Хто такий Борис Балінський?

Про Бориса Балінського потрібно було написати давно. Власне, ми розмістили ще 2017 року невелику збірку статей львівського біолога Юрія Салиги про нього, проте цього явно мало. До того ж Балінський – настільки широка особистість, що в одній статті розповісти все важливе ніяк не вийде. Утім 115-й ювілей українського та південноафриканського вченого дозволяє нам привернути увагу до цього непересічного українця.

Витертий з історії

Чому навіть любителі науки майже нічого не знають про українського вченого, який написав найвідоміший у світі підручник з ембріології, зробив важливі відкриття щодо розвитку тварин, описав десятки нових видів комах? Така доля багатьох наших науковців 1920-х – 1930-х років, які були витерті з історії радянським режимом. Родина Балінського постраждала від політичних репресій, а сам він був вимушений тікати з батьківщини під час Другої світової війни, бо наука для нього була важливішою за політику.

Тим не менш, на відміну від багатьох інших репресованих та емігрантів, історики науки знають чимало про Балінського завдяки тому, що він залишив детальні спогади про своє життя в Україні та за її межами. Мемуари довгий час зберігалися в бібліотеці Іллінойського університету, пізніше були видані нащадками науковця англійською мовою, а колись – маємо надію – вийде й український переклад, що демонструє життя й середовище в Києві та Україні між 1910 і 1943 роками. Це був період соціальних зламів, революцій, війн, репресій – і, звичайно ж, наукових відкриттів. Свідок епохи з гарною пам’яттю залишив нам шматок цієї картини.

Свідок епохи

Треба сказати, свідок унікальний. Під час Української революції батьки Балінського підтримували зв’язки з різними групами українських діячів, тому часто вдома в них переховувалися від ворогів різні відомі постаті. У мемуарах Борис згадує, що однієї ночі на кухонній підлозі в них ночували міністр ліберального уряду Скоропадського Микола Василенко та ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. У Біологічному інституті Всеукраїнської академії наук він ще зі студентських часів працював під керівництвом видатного ембріолога та еволюціоніста Івана Шмальгаузена, а також поруч з автором першої неінвазивної енцефалограми Володимиром Правдичем-Немінським. Під час однієї з перших репресивних групових справ проти науковців «Київського обласного центру дії», коли був заарештований професор історії Київського університету Павло Смирнов, Балінський разом з батьком на санчатах перевозили рідкісну бібліотеку затриманого професора до своєї квартири.

В експедиції на Мурманській біостанції молодий науковець перебував разом з одіозним Ісааком Презентом – одним з лідерів «лисенковщини», що захопила радянську біологію пізніше в 1930-х, а у кавказькому туристичному поході група Балінського ночувала разом з групою, в якій був один з лідерів Радянського Союзу Микола Бухарін. Після втечі з СРСР Балінський працював у шотландській лабораторії під керівництвом «батька епігенетики» Конрада Воддінгтона, а поруч досліджувала мишей відкривачка інактивації X-хромосоми Мері Лайон. Надалі у відрядженні в США йому пощастило співпрацювати з піонером електронної мікроскопії Джорджем Паладе, який за відкриття в цій галузі отримав Нобелівську премію.

Ембріологія і популяризація науки

Власні наукові дослідження Балінського також були цілком винятковими. У 1924 році, у віці 19 років він провів блискучий дослід під керівництвом Шмальгаузена. На той момент Гільда Мангольд в лабораторії німця Ганса Шпемана провела експеримент з пересадки фрагменту гаструли у зародка тритона до іншої гаструли й отримала індукцію утворення другої осі тіла – вийшов двоголовий тритон (про це ми якось поговоримо детальніше, а що таке гаструла описано в цій статті). Також напередодні московський ембріолог Дмитро Філатов на більш пізній стадії розвитку пересадив зачаток вуха на голову зародка жаби й довів, що розвиток вушних структур неможливий без наявності зачатка лабіринту. Лабіринт виступав, таким чином, ембріональним індуктором для вушної капсули. Шмальгаузена зацікавили структури, які може індукувати саме зачаток вуха. Експерименти вирішено було робити на тритонах, адже на них було виконано чимало успішних досліджень лабораторією Шпемана.

Також на відміну від Філатова, зачаток вуха було вирішено пересадити не на голову, а на бічну мезодерму – те місце на боку ембріона тритона, де розвиваються кінцівки. Експериментальна робота була важка. Запліднені яйця тритонів збирали вручну в калюжах навесні, все треба було зробити швидко, поки не закінчився сезон розмноження. Антибіотики ще не були відкриті, тому позбавлені захисних оболонок ембріони інфікувалися та гинули. Усього за весну Балінський зробив 130 трансплантацій. Лише 8 з них завершилися успішно: на місці пересадженого зачатку вуха розвивалася… п’ята нога. Хоча й цей мізер був успіхом – у згаданому досліді  Гільди Мангольд було лише 6 вдалих трансплантацій з 260 спроб! Результати дослідження були опубліковані в найкращому німецькому журналі того часу «Архів Вільгельма Ру з механіки розвитку», а п’ятиногий тритон став науковим талісманом Балінського.

Подальша кар’єра була загалом успішною. Після аспірантури Балінський продовжував працювати в Біологічному інституті Всеукраїнської академії наук (ВУАН) та викладав в університеті. Уже в 30 років він став професором Київського університету, завідувачем кафедри механіки розвитку, заступником директора Інституту зоології і біології ВУАН, та й фактичним його керівником після від’їзду Шмальгаузена в Москву. При цьому саме життя було непростим: платні не вистачало, житло було маленьке й тісне, молодого науковця щемили через «непролетарське походження».

Саме через нестачу коштів Балінський вдався до популяризації науки. Його мати працювала вчителькою біології та отримала завдання написати декілька науково-популярних брошур українською. Дві з них були присвячені первоцвітам («Наші весняні квіти») і цибулевим та зерновим рослинам. Третя ж стосувалася поведінки та інстинктів у тварин. Над цією брошурою мати й син працювали разом і вона вийшла під авторством Борис і Єлизавета Балінські. На жаль, знайти цю брошуру чи хоча б її точну назву поки не вдалося. Зате відома друга науково-популярна книжка Балінського: «Життя органів поза організмом та пересаджування органів». Загалом згідно зі звітом природничо-технічного відділу ВУАН за 1931 рік молодий науковець опублікував 4 науково-популярні праці.

Досвід написання популярної літератури допомагає й у науковій (про це ми завжди кажемо нашим авторам – прим. ред.). Невдовзі Балінський написав невелику брошуру «Як з яйця утворюється зародок тварини: механіка перших стадій формотворення» (1932), пізніше вона розрослася майже втричі у виданні «Перші стадії морфогенезу в тварин» (1936). Її авторський переклад російською й досі дехто називає найкращою книгою з ембріології, виданою цією мовою.

Вимушений африканець

Ми не будемо зупинятись на найтрагічнішій частині життя науковця. Про це потрібно говорити окремо, детально й вдумливо. Арешт дружини Катерини, втрата роботи, страх за сина Івана, повернення до науки, війна, голод, смерть дружини, поневіряння в Європі – багато всього. Дещо висвітлено в уже опублікованих статтях, дещо готується до публікації. Автор цього тексту працює над українським перекладом мемуарів Балінського й сподівається, що ця праця колись-таки добіжить кінця.

Друга половина життя була для Бориса Балінського новим початком. Новий дім – Південно-Африканська Республіка, Університет Вітватерсранда, де він багато років був деканом біологічного факультету. Нова природа – він закохався в комах Африки й уперше описав десятки видів метеликів, бабок, веснянок. Нові методи – навчившись у США досліджувати клітини за допомогою електронного мікроскопа, Балінський зумів зазирнути глибше за звичні ембріологам тих років рухи клітин та нарощення клітинної маси. Нова родина – він одружився вдруге та виховав другу дитину, дочку Гелен.

Саме в цей період Балінський створив найбільшу свою працю. Це був підручник «Вступ до ембріології», в якому він заклав початки сучасної біології розвитку. Саме по цьому підручнику навчалися біологи, які внесли до експериментальної ембріології методи молекулярної біології й зробили її справжньою «механікою розвитку», гвинтиками якої є білки й гени. Навчалися в Америці, Британії, Франції, Італії, Іспанії, Японії. Не навчалися лише в Україні. Емігрант Балінський був заборонений в СРСР, його ім’я намагалися стерти. Намагалися – але не виходило. Занадто багатий внесок зробив Борис Балінський у світову науку. Не можна говорити про ембріональний розвиток тритонів і жаб, риб чи мишей і не згадати його. От і у популярному в СРСР підручнику «Загальної ембріології» Бориса Токіна кінця 1970-х ви не знайдете в історичному нарисі навіть згадки про Балінського. Але в іменному покажчику аж 22 посилання на його праці, скопійовані звідти  його малюнки й схеми, наведена класифікація ембріональних рухів клітин «Давенпорта-Балінського». Без Балінського не було б сучасної біології розвитку.

Борис Балінський дожив до смерті радянського режиму. При перших ознаках падіння він уже 1991 року зібрався до Києва. Прийшов до Інституту зоології на Терещенківській у Києві й сказав: «Я тут колись працював». Поїхав до рідної Северинівки послухати солов’їв, яких так йому не вистачало в Африці. А 1993 року навідався знову, з онуком. Привіз свою колекцію африканських метеликів, віддав до Природничого музею, з нею і зараз працюють українські ентомологи.

Сучасні дослідження з біології розвитку, навіть якщо згадати тільки ті, які описані на нашому сайті, приголомшують. Відкриті молекулярні механізми диференціації клітин, описана тонка мікроструктура раннього ембріону, показано, як розвиваються статеві клітини, й навіть намагаються їх створювати з клітин шкіри. Але в основі їх лежать перші сміливі експерименти 1920-х – 1930-х, частина з яких була здійснена науковцями з Україні. Чимало цих науковців були змушені залишити рідні краї через політичні переслідування та неможливість займатися наукою. Варто пам’ятати, що творення наукових відкриттів можливе й зараз, якщо українське суспільство буде піклуватися про своїх науковців принаймні краще, ніж сто років тому. А постать Бориса Балінського безумовно потребує подальшого вивчення та всебічного знайомства як науковця світової величини та акуратного свідка промайнулого століття.

---

Автор вдячний Володимиру Коржу, тоді професору Інституту молекулярної та клітинної біології в Сінгапурі, а нині науковому співробітнику однойменного Інституту в Варшаві, який привернув увагу до історії Бориса Балінського та описав її в своїх статтях:

• Korzh, Vladimir (2005). Boris Balinsky: transition from embryology to developmental biology. BioEssays,  27: 970–977
• Korzh, V.P. Introduction of Boris Balinsky to Embryology. Russ J Dev Biol 36, 390–401 (2005). 

Також автор вдячний Юрію Сализі, нині директору Інституту біології тварин НААН України, який розпочав повернення імені Балінського в Україну, і Ендрю Балінському, онуку вченого, за подарунок видання мемуарів Бориса Балінського