої глини, зокрема в житлі на ранньотрипільському поселені Лука-Врублівецька на Дністрі». При цьому посилається на роботу відомої дослідниці трипільської культури Тетяни Пассек «Итоги работ в Молдавии в области первобытной археологии» (1954). Щоправда, в цитованій праці описано не яйце з випаленої глини, а «невеликі глиняні брязкальця, овально-яйцевидні по формі», та то таке.

На руку і вдавана подібність орнаментів трипільської кераміки та українських писанок. Хоча, ідея намалювати коло, хрест або спіраль настільки космополітична, як і ідея завернути начинку в тісто. І як не варто виводити з мантів появу равіолі чи вареника, так і не варто пов’язувати орнаменти розділені між собою п’ятьма тисячами років. До того ж фантазія українських майстрів писанкарства не обмежувалась спіралями або хрестами. Зображали на яйцях будь-що: і казанки, і скрипки, і, навіть, раків.

Фантазія українських писанкарів не обмежувалась колами і спіралямиОдна деталь псує трипільське писанкарство. Нещодавно International Journal of Osteoarchaeology анонсував публікацію статті присвяченій рибам та птахам в економіці жителів трипільської культури. І ось халепа: люди трипільської культури не тримали домашніх птахів! Лише в одному поселенні (а саме – Городське) було знайдено рештки курки, і то в незначній кількості – одна курка та щонайменше сім особин диких птахів. Все — ніяких слідів домашніх качок, гусей тощо. Навіть знахідка однієї курки нічого не змінює. По-перше, і досі відкрите питання чи Городське було поселенням пізньотрипільської культури, чи більш молодої, так званої, городсько-усатівської культури. По-друге, навіть якщо прийняти енеолітичні культурні шари Городського за трипільські, то слід пам’ятати, що поселення цієї культури можуть суттєво різнитись одне від одного за значенням тварин в житті людей: одні тримали у великій кількості свиней, інші віддавали перевагу великій або малій рогатій худобі; в одних поселеннях звичайними є рештки чапель, в інших, також близьких до водойм, чаплі відсутні. Тому знахідка курей лише в Городському не дає підстав стверджувати, що для культури Кукутень-Трипілля було властиве утримання курей.

Технологія писанкарства не проста. Щоб її виробити, необхідно чимало яєць перевести. Дозволити собі таку розкіш можливо лише за умови надлишку цього продукту, яке виникає при утриманні домашньої птиці. Коли ж яйцями доводиться поласувати лише місяць-півтора в році, і то якщо щаститиме із пошуком гнізд диких птахів, то тут вже не до вправляння у винайденні писанкарства. Приймаючи до уваги ці два факти: 1) відсутність домашньої птиці в господарстві трипільців; 2) відсутність будь-яких археологічних знахідок яєць в поселенні трипільської культури, доводиться відібрати в трипільців лаври фундаторів писанкарства. Можливо це здасться декому не дуже «патріотичним»: «пра-українці» тай не малювали писанок, але розрадьтесь фактом, що… народ культури Кукутень-Трипілля не мав ніякого відношення ні до українців, ні до слов’ян і навіть до єгиптян.

А коли ж тоді почали розмальовувати писанки? Хто зна?

Найдревніші рештки шкарлупи розмальованого яйця було знайдено в м.Ополє (сучасна територія Польші) в шарах датованих Х ст. н.е. В древньоруських шарах ХІ-ХІІІ ст. знайдено керамічні «яйця» з візерунком. Проте не виключено, що традиції виготовлення керамічних «яєць» були втрачені і сучасне писанкарство є відносно молодим (див. Смолій Ю. Писанкарство // В кн.: Історія декоративного мистецтва України – Т.З.Київ, 2009 — С.:193-204).

Наостанок пару слів про курку знайдену в поселенні Городське. Вона хоч і самотня, але цікава. Кістковий матеріал з Городського датовано 3500-3300 років до н.е. На сьогодні це найбільш древня курка, знайдена на території Європи, датування якої викликає найменше нарікань. Проте чи поширилась вона далі на захід, чи подальше проникнення вглиб Європи відбулось значно пізніше – щоб дати відповідь на це запитання необхідні нові знахідки.