Перший польський циклотрон, або друге життя списаних машин у ВНЗ


Нещодавно на Фізичному факультеті Ягеллонського університету у вестибюлі з’явився дуже цікавий «експонат» (фото на ілюстрації). В куточку зараз стоїть стіл на якому виставлено «серце» прискорювача атомних ядер, першого в Польщі ізохронного циклотрону C-48, який працював з 1956 року в Інституті ядерної фізики Польської Академії Наук в Кракові (сторінка з історією інституту). Схоже на те, що цей стіл стоїть у вестибюлі тимчасово — поки не облаштують нормальне місце.

Слід зазначити, що коли машина працювала, то цих виставлених частин не було видно, оскільки вони знаходилися в закритому кожусі у вакуумі. Власне тому я хоча і мав можливість відвідувати подібні машини, але до вчора ніколи наживо не бачив тієї частини циклотрону, де відбувається найцікавіше з точки зору фізика.

Раніше я чув про електростатичний прискорювач, який був у Кракові. Демонтовано його ще до мого приїзду, але «вежа» — частина будинку Фізичного факультету, в якій він знаходився, одразу звернула на себе мою увагу. Про його долю після демонтажу мені нічого невідомо.

Тепер я задумався, що в нашій країні є чимало таких машин, на які невдовзі теж чекає списання. У випадку старих прискорювачів йдеться власне про моральне старіння, оскільки вони можуть працювати бездоганно, але наукові задачі, для яких вони придатні, вже вичерпано. В Києві я знаю принаймні дві машини, що вже можуть стати «кандидатами» на списання. (раз, двазвідси).

Дуже часто люди в науці кажуть, що для того щоб зробити науку більш наочною, треба гроші. Але ось для того, щоб під час списання таких машин взяти собі невеличку частину «на експонати», я думаю, достатньо лише ініціативи відповідного декана чи завідувача кафедри. Суперництво з кимось іншим за «матеріал» тут малоймовірне, адже продати це можна тільки за ціну металобрухту. Також я вірю в певне благородство науковців, які працювали з такими машинами, що підтримають такого роду ініціативу.
Якщо хтось мене запитає, нащо студентам чи школярам показувати «допотопну» техніку, то я відповім просто: тому що вона є більш простою. Коли студенти роблять лабораторні роботи на першому-другому курсах вони так само повторюють наукові дослідження минулих століть — ще більш «допотопні» ніж ці машини. Якщо студенту одразу показати ВАК (великий адронний колайдер), то він злякається тієї кількості приладів, що там знаходяться. Але коли спочатку на лекціях розбирають простіші прискорювачі, які люди творили раніше, то все сприймається крок по кроку і стає більш зрозумілим. Саме для таких лекцій стане в нагоді списана техніка, щоб зробити їх більш наочними. Запевняю, що знання з такої лекції залишаться в голові студентів на значно довший час.

Саме тому я б хотів такі списані машини побачити в своїй країні не на звалищі, а у ВНЗ.

Обговорення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.