Диявол в деталях. Харчові міфи, фейки та непорозуміння


Ми уже в курсі — інформаційний простір насичений неперевіреною інформацією, тож нам слід бути пильними. Та не все, що не є правдивим, є фейком чи міфом. Це може бути хибно інтерпретована чи надто узагальнена інформація. Коли ми говоримо про харчування, то радше маємо справу з останнім. Хай там що, варто розібратися, звідки взялися поширені в колективній свідомості та інформпросторі (що одне і те саме) хибні тези, і як воно насправді. Кажу одразу — “хорошу нутриціологію” від “народної мудрості” чи “інста-трендів” відрізняє відсутність догматизму, і наявність аргументації. Як і в разі науки та релігії, до речі.

Міф чи фейк?

До речі, чим міф відрізняється від фейку? Приблизно тим самим, чим відрізняється народний епос від поеми, в якої є автор. Міфи в медицині, так само як і в фольклорі, можуть походити з цілком правдоподібної історії, яка з роками обросла домислами, перебільшеннями, втратила значну частину деталей і набула іншої форми. Часто, догматичної. Наприклад, “80% хвороб — від поганої води”. Повна фраза — 80% інфекційних хвороб в країнах, що розвиваються, зумовлена водою. А в нашому разі більшість хвороб — даруйте — через наш спосіб життя і харчові вибори. Не кивайте на Водоканал.

Фейк — це авторський доробок, хоч часто й анонімний. Інколи навіть самі творці фейків у них вірять. Як то кажуть, “сама придумала, сама повірила”. Славетною авторкою фейків про харчування є акторка і lifestyle ікона Гвінет Пелтроу. З-поміж її порад, приміром, кавові клізми й упор на “детокс”, себто “знешкодження токсинів, якими ми просякнуті”. Або ж слоган про “сніданок з’їж сам, обідом поділися з другом, вечерю віддай ворогові.” Його вигадав Гарві Келлог з метою просування готових сніданків з пластівців. Ніяка це не приказка й уже точно не медична настанова.

Про сніданки

Хоча… Тема зі сніданками як найважливішим прийманням їжі підходить і під категорію “хибно тлумачена інформація“. Сніданки важливі, але не будь-які, не для всіх і не завжди. Умовні “груші в тісті” (цитата з Юрія Винничука), себто легкий солодкий сніданок, чи мюслі з молоком особливо не допоможуть стати бадьорішими, і від переїдання за обідом чи перекусу — ризикових речей в плані здоров’я, якщо робити так день у день — не врятують. Потрібен збалансований сніданок з повільними вуглеводами, білками, жирами і рослинною їжею, багатою на волокна, і за калорійністю цей сніданок має становити не менше чверті, а то і третини від наших денних потреб. Снідати ж принципово важливо дітям, вагітним жінкам, людям з діабетом 1 типу, пацієнтам, що проходять хімієтерапію і втрачають вагу через супутню анорексію, атлетам перед тренуваннями тощо. Американська асоціація серця радить снідати, бо люди, що не пропускають сніданки, рідше мають серцево-судинні захворювання і краще контролюють рівень глюкози в крові. Власне, зв’язок між порожнім шлунком зрання та атеросклерозом чи стійкістю до інсуліну може бути непрямий — не сніданок захищає від хвороб, а людина, яка не снідає, з більшою ймовірністю буде доганятися солодким та кавою, або пізно та щільно вечеряла, чи хронічно не встигає, а отже не ладна пильнувати свій режим та раціон.

То ж чи можна сказати, що обов’язковість сніданку це міф?.. Я б сказала так: віра в те, що будь-який сніданок, навіть коли їжа “не лізе”, сам по собі є запорукою здоров’я — хибна. Натомість збалансований, повноцінний сніданок корисний, якщо людина відчуває зранку голод, і решту часу харчується також збалансовано.

Які ще є твердження про харчування, які живуть в нашій свідомості й тільки ускладнюють життя? На думку спадає народна віра в суп як панацею від гастриту, панкреатиту, виразки та скандали з родичами, які того супу зварили пів відра.

Супи та гастрит та панкреатит

Гастрит і панкреатит — це запалення шлунку та підшлункової залози відповідно. Виразкова хвороба шлунка — це сильне ушкодження епітелію (вистілки) шлунка, викликане бактерією Helicobacter pilory чи тривалим прийманням нестероїдних протизапальних препаратів. Наприклад, якщо людина вирішила постійно пити аспірин, “аби не було тромбів”. Запобігти запаленню чи зараженню бактерією суп не може.

В планах харчування при гастриті про суп анічичирк — там лише йде мова про уникнення продуктів, що можуть викликати посилене виділення шлункового соку. Зокрема, багатих на поліфеноли продуктів (чай, кава, шоколад) і молока й вершків. Ага, ті самі вершки, що для поколінь стали символом зменшення болю при виразці, які буцімто “огортають все теплими білими пінками та не дають шлунку руйнувати себе самого”, не можна в разі виразки чи гастриту.

Супи не тільки в Європі: кхмерський суп “самлар каку”

А ось тривалі періоди без їжі, води, зате зі сильними психоемоційними навантаженнями (школа, армія, нервова робота) можуть стати тригером внутрішніх хвороб. Тобто не суп рятує, а ситуації, коли немає нормальної їжі й все погано, призводять до запалення внутрішніх органів. До слова, уже згадане приймання нестероїдних протизапальних препаратів, як-от аспірину чи ібупрофену, цілком вписується в такий сценарій життя в шаленому темпі, коли голова болить, нема коли їсти та відпочивати, і від тривожності симпатична нервова система зупиняє роботу шлунково-кишкового тракту і “все прилипає до хребта”.

То що, можна супи не їсти? Можете не їсти, лишень почитайте, чим вони хороші. Історично супи були їжею простих людей: в Європі традиційно їли на сніданок пивний суп. І на вечерю теж. Слово soup походить від старофранцузького слова souper, себто подавати вечерню страву. Якою часто суп і був — спосіб приготувати багато їжі на всіх з тих продуктів, що є. І це не так уже й погано. В супі можна за раз спожити велике різноманіття продуктів, які ми маємо їсти в своєму прагненні харчуватися згідно з настановами: бобові, овочі, коренеплоди, злаки. Боул (себто макітра) зі скибками авокадо і помідорами чері має інстаграмніший вигляд, ніж банячок крем-супу з порею, але суп теж молодець. Його ще на другий день стане. Тож певна мудрість в харчуванні супами та — куди ж без нього — борщем є. Зручно, дешево, поживно, різноманітно. Але це не захист від гастриту.

Скільки води пити на добу?

Ще один міф, який не походить від жодного дослідження, це теза про півтора літра води на добу. Якщо ми лежимо в лікарні, і нас годують парентерально, чи ставлять крапельницю, то потрібно знати, скільки ж рідини нам потрібно. Десь півтора літри й буде, якщо людина важить кілограмів 60. Проте, ми зазвичай їмо та п’ємо самостійно, щось при цьому робимо, то такі розрахунки нам не дуже доречні. Адже нашому тілу досить байдуже, надійшли молекули оксиду водню в складі чаю чи супу, фруктів чи навіть слабкоалкогольного пива. Ах так, так звана “пам’ять води” чи її “структурованість” нічого спільного з науковими даними не мають. Можете пити що завгодно, аби не отруйне. Інколи міф про півтора літра стає шкідливим. Наприклад, якщо ми багато говоримо, переживаємо, тренуємося, пітніємо аби охолодитися, втратили кров, бо в нас поранення чи менструація, чи стали донорами, то втрачаємо рідину. І її треба компенсувати. Інколи в таких випадках треба не півтора літра на добу, а на пів години.

Більшості людей варто спиратися на відчуття спраги, а не на поради про воду. Пересохли губи, болить голова, шлунок щось невиразне просить — треба пити, і пити поки вода не “стане поперек горла”. Це фізіологічний знак, що досить. Проте, такий трюк не спрацьовує з літніми людьми — їхній гіпоталамус погано зчитує сигнали про падіння тиску і спрагу, тож людина забуває пити. Раніше для таких потреб були онуки, що подавали склянку води, а нині створюють розширення для веббраузера чи мобільні застосунки, аби нагадувати про воду.

Пийте, коли хочеться! (Автор: inkflo з Pixabay, ліцензія CC0)

Якщо ж в людини проблеми з набряками, і вся випита вода осідає в кінцівках, то пити треба, але разом з ліками, і уже зважати на кількість. Якщо ж постійно хочеться пити — це явище називається полідипсія — це може бути ознакою цукрового діабету, чи так званого нецукрового, пов’язаного з браком антидіуретичного гормону. Як ви бачите, не треба сліпо вірити догмам — потрібно зважати на контекст.

До речі, запивати їжу можна і навіть треба. Якщо нам так наполегливо радять супи та воду, то чому ж забороняють запивати їжу?.. “Вода розбавить шлунковий сік”. Якщо ви п’єте під час їжі, то ні. Випита рідина якраз візьме участь в утворення шлункового соку. Він робиться різними клітинами: парієтальні клітини у відповідь на стимуляцію блукаючим нервом та гормонами виділяють в шлунок іони хлору та водню, і слідом за ними інші клітини виділяють воду. Береться ця вода з плазми крові. Якщо з’їсти печива чи піцу, і нічим не запити, буде хотітися пити, а шлунок заболить. Це тому, що і вам, і шлунку дуже сухо.

В ссавців є механізм, який вимірює осмолярність вмісту ШКТ, тобто скільки там іонів, і передає цей сигнал до мозку, аби мозок змусив нас запити за потреби. Ви можете сміливо запивати їжу, якщо того хочеться. Коли їжа добре розжована та обводнена слиною чи вмістом шлунка, вона може перетравлюватися. Сухі ж продукти мають почекати, поки їх не “заллє соком”, і тоді уже почнеться травлення — з затримкою і падінням нашої уважності. Бо через зневоднення ми “тупимо”. Краще запивайте. Якщо почекаєте пів години, то, скоріше за все, чай чи інша рідина теж не розбавить, а вийде транзитом зі шлунку в підшлункову.

І контрольний постріл, так би мовити. Шлунок не є головним місцем травлення їжі — він є камерою збереження і перемішування їжі до стану хімусу (такої ріденької гомогенної кашки), який остаточно перетравлюється в наступних відділах шлунково-кишкового тракту.

М’ясо: бути чи не бути

Вегетаріанство і веганство — це просто комплексні числа світу нутриціології: в голові кожної окремо взятої людини вони складаються з дійсної частини й дійсності, помноженої на уяву (спроба задротського жарту). Навіть не знаю, з чиїх міфів про рослинний раціон почати — м’ясоїдів чи веганів. Мабуть, з міфу про те, що українська традиційна кухня то суцільні м’яско з картопелькою, тому без них нам ніяк. Дзуськи! Першу картоплю посадили в Україні на початку 19 століття. А м’ясо то був святковий продукт, який їли в дні поза постом (це раз), коли те м’ясо було (це два), і їли тварину всю, разом з мізками, кістками, щелепами і хвостами. Це три. Тому традиційним для українців є чергування вегетаріанства і веганства в дні суворих постів з досить короткими періодами, коли і кури неслися, і не треба було курчат виводити з тих яєць, і худобу зарізали, і не все м’ясо пішло на весільні ковбаси. Тобто менше, ніж в половину днів на рік. Уявлення про поїдання пів свині за раз радше походить від штучного образу українців в кінематографі, омріяності дефіцитного в совєцькі часи м’яса, та сучасних трендів в харчуванні — м’ясо, особливо куряче, в нас досить доступне, і купити його подекуди простіше за свіжі овочі.

М’ясо (ліворуч) і овочі (праворуч) гарно сприймаються у флекстаріанських дієтах

Отже, не їли наші пращури м’яса тижнями, а то й місяцями. Флекстаріанцями були наші пращури, кажучи новітніми термінами. Постає питання: якщо зараз м’ясо не проблема, нащо ви говорите про якесь там вегетаріанство? Уже не актуально, мовляв. А от і помиляєтеся! Навіть якщо вам не шкода звірів, а тим паче птиці, тому етичний аргумент на користь вегетаріанства відпадає, все одно лишається аргумент про шкоду тваринництва для довкілля і громадського здоров’я. Адже тваринництво — це забруднені води, могильники кісток і антибіотики в зовнішньому середовищі. Про антибіотики ми ще згадаємо, бо тут теж не все як здається на перший погляд. Флекстаріанство досі має сенс, але не як управління ресурсами, а передусім як піклування про довкілля і для нас як наслідок.

Чи ми мусимо їсти м’ясо? Вегетаріанці і вегани як один кажуть про легкість, здоров’я, ясність думок і хороший рівень холестеролу в крові. Їхні противники кажуть про анемію, брак мікроелементів і вітамінів як наслідок відсутності м’яса чи тваринних продуктів в раціоні взагалі. Праві й ті, і другі. “Як так?” — запитаєте ви. А так: офіційний коментар про веганський раціон каже, що “ретельно спланований веганський чи вегетаріанський раціон не поступається за поживністю й адекватністю всеїдному раціонові”. В низці випадків, як-от дисліпідемія (порушення балансу жирів) та атеросклероз чи гіпертензія, веганство чи бодай вегетаріанство є корисними, і їх може порадити лікар. До слова, холестерол то ще одна міфічна сполука, про яку неодмінно згадаємо.

Бувають хороші рослинні раціони, так само як і хороші всеїдні, а ще є погані рослинні, і погані всеїдні дієти. Налажати можна що так, що так. І в кожному разі, незалежно від того, їсте ви м’ясо, чи не їсте принципово, як той Принц в п’єсі Леся Подерв’янского, слід раціон свій добирати і планувати. Тобто якщо ви зненацька перейдете на харчування рисом та шпинатом, то спершу все буде класно, а за кілька років (якщо не набридне раніше) почнуться проблеми з імунною системою, шкірою, волоссям, гемоглобіном і ясністю голови. Адже погано, недбало, неповноцінно сплановане веганство призводить до браку вітамінів D, B12, кальцію, заліза, цинку, омега-3-поліненасичених кислот, і сильному перекосу в бік вуглеводів чи навпаки — низькокалорійної рослинної їжі. Всі мої знайомі вегани зі стажем добре тямлять в біологічно-активних добавках і вітамінах, та регулярно здають аналізи, аби пересвідчитися, що всього їм вистачає. Саме так рекомендують настанови з правильного рослинного харчування. Тривале чи довічне веганство потребує добавок. Нетривале веганство, як-от флекстаріанство людей, що то постують, то їдять скоромне, цілком окей і корисне.

І ще раз про довкілля. Не всі веганські продукти є безпечними для природи. Вирощування авокадо шкодить довкіллю, а транспортування всіляких екзотичних продуктів лишає значний карбоновий слід. Деякі пасовища можуть бути лише пасовищами, і виростити для них умовну кукурудзу, аби нагодувати умовних дітей в Африці не вийде, і не треба, бо буде це ціною руйнації екосистем. Чому луки і торфовища мусять лишатися луками і торфовищами, а не рятувати світ від голоду, а агрохолдінги від бідності, читайте тут.

Питання антибіотиків

Тепер перейдемо до ще одного напівміфу, напівправди — антибіотиків в м’ясі. Це не міф в тому сенсі, що вони там дійсно є. Саме тваринництво є головним споживачем антибіотиків, що виробляються у світі. Навіть українські любителі самолікування вірусного нежитю антибіотиками (не робіть так!…) не роблять касу виробниками всіляких -міцинів. Але антибіотики в м’ясі це не результат “наколювання філейки шприцом”. М’ясо містить переважно слідові кількості антибіотиків, і ніхто його не наколює. В птахівництві антибіотики використовують для прискорення росту курей. У вирощуванні худоби антибіотики потрібні, аби лікувати інфекційні хвороби, а вони виникають часто там, де тварин тримають скупченими в буквально концентраційному таборі.

Проблема антибіотиків і тваринництва не в тому, що ми ті антибіотики ковтаємо. Нам вони практично не дістаються, бо і тварини знешкоджують всі ліки, що в них потрапляють, і приготування їжі не лишає крихким органічним молекулам -міцинів особливих шансів вижити. Проблема полягає в тому, що бактерії швидко стають стійкими до антибіотиків, ще й поширюють між собою гени стійкості. Зрештою, ґрунтові води, поля і водойми довкола ферм стають повні стійкими до антибіотиків бактеріями. Зрештою, вони можуть передати буквально “флешку з генами” нашим з вами патогенам, особливо коли надстійкі бактерії оселилися на м’ясі, з якого ми хочемо зробити гуляш. І все – прийде бактеріальна пневмонія чи отруєння, і не буде чим лікувати.

Це дуже реалістичний сценарій, який уже відбувається. Все більше бактерій, яких жоден антибіотик не бере. Не лише м’ясоїди тут завинили: і любителі самолікування антибіотиками, і ті, хто не допивав курс антибіотиків до кінця, і туберкульозні диспансери, де людей ув’язнювали і робили тільки гірше і заражали знову і знову, і недостатня стерильність лікарень. Особливо остання. Так звані госпітальні штами бактерій мають множинну стійкість до антибіотиків, ще й тікають з лікарень у великий світ.

Тож не бійтеся, що з’їсте котлетку і вб’єте кишкову мікрофлору. Це міф. Але мийте руки після контакту з сирим м’ясом, працюйте в рукавицях і майте окремі пластикові дошки для м’яса, готуйте до готовності, і будьте таки флекстаріанцями.

Холестерол

І про холестеролу та його “вбивчу шкоду”. Історія про роль холестеролу в патогенезі атеросклерозу та інших хронічних хвороб, і зміна харчових настанов відповідно до наукового хайпу це просто класика. Історія така. Відколи відкрили холестерол, збагнули його роль в тілі, навчилися вимірювати його загальний рівень (це важливо) і дотепер, коли вміють вимірювати різні фракції його переносників (ліпопротеїнів різної щільності) минуло майже 100 років.

Холестерол не тільки забиває судини. (Автор: Andrei Yushchenko from the Noun Project, ліцензія CC-BY 3.0)

Спершу здавалося, що чим більше холестерину, то гірші судини. Тваринок в лабораторіях навіть годували ним. Звісно, судини в них були як труби в гуртожитку — страшні й забиті жиром. Після Другої Світової війни добробут в США та Європі почав зростати і зростати, люди їли дедалі більше, і дедалі менше рухалися. І тут прийшли новини про роль холестеролу, а отже — тваринних жирів — в розвиткові хвороб. Просував цю тему в медіа і кулуарах науковець Ансель Кейс. Йому заперечував британський лікар Джон Юдкін, який казав про шкоду цукру і роль простих вуглеводів в патогенезі сучасних захворювань. Обидва прагнули хайпу й пішли шляхом догматизму, тож обидва створили міфи про абсолютну шкоду холестеролу і цукру.

Як ми тепер бачимо, американцям не дуже допомогла відмова від курячих яєць і перехід на маргарини. Як воно насправді, одним реченням не скажеш. Холестерол нам потрібен, ми ладні його синтезувати самі, і це є предметом регуляції. Раціон, в якому мало рослинної їжі, але багато тваринної, разом з малорухомим життям, звісно, буде шкодити здоров’ю. Так само, як і солодкі газовані напої і постійні перекуси смаколиками. Проте в розвиткові хронічних хвороб немає єдиного винуватця — в це залучені спадковість, рівень стресу і стійкість до нього, стан кишкової мікрофлори (а він визначається раціоном), рівень фізичної активності, якість сну, ну і раціон. Якщо стисло, то яйця і вершкове масло їсти варто, якщо це лише невелика частка раціону.

ГМО

І які ж розмови про міфи в харчуванні без ГМО!.. В Україні “без ГМО” навіть мінералка. А щастя все немає. Зате люди спокійні, що не “з’їдять чужу ДНК, яка в них вбудується, викличе рак, стійкість до колорадського жука і фіолетовий відтінок шкіри. Як в картоплі”. Дарма вони спокійні, звісно, адже ми постійно споживаємо чужу ДНК: що коли їмо, що коли цілуємося, чи ще щось. Звісно, можна сказати, що деякі люди таки схожі поведінкою на курей чи баранів, але справа не в спожитій ДНК. Все, що до нас потрапляє, проходить руйнацію нашими травними ферментами, і розкладається на шматочки-мономери: амінокислоти, нуклеотиди, цукри, а ще жирні кислоти й всякі їхні “хвости” як от гліцерин, лецитин, фосфатидна кислота тощо. Тому навіть коли ви з’їли веганську соєву котлетку (я такий приклад не дарма взяла, соя у світі переважно генетично модифікована), то нічого страшного з вами не станеться. Ну хіба сої забагато, а в ній є інгібітори трипсину, що не дають її перетравлювати, і не засвоїться та соя. Але то уже інша історія. Чужа ДНК, що природна, що у вигляді створеного вектора, тобто молекули для перенесення генів інтересу в цільовий організм, нам не страшна.

Тож, ГМО безпечні і треба все ними засадити? Для Homo sapiens ДНК не страшна. Але ж історія про загрозу від ГМО насправді не про ДНК. Вона про біорізноманіття, про використання пестицидів чи їхню безпеку для середовища і споживачів, про суперстійкі бур’яни, про монокультуру і стале сільське господарство, яке не ризикує згинути все водночас, щойно з’явиться стійкість до пестицидів. Адже ГМО культури переважно роблять стійкими до пестицидів, і їх стає непотрібно сапати чи “кропити на них жуків”. Тому всі, хто нестійкі до пестицидів, чи всі, хто комаха, можуть загинути після обробки поля. Є й інші типи ГМО культур, які більш продуктивні, посухостійкі й поживні, ніж звичайні рослини. Їх прагнуть вирощувати там, де їжі бракує і мало що росте. Про це можна написати довгу статтю, “Як має виглядати вирощування ГМО культур в ідеальному світі з урахуванням проблем голоду і водночас перенаселення планети.” Але то теж окрема історія. Якщо підсумувати, дискусія довкола регуляції вирощування генетично модифікованих рослин має точитися про те, як не нашкодити природі ще більше, а не про появу хітинового покрову в любителів ГМО-бульби. На жаль, саме останнє викликає більше хайпу.

Молоко

Ну і на десерт згадаймо про міфологію довкола молока. Совецький общєпіт не міг запропонувати щось краще за молоко, і створив міф про універсальну користь цього продукту. “Пейте, дети, молоко”. Богині в інстаграмі прочитали в тому ж інстаграмі, що дорослі люди не можуть перетравлювати лактозу, тож молоко це зло. А ще має “високий інсуліновий індекс” (бозна-що воно таке, тільки російською про нього пишуть). Перелякані порядні громадяни вже не знають, чи можна пити каву з молоком, і чи варто вдаватися до традиційної страви “пюре на молоці” з огірками, аби після бенкету “шлунок не став”. Праві всі водночас, але слід обумовити нюанси.

За часів Палеоліту люди дійсно могли пити молоко, лише поки маленькі. Пізніше те молоко їм особливо ніхто і не пропонував, бо свійських тварин не було. В ранньому Неоліті тварини поволі почали з’являтися, але люди робили переважно сир чи кисляк з того молока, про що свідчать археологічні знахідки сит. Та одна точкова мутація в регуляторній ділянці гену ферменту лактази, і почали з’являтися люди, здатні пити молоко в дорослому віці, і не бігти в кущі через напад діареї чи метеоризму, викликаних неперетравленою лактозою, цукром молока. При чому з’являлися вони на 19% успішніше, ніж нащадки нездатних перетравлювати лактозу людей, настільки ця мутація сприяла виживанню. Люди, що здатні перетравлювати лактозу, мігрували в Європу хвилями, і досить нерівномірно тут розселилися. Середземноморське узбережжя уже було зайнято попередніми мігрантами, що і не дивно, тож любителі цільного набілу рушили на північ. Але потім все перемішувалися, і не раз. Нині ми живемо у світі, де одні люди можуть в дорослому віці пити молоко, а інші — ні.

Дізнатися, чи у вас є нестерпність лактози досить просто. Після вживання цільного молока чи продуктів із сухим молоком вам стає зле: є здуття, газоутворення, чи навіть біль в животі та діарея. Буває також часткова переносимість — один алель лактази активний все життя, а інший ні. Це мій випадок, наприклад. Тому старий йогурт мені ок, а лате — ні. В старому йогурті лактози практично немає. А в твердому витриманому сирі немає зовсім. І тут варто сказати, чим же молоко чи набіл можуть бути поживними: білком з хорошим амінокислотним складом, вітаміном D, кальцієм в біодоступній формі, та молочною кислотою, якщо це молоко ферментоване. Ну і смаком. Власне, кальцій і є головною цінністю набілу для сучасних людей. І тут не конче пити цільне молоко. Можна обійтися ферментованими продуктами, в тому числі сирами.

Щодо шкоди молока сучасній людині можна згадати “непомітність” його споживання в складі лате, що інколи може призвести до надмірно поживного раціону, чи навпаки — заміняти повноцінну їжу. І те, і те не корисне. А ще варто згадати про тваринництво, антибіотики і гуманне ставлення до тварин. Мій вибір це сертифіковані сири від “щасливих корівок”, які вільно паслися. Дорого, зате і не переїм. І, до речі, якщо ви любите мигдалеве чи кеш’ю “молоко” і думаєте, що цим рятуєте і корівок, і довкілля, то праві ви лише щодо корів. Вирощування мигдалю обертається в розорювання біоценозів та вичерпання запасів питної води, а кеш’ю чистять фактично рабині.

Висновки

Як ми бачимо, міфи про харчування — це інформаційні мутанти цілком адекватних тез. Аби давати цьому раду, краще вчити матчастину, себто біологію, мислити не магічно, а раціонально. Це, до речі, допомагає і в інших життєвих ситуаціях.

Посилання:


Цю статтю опубліковано в рамках проєкту “Щеплення правдою”, покликаного просувати цінності критичного мислення та навчати українців відрізняти фейки від надійної інформації в пов’язаних з наукою галузях. Проєкт виконує команда “Моя наука” разом з громадською організацією Unia Scientifica за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.

(Заголовне зображення – з pxfuel.com, ліцензія СС0)

Обговорення

Прочитала статтю і виявила, що половина мого раціону базується на міфах, це прикро, проте не безнадійно. Дякую, Daria Ozerna, материал дуже легко сприймається – буду перечитувати і виправлятися 🙂

Ми раді, що для Вас матеріал допису є корисним 🙂

Дякую за корисну інформацію

Дякуємо Вам 🙂

Перша цілком притомна думка щодо харчування і його виробництва, яку я бачу. Щодо вживання молока хотілося б ще трохи детальніше. Чула ( і маю приклади близьких людей), що ті, хто до старості любить і вживає молоко, – мають краще здоров’я. Звісно, може, збіг. Але… не думаю

Напишіть відгук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *