Ціаністий калій не вбиває або Як народжуються міфи

Григорій Распутін – легендарна особистість історії ХХ сторіччя. Простий сибірський селянин, який став фаворитом російської імператорської родини, за чутками впливав на політику гігантської імперії. Його боялися та ненавиділи, закохувалися та захоплювалися ним, і досі приписують цій людині надприродні якості. Через століття, звичайно, вже важко розібратися у достовірності тих чуток. Але свідоцтва, що збереглись, чітко показують джерело однієї з легенд. Виявляється, приголомшені дивовижною поведінкою «могутнього чаклуна» аристократи стали жертвами власного невігластва у науці – а саме в хімії.

На злеті свого впливу Распутін став найодіознішою фігурою імперії. Дійшло до того, що придворні шепотіли, що саме він під час війни вказує імператору Миколі ІІ, кого міністрів та генералів призначати, а кого знімати з посад. Аудієнції у всесильного фаворита домагалися найвищі чиновники та їхні дружини. Поширювався поголос, що він влаштовує оргії із молодими жінками та навіть є коханцем імператриці! Але прихильність цариці Олександри Распутін здобував іншим чином: він благодійно впливав на її хворобливого сина, спадкоємця Олексія. Олексій дістав від матері спадкове захворювання – гемофілію.

Гемофілія передається з дефектним алелем (варіантом, копією) гену, що розташований на статевій Х-хромосомі. У жінок завжди 2 такі хромосоми, тому рецесивний алель гемофілії майже ніколи не призводить до хвороби, оскільки для її прояву потрібно, щоб обидві копії гену на обох Х-хромосомах були дефектними. У чоловіків же замість другої Х-хромосоми є У-хромосома, що сильно відрізняється від попередньої. Тому, коли в чоловіка з’являється лише одна неправильна копія гену, невідворотно настає гемофілія. Поламаний ген призводить до синтезу неправильного білка системи зсідання крові. В результаті при найменшій подряпині дитина ризикує померти від втрати крові.

Распутін приходив, шепотів хлопчику щось, заспокоював його і кров через деякий час зупинялася. Заради сина імператриця була готова на все.

Але невдоволення діяльністю «старця» зростало. Придворні і впливові політики вважали неприпустимим постійне втручання неписьменного селянина в управління величезною імперією через примхи імператриці-німки. Близькі до імператора аристократи вирішили позбутися свого ворога. В кінці 1916 року вони склали змову з метою вбивства Распутіна. Змовники вирішили заманити його в дім князя Юсупова й отруїти. Отруту обрали найсильнішу – ціанід.

Ціанід водню або синильну кислоту було відкрито шведським хіміком Карлом Шеєлє близько 1783го року. Назва походить від слів “синій” або “ціановий” через попередник – синій пігмент, що являв собою координаційну сполуку заліза та синильної кислоти. Інший відомий хімік Клод Бертолет показав, що ця кислота не містить кисню, а фізик та хімік Жозеф Гей-Люссак остаточно визначив її формулу: HCN. Солі синильної кислоти дуже отруйні, летальна доза може досягати 1,5 мг на кілограм маси тіла. Тобто для людини вагою 80 кг достатньо 120 міліграмів – вага кількох зерняток рису! Така потужна дія пов’язана із необоротнім окисненням цитохрому С – важливого елементу дихального ланцюга мітохондрій. Природними джерелами ціанідів є кісточки деяких фруктів (абрикос, персик, мигдаль) та деякі тварини (двопароногі багатоніжки кивсяки).

Розрахунок був ідеальний, хоча про всяк випадок вбивці озброїлися пістолетами. Распутін прийняв запрошення і зайшов у пастку. На столі у вітальні його чекали отруєні тістечка, вино та гарячий чай. Гість накинувся на частування: отруйна принада зникала у череві жертви, туди ж відправлялися чашки із чаєм. Блюдо спустіло, пройшла година – а Распутін був активний і у доброму гуморі. Знервований Юсупов вибачився і вийшов: відома 150 років отрута, що з успіхом використовувалася на фронті Першої світової війни, не діяла на чаклуна! Учасники змови перелякалися, бо знали чутки про “надприродні здібності” Распутіна. Вони були людьми прагматичними, але й схильними до забобонів. Проте рішучість перемогла. Юсупов взяв пістолета, спустився до вітальні та декілька разів поцілив у Распутіна. Поки вирішували, що робити із тілом, “вбитий” опритомнів та побіг. Наступні постріли депутата Пурішкевича докінчили справу. Подальші покази змовників плутаються, що породжує низку конспірологічних версій.

Проте цілком ймовірно, що під час стрілянини вбивці дійсно могли бути у стані афекту через дивну нечутливість Распутіна до отрути. Навіть школяр знає, що ціаністий калій вбиває – й анекдоти про це склали. Але не в усіх школах вивчають хімічні властивості ціанідів. Виявляється, що при взаємодії із глюкозою та деякими іншими вуглеводами відбувається зв’язування ціаніду і утворення нешкідливого ціангідрину.

Так виглядає хімічна реакція синильної кислоти та глюкози. Але ми пам’ятаємо, що Распутіна труїли ціанідом калія, а тістечка звичайно не містять чистої глюкози. Проте при знаходженні ціанідної солі у атмосфері, яка містить вугекислий газ СО₂ та води Н₂О іон металу (калію чи натрію) легко переходить до вуглекислого кислотного залишку НСО₃– із вивільненням синильної кислоти. А сахароза С₁₂Н₂₄О₁₂ під дією ферментів гідролаз ротової порожнини швидко розпадається на глюкозу та фруктозу. Тепер ясно, що під час очікування гостя ціаністий калій перетворився на синильну кислоту, цукроза тістечок дала глюкозу у ротовій порожнині Распутіна і знешкодила значну частину отрути. “Старець” залишався живим, прийнявши летальну дозу.

Ось так відсутність хімічних знань зіграла злого жарта із неосвіченими аристократами, що не читали “Мою науку”. 🙂 Але що з іншими “паранормальними здібностями” Распутіна? На жаль, в інших випадках ми не маємо настільки детальних свідоцтв сучасників. Тим не менш, навіть ця історія демонструє нам механізм появи найнеймовірніших чуток без особливих причин. Достатньо лише незнання. Незнання продукує страх, невпевненність, помилкові висновки. Це відбувається в усіх галузях людської діяльності без виключення (пам’ятаєте, дехто береться черз незнання закликати лікуватися ціанідом?). Тому ми не втомлюємося закликати наших читачів узнавати нове і поповнювати власні знання.