Суд та псевдонаука

9 січня 2019 року, певно, ввійде в історію України як важливий для наукової спільноти день. Апеляційний суд Києва відмовив діячам, що називають себе науковцями, в праві вирішувати наукові суперечки в суді.  Позивачем був декан факультету Київського національного університету Юрій Тесля, відповідачем – математик Ірина Єгорченко, одна з авторок “Моєї науки”.

Подібних судових справ було чимало в світі. Найвідомішим був так званий “мавп’ячий процес” 1925 року в США. Насправді, це навіть не перший випадок в новітній історії України. Ще взимку 2009 року група релігійних активістів вимагала через суд у Міністерства освіти та науки додати до програми шкільного курсу біології “альтернативний погляд” на походження життя та людини – моментальне творіння їх надприродною сутністю.  Фактично батьки зажадали, щоб усім дітям викладали псевдонаукове вчення.  Суд позов відхилив без розгляду, адже сутність навчальних програм – це справа спеціалістів у науковій галузі конкретного предмету, а не юристів-практиків.  Втім, ця нібито очевидна річ багатьом громадянам незрозуміла: хочеться, щоб світ розвивався згідно з власними уявленнями, а не науковими. (Ось типова реакція на “жовтих” шпальтах.)

А вже навесні 2017 року Юрій Тесля, очільник факультету інформаційних технологій КНУ, “автор «Теорії несилової взаємодії» та більше 200 наукових праць“, вирішив дістати судової сатисфакції від Ірини Єгорченко, яка в двохвилинному виступі на слуханнях у Верховній Раді назвала його “відомим псевдонауковцем, який вчить студентів невідомо чому”. Судовий розгляд тягнувся більше року та привернув увагу до персони Теслі освіченого прошарку суспільства. Виявилося, що автор «Теорії несилової взаємодії» ще 2014 року отримав негативний відгук однієї з вчених рад свого університету про цю теорію. В ході судового розгляду, що продовжувався майже рік, до справи були долучені рецензії науковців, що спростовували застосування цієї теорії в галузях фізики, фізіології , технічних наук тощо та вказували на ознаки псевдонауки в ній.

Натомість сам Юрій Тесля багато разів наголошував, що є видатною та талановитою людиною, “найкращим програмістом СРСР” (пряма цитата), лауреатом Державної премії, доктором наук, професором і деканом, і тому, нібито, ніяк не може бути псевдонауковцем. Всю критику вбік своєї теорії він назвав образою та особистими нападками. Коли ж суд першої інстанції частково задовольнив позов Теслі, радісний декан розмістив на сайті факультету заяву про перемогу. І все ж 9 січня 2019 року справу закінчено відхиленням будь-яких претензій: питання науки й псевдонауки не вирішується в суді.

Утім окремий випадок відкрив цілу низку проблем не персонального, а системного характеру. Окремі представники наукової спільноти можуть мати екстравагантні, навіть псевдонаукові погляди, але наукова спільнота як така має реагувати на їх висловлення та захист. Причому ця реакція необов’язково має бути якоюсь агресивною чи адміністративною. Достатньо миролюбної декларації розмежування наукового й ненаукового.

Прикметний приклад, як вирішують це здорові наукові спільноти, це історія доктора Біхі, професора біохімії Лехайського університету (США). Майкл Біхі багато років викладає на факультеті біологічних наук. Крім того, він вивчає біохімію мікроорганізмів, хімічні модифікації ДНК та ядерних білків. Його індекс Гірша складає 18 і весь він досягнутий 18-ма високоякісними науковими статтями у журналах “Nature”, “PNAS”, “Nucleic Acid Research” і “Biochemistry”. Тим не менш ім’я Біхі постійно пишуть поруч зі словом «псевдонаука»: від анонімної РаціоВікі до наукового журналу “The Quarterly Review of Biology“. Він відомий серед спеціалістів з біологічної еволюції тим, що цю саму еволюцію заперечує. Біхі сформулював принцип «неспрощуваної складності», який на його думку виключає еволюцію життя на Землі. При цьому більшість науковців з ним незгідні.

Восени 2005 року Біхі мав виступити в суді, де розраховував захищати науковість доктрини “розумного задуму”, яку низка громадян вважали науковою та достойною викладання в школі. Факультет біологічних наук заявив з цього приводу: «… Співробітники факультету, таким чином, є непохитними в своїй підтримці еволюційної теорії, чиї корені лежать у фундаментальній праці Чарлза Дарвіна та були підтримані відкриттями, накопиченими за 140 років. Єдиний дисидент відносно цієї позиціїi, професор Майкл Біхі є відомим пропагандистом концепції «розумного задуму». У той час як ми поважаємо право професора Біхі висловлювати власні погляди, вони його персональні та не підтримуються факультетом. Наша спільна позиція: концепція «розумного задуму» не має наукової основи, не була перевірена емпірично і не має розглядатися як наукова.»Майкл Біхі до цього додав на персональній сторінці професора факультету: «Мої думки відносно неспрощуваної складності та розумного задуму є цілковито моїми особистими. Вони безумовно в жодному сенсі не схвалюються ані Лехайським університетом узагалі, ані конкретно Факультетом біологічних наук. Насправді, більшість моїх колег на Факультеті радикально не погоджуються з ними.» Це трохи контрастує з заявами пана Теслі, де він емоційно звинувачував своїх ворогів, внутрішніх і зовнішніх, писав про те, що в нього більше наукових статей, аніж у критиків (ні, не більше, отут все). Як це несхоже на поведінку професора Біхі! Втім, одна людина завжди може помилятися чи впасти в істерику. Гірше коли її не зупиняє Університет.

Багато вчених, що роблять якісні наукові дослідження, популяризують науку в суспільстві, допомагають поліпшувати освіту, об’єднались навколо “справи Теслі”. Розуміння, що псевдонаука як різновид брехні та імітації є небезпечною й за межами наукової спільноти, потроху просочується в позанаукові соціальні прошарки. І це дає надію на відродження чесності, а з нею й справжньої науки в Україні.

P.S. 11 січня в центрі “Українські новини” відбудеться прес-конференція, присвячена проблемі псевдонауки в суспільстві. А до 14 січня всіх небайдужих закликаємо проголосувати за героїв антипремії “Академічна негідність 2018“.