Навала крилатих мандрівників

На заголовному фото ви бачите сонцевика будякового (Vanessa cardui). Таких самих метеликів кияни спостерігали в великій кількості в перші дні червня 2019 року й дуже раділи та дивувалися такому нашестю. Натомість деякі представники сільськогосподарської галузі висловлювали занепокоєння, яке досягало панічних висот. «Моя наука» намагалася розібратися в біології цього цікавого виду денних метеликів, а для експертного коментаря запросила двох зоологів-ентомологів Валерія Корнєєва та Віталія Кавурку.

Сонцевик будяковий, чортополохівка, будяківка, або за науковою назвою Vanessa cardui, є одним з найпоширеніших в Україні видів денних метеликів (Rhopalocera) з родини сонцевиків, або німфалід. Верхня поверхня крил переважно руда з темно-бурим малюнком, який стає густішим на верхівках передніх крил. На темному тлі верхівок видні білі плями. Метелик дуже характерний, його важко сплутати з іншими. Близьким видом є сонцевик-адмірал (Vanessa atalanta), але в нього домінуючий колір чорно-бурий, лише з яскраво-рудою «орденською стрічкою» з білими плямами.

Назва «будяковий» (і видова наукова «cardui» – від «Carduus», будяк, чортополох) чітко вказує, де можна зустріти гусеницю цього метелика – на будяку. Часто на його великих квітках годуються й дорослі метелики. Гусениці поїдають листя інших рослин родини айстрових: лопухів, волошок, полину, деревію, осотів тощо. Трапляються й на хмелю чи кропиві. Проте більшість цих рослин не мають великого господарського значення для людини, тому ми й радіємо яскравому метелику без жодних застережень для нашого добробуту. За невеликим винятком, про що буде далі.

Звідки ж узялася навала сонцевиків у великому місті? Ентомолог Валерій Корнєєв, завідувач відділу ентомології та наукових фондових колекцій Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України пояснює: «У той час, коли різноманіття метеликів повсюдно меншає, а чисельність – катастрофічно падає, окремі види, пов’язані з бур’янами, можуть давати вибухові спалахи чисельності, як-от нині. Липи в Києві розквітнули 2 червня ніби спеціально для сонцевиків будякових, які обліпили густо-густо всі дерева, насолоджуючись солодким липовим нектаром. Протягом літа метелики дадуть іще декілька ґенерацій, зазвичай дві або й три. Сонцевик будяковий – загалом корисна комаха. Оскільки живиться цей вид переважно осотом рожевим польовим та будяками, його чисельності, там, де кормова база є значною (зокрема, у містах та інших населених пунктах України), він є, імовірно, найзвичайнішим і найчисельнішим з наших денних метеликів. Цьому виду не загрожує ніщо.» Минулого року кияни схожим чином спостерігали масовий виліт іншої німфаліди – ванесси чорно-рудої (про це писали ЗМІ 2018-го року).

Є в цього метелика ще одна особливість. Сонцевик будяковий, як і його розрекламований далекий родич метелик-монарх з Північної Америки, здійснює сезонні міграції. Сонцевики помірної зони Європи, зокрема й України, збираються в зграї та відлітають на південь. Зимують вони в теплих країнах Північної Африки та Близького Сходу, де взимку погода десь така, як у нас на початку осені. Проте метелики – не перелітні птахи, життя їхнє коротке, всього пару місяців. Тому емігранти в Африку та Палестину найімовірніше помруть там, але перед тим на нових землях відкладуть яйця й народять нове покоління сонцевиків. З яйця вийде гусінь, поїсть, полиняє кілька разів (комахи ростуть не постійно, а линянням – скиданням твердого хітинового покриву та швидким ростом, поки новий не затвердне), залялькується. А вже з лялечки-хризаліди вилетить новий свіженький сонцевичок. Навесні ці сонцевики полетять на північ і вже зовсім скоро наповнять весняні ліси, луки та навіть міста Європи.

Зображений на заголовному фото сонцевик не європейський. Його відзнято в далеких Об’єднаних Арабських Еміратах у кінці січня. Віталій Кавурка, науковий співробітник Інституту зоології каже, що цілком імовірно взимку зустріти в Еміратах вже нащадків тих метеликів, що з вилетіли з Європи (а може, й з самої України) восени. Хоча тут же обережно додає: «Потрібно розуміти, що мігрує лише якась частина особин. Інша частина постійно живе чи в Європі, чи на Близькому Сході, чи в країнах Північної Африки». Можливо, це був абориген Аравійського півострова.

Чому ж будякові сонцевики мігрують, коли інші види метеликів постійно мешкають на одній території, перечікуючи несприятливі умови в стадії спокою? Це одна з різноманітних стратегій живих організмів. Віталій пояснює: «Міграція під час масового розмноження таким чином сприяє розселенню виду, але головне, що вона дозволяє уникнути внутрішньовидової конкуренції за кормові ресурси. Метелики не можуть знищувати своїх конкурентів за допомогою пазурів та іклів. Природа «придумала» такий гуманний спосіб вирівнювання ситуації, яка склалася за певних обставин.” І дійсно, сонцевик, зображений на фото, не єдиний з тих, що зустрівся автору в оазах аравійської пустелі. Збільшення кількості метеликів узимку «на вакаціях» могло призвести до збільшення кількості мігрантів навесні й у нас. “Масові розмноження і міграції – частина звичайних природних циклів, які існували завжди. Інша справа, що з точки зору більшості людей це виглядає незвично, вражаюче та привертає увагу» – підсумовує Віталій Кавурка.

Стоп, скаже розсудливий читач. То надалі ще більше метеликів полетить на південь восени, їх знову стане більше в теплих краях, а наступного року нас чекає справжня ентомологічна навала? Ентомолог Віталій Кавурка заспокоює: «Якась кількість їх нащадків повернеться знову до країн Африки й Близького Сходу, й цикл цей триватиме, але це зовсім не означає, що в таких же масштабах. Скоріш навіть навпаки. У наступному році, ймовірно, цей вид зустрічатиметься значно рідше в наших широтах. Після спалаху чисельності майже завжди йде її значне зменшення. Іноді дуже близько цього до нуля. Згідно з науковою літературою, що мені відома, схожий спалах чисельності спостерігався в середині 60-х років минулого ХХ століття.» Тобто боятися нічого.

Проте вже зараз з деяких регіонів України приходять загрозливі новини. Нібито гусениці метелика, що так поширився, почали атакувати й посіви на полях. У першу чергу соняшник, який належить до тієї ж родини айстрових, що й більшість улюблених кормових рослин будякового сонцевика. В соцмережах публікуються фотографії пошкоджених гусеницями сонцевика пагонів соняшника. Натомість інші польові дослідники повідомляють, що бачили гусениць тільки на бур’янах, а поруч культурна рослинність на полях стоїть неушкоджена. Але істинні масштаби, причини та наслідки розмноження оцінити поки не можна через нестачу кваліфікованих спеціалістів, польових науковців, практичної відсутності фінансування ентомологічних досліджень в Україні.

Ентомологія уявляється пересічному громадянину та чиновнику чимось антикварним, несучасним, наукою XIX століття. Ентомологи здаються вінтажними бороданями в капелюхах, шортах і величезним сачком а-ля кузен Бенедикт з роману Жуля Верна. «Що там вивчати?» – думають молоді біологи при виборі спеціалізації. – «Всіх жуків чи метеликів уже описали, відкриття можливі лише для рідкісних мікроскопічних кузок, яких піди ще знайди.» Крім того, є ж купа більш престижних біологічних тем – нейробіологія, онкологія, генетична інженерія тощо. Туди чиновники й бізнес вкладають основні кошти, а сачком махати – то для любителів. Поодинокі голоси видатних науковців, на кшталт еволюційного біолога  Едварда Вілсона, кричать про необхідність подальшого вивчення біорізноманіття, про яке в нас дуже обмежені уявлення. Вілсон каже, що як правило, лише науковці-спеціалісти по вузьких групах здатні до відкриттів нових видів, зокрема ентомологи, герпетологи, мікологи тощо.

«Вони єдині розвивають у собі знання видів «навпомацки» і відчуття всієї складності стосунків організму з довкіллям. Вони накопичують не просто дані та їхній синтез, але також спостереження, враження та інтуїцію, які недоступні навіть технологіям Big Data. Глибоке знання другорядних деталей породжує нові питання і напрями досліджень, що лежать за межами тривіальної уяви. На жаль, дослідження в біології різноманіття були дуже занедбаними в університетах на користь молекулярного та клітинного рівня на нечисленних «модельних» об’єктах. По всьому світу музеї зі своїми видатними колекціями не могли збільшувати свій штат наукових кураторів, щоб хоч якось компенсувати дефіцит.»*

Проте не тільки для нового знання про навколишній світ і його біологічне різноманіття потрібні ентомологи. В критичні моменти зміни ареалів чи екологічних ніш звичайні види комах ведуть себе по-новому, з’являються в неочікуваних місцях, починають їсти невластиву їм раніше їжу. Можна скільки завгодно заперечувати глобальне потепління, зміни клімату та інші викликані людиною перебудови біосфери на різних блогах чи ток-шоу, але комах не переконаєш. Комарі-переносники малярії та вірусу Зіка крокують з півдня на північ у Європі, Азії та Північній Америці. Здатність розпізнавати небезпечні види, вивчати їх екологічні особливості та нові місця мешкання – це все робота ентомологів. Яких, як виявилося, нема навіть у небідних США. Центр з контролю та запобігання захворювань станом на 2017 рік з 12 тисяч співробітників мав усього-навсього… 13 ентомологів. Це на 300-мільйонну країну. У Центрі забили на сполох, терміново виділяють десятки мільйонів доларів на відновлення ентомологічних досліджень в університетах, повідомляє журнал “Time”.  Утім це дасть результат нескоро, вченого неможливо підготувати за кілька місяців, на це йдуть роки.

В Україні, яку деякі можновладці бачать переважно аграрною державою, теж забули про важливість досліджень власної країни. От і сонцевик будяковий, звичайний наш метелик, виявився цього року повним незнайомцем. Дізнавшися про його рейди на соняшникові лани, Валерій Корнєєв сумно констатує: «Розміри цьогорічного спалаху чисельності сонцевика рудого, схоже, гігантські, і не в останню чергу пов’язані з монокультурами і розорюванням степів. Збіднення біорізноманіття призводить до порушення балансу між рослиноїдними комахами та їхніми регуляторами чисельності – паразитами й хижаками. Втім, аномальна чисельність уже наступного року впаде до норми, залишивши нас із розумінням «розрухи в головах» у тому сенсі, що ми маємо недостатньо дієздатну, великою мірою «імітаційну сільськогосподарську науку», яка вже не здатна ні давати надійні прогнози, ні реагувати на нові виклики. Можна тільки здогадуватись, що до катастрофи призвела нездарна і руйнівна політика агрохолдингів, з багаторічними, беззмінними, виснажливими монокультурами соняшника, відсутністю сівозмін і головне — нищенням природних резерватів комах-паразитів, що стримують розвиток. Можна тільки здогадуватись, що винищивши гербіцидами будяки, люди створюють власноруч умови для селекції популяцій, які добре живляться невластивими для них рослинами: соняшниками та соєю.»

Ми живемо в такому складному й цікавому світі, де навіть фантастичне оповідання про махання крилець метелика, що викликає ураган за тисячі кілометрів, може бути близьким до реальності. Навколишній світ здається нам незмінним, але за буденністю приховуються катастрофічні зміни, які прямо впливають на життя мільйонів людей. Наука є способом бачити це приховане, а науковці щодня збирають інформацію, з якої складають знання, що допомагає нам жити краще. Суспільство, яке хоче розвиватися, має щодня підтримувати дослідження навколишнього світу. Навіть, якщо це дослідження маленького метелика, який літає поблизу вашого будинку.

Література

• Gerard Talavera & Roger Vila. Discovery of mass migration and breeding of the painted lady butterfly Vanessa cardui in the Sub-Sahara: the Europe–Africa migration revisited. Biological Journal of the Linnean Society,  1 February 2017, 120(2):274–285. doi:10.1111/bij.12873
• Wilson EO. Biodiversity research requires more boots on the ground. Nat Ecol Evol. 2017 Nov;1(11):1590-1591. doi:10.1038/s41559-017-0360-y

* Переклад Валерія Корнєєва. Повний текст доступний за посиланням.