«…Аби людям жилося краще – всім людям, на всій землі»: на річницю загибелі Василя Стуса

4 Вересня 2020 | Tetiana

Категорії: Історія, Книжки

Теги: ,


У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року не стало Василя Стуса – найбільш знакового українського письменника ХХ століття. На сьогодні маємо опублікованими 9 книг його текстів («Твори у чотирьох томах шести книгах» із додатковими 5 і 6 томами, 1994–1999 рр.)[1], де представлена поезія, проза, переклади, літературно-критичні статті, листи до рідних, друзів і знайомих, заяви та звернення. І все це за 47 років, 13 з яких минуло в таборах і на засланні. Беручи до уваги умови праці в неволі, слід зазначити, що далеко не всі тексти Стуса збереглися: бракує багатьох його віршів, численних перекладів з різних мов і передусім останньої поетичної збірки «Птах душі», яку він сам окреслював як «…відчайдушно прозову, майже без пафосу, неримовану, майже розмовних інтонацій, сумно-спокійну, без надриву. Стоїчну – такий її музичний ключ» (лист до рідних, грудень 1983)[2]. У листі від 12 вересня того ж року Стус писав, що ця збірка містить «біля 40 віршів»[3].

Друга збірка поезій Стуса
“Зимові дерева”

Обставини загибелі В. Стуса й досі лишаються нез’ясованими (див. статтю Василя Овсієнка[4]), його творчість ще потребує свого докладного прочитання. Все це призводить до появи та множення численних міфів про поета. Зрештою, ці міфи можна розглядати як первинні спроби зрозуміти Стуса, його внесок у світову й зокрема в українську літературу. Водночас вони дуже спотворюють реальний стан справ, і передусім затуляють перед нами живу людину – з її радощами та болями, мріями та сумнівами. 

Гортаючи спогади про Стуса, можна скласти бодай найменше уявлення про те, яким він був, точніше – яким його бачили сучасники. Зрештою в цілому їхні враження збігаються. Здебільшого Стуса згадують так: «…гордий і твердий, як камінь, безкомпромісний…» (Василь Бондар)[5], «…втілення незламності духу» (Василь Лісовий)[6], «…людина рідкісної моральної обдарованости, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять чести, правди, порядности» (Євген Сверстюк)[7], «…дуже коректний, але прямий і принциповий та водночас уважний співбесідник і чуйна людина» (Надія Світлична)[8] тощо. І лише поодинокі окреслення часом випадають з цієї «мужньої парадигми» – так Михайло Хейфец пригадує: «Хтось у зоні глузливо прозвав Стуса “дівчиною, яка все життя прикидається героєм Гемінгвея”. Щось у цій кпині є правильне»[9]. І певно, в цьому криється найбільша пастка сприйняття Стуса, орієнтованого передусім на зовнішні прояви поета, його вміння гідно триматися, бути твердим, принциповим і безкомпромісним. При цьому доволі часто оминається його неабияка вразливість до світу й до чужого болю. Такий високий рівень емпатії значною мірою розвинувся у ньому завдяки художній літературі.

Стус дуже любив книги і від самого дитинства не мислив себе без читання. Найбільшим письменником вважав Й. В. Гете, захоплювався поезією Райнера Марії Рільке (і багато перекладав з нього), Бориса Пастернака: «Для мене, мабуть, є три поети: Гете <…>, Рільке і Пастернак» (лист до рідних від 15 січня 1984 року)[10]. А ще любив творчість Кобо Абе, Ш. Бодлера, Б. Брехта, П. Верлена, М. Вінграновського, В. Голобородька, Ясунарі Кавабати, А. Камю, В. Кордуна, Ф. Г. Лорки, А. Платонова, В. Свідзінського, П. Тичини, Л. Толстого,  М. Цвєтаєвої, Т. Шевченка та багатьох інших.

Життєве кредо Стуса виразно сформульоване ним самим. Так у листі до дружини й сина від 14 лютого 1978 року він писав, що «…віддав усе своє життя, аби людям жилося краще – всім людям, на всій землі»[11]. Любов до людини й прагнення полегшити її перебування в світі виникло у Стуса ще в дитинстві, коли він читав книги про героїв і мріяв стати таким, як вони. Водночас це бажання героїзму поступалося його переконанню у необхідність бути людиною. У листі до сина він писав: «А хочеш, я Тобі розкажу про те, як стати героєм? Втім, це не обов’язково – бути героєм. Але обов’язково – бути доброю людиною, тобто такою, що намагається більше віддати іншим, аніж брати. Герої виникають тоді, коли не всі люди є добрі. Тоді потрібно, аби були герої» (лютий 1975 р.)[12]. Навіть свою поетичну творчість він підпорядковував ідеї бути доброю людиною, ставлячи на перше місце людяність і вже потім – мистецькі звершення. «Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій»[13], – писав Стус у своїй передмові «Двоє слів читачеві» (1969 р.) до поетичної збірки «Зимові дерева» (1970 р.).

Василь Стус та Іван Світличний

Власне оця палка віра в людину, безумовна любов до неї, відчуття її болю й прагнення зробити так, «…аби людям жилося краще» найточніше окреслюють Стуса й дають важливу підказку для розуміння його творчості. Він активно писав листи до влади, багато разів лишав власний підпис на численних зверненнях на підтримку інших – навіть якщо це коштувало йому самому роботи й свободи. Був дуже прив’язаний до Івана Світличного, цінуючи його літературний талант, педагогічний хист і порядність. Дуже болісно переживав втрату ним здоров’я у таборі. Не маючи змоги самому чимось зарадити, бо в цей час перебував у засланні, просив свою дружину надіслати Іванові Олексійовичу куртку і закликав будь-що рятувати його (курсив мій. – Т. М.): «Цілим Києвом, цілою Україною рятуйте Ївана, як можете…» (лист від 29 вересня 1978 року)[14]. У такому ставленні до І. Світличного, якого Стус у своїх віршах називав «вусатим сонечком» та «серцеоким», простежується розуміння величі іншої людини, її цінності та цінності зробленого нею (а треба визнати, що внесок І. Світличного в українську культуру ще поки мало досліджений і належним чином не поцінований).

Маючи від природи запальний характер, до якого ще додавалася неабияка чуйність до іншого й гостра потреба справедливості, Стус водночас проявляв глибинну мудрість у ставленні до тих, хто не зміг вистояти й пішов на компроміс – із совістю, з друзями: природне обурення й гнів замінялися прийняттям людини та її прощенням. Слід зауважити, що багато хто зі Стусового оточення лишалися й досі лишаються на «першому етапі» сприйняття «зрадників», що означає повне неприйняття й засудження. А Стус завжди бачив людину і завжди був на її боці, навіть якщо вчинок цієї людини спричиняв страждання іншим, або навіть йому самому. Так було зі ставленням до Івана Дзюби, коли він, будучи головним інтелектуальним рупором національного відродження, неочікувано для всіх написав покаянного листа. Це все можна відчитати у Стусових листах (курсив мій. – Т. М.): «…дали Смоличів часопис-смолопис, де Іван повторив свою давню пісню [йдеться про Івана Дзюбу], відкараскуючись від націонал-міщан, од яких відкараскалися без нього. <…>. Не розумію. Я ще міг розуміти, коли він рятувався од звичайної загибелі. Але протоптувати стежку до літ[ерату]ри, на яку він вже втратив моральне право, це той незбагненний надмір, який мене обходить дуже істотно. І все ж я не маю гніву на нього, а тільки боляче мені. Дуже-дуже боляче» (до батьків від 13–17.06.1975)[15]. А в листі за рік він писав: «…Іван Д[зюба] зле себе чує. Не знаю, що в нього за хвороба – але зичу йому одужати. Я зберіг до нього добре в цілому ставлення і молю Бога, аби він одужав» (до дружини від 24.10.1976)[16]. До того ж Стуса дуже засмучувало, коли хтось помилково приписував йому гнів на І. Дзюбу: «Чомусь декому здається, що на Оленчиного тата [Івана Дзюбу] я дихаю мало не вогнем. Господи! І як тільки можна так думати!» (до дружини від 2.12.1976)[17].

Дмитро Стус на зустрічі з учасниками Фестивалю шістдесятництва та дисидентського руху (Київ, 12.10.2019) згадує, що батько вчив його не втрачати людську подобу, намагатися збагнути мотиви поведінки іншої людини, не дозволяти собі озлобитись на світ. Цікаво, що подібне було властиве й Юрієві Бадзьові, який, передчуваючи арешт і прощаючись із дітьми, написав для них кілька слів: «…щоб не втрачали віри в людську доброту. Щоб росли життєрадісними»[18].

І сьогодні, згадуючи В. Стуса як поета й передусім як людину, а разом з тим і всіх, хто був з ним поряд у дуже непрості часи, хочеться, аби читаючи його тексти, нам відгукувалася його життєва мета: чинити так, «аби людям жилося краще – всім людям, на всій землі».

Література

[1] Стус В. Твори у 4 т. 6 кн. / [голов. редкол. Коцюбинська М.]; НАН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. – Львів: Просвіта, 1994–1999.

[2] Стус В. Твори у 4 т. 6 кн. – Т. 6, кн. 1: Листи до рідних. – С. 449.

[3] Там само. – С. 444.

[4] Овсієнко В. Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус // Історична правда. – 4.09.2011. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/09/4/53998/.

[5] Бондар В. «Поїхав учителювати на Кіровоградщину… » // Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів / [упорядн. В. Овсієнко]. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – С. 45.

[6] Лісовий В. Зі спогадів // Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів / [упорядн. В. Овсієнко]. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – С. 250.

[7] Сверстюк Є. Василь Стус – летюча зірка української літератури // Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів / [упорядн. В. Овсієнко]. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – С. 431.

[8] Світлична Н. З інтерв’ю 8 і 9 вересня 1985 року (записав Б. Нагайло) // Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів / [упорядн. В. Овсієнко]. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – С. 481.

[9] Хейфец М. «В українській поезії тепер більше нема…» // Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів / [упорядн. В. Овсієнко]. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – С. 580.

[10] Стус В. Твори у 4 т. 6 кн. – Т. 6, кн. 1: Листи до рідних. – С. 454.

[11] Там само. – С. 301.

[12] Там само. – С. 127. 

[13] Стус В. Двоє слів читачеві // Стус В. Твори у 4 т. 6 кн. – Т. 1, Кн. 1: Зимові дерева. Веселий цвинтар. Круговерть. – С. 42.

[14] Стус В. Твори у 4 т. 6 кн. – Т. 6, кн. 1: Листи до рідних. – С. 324.

[15] Там само. – С. 151. 

[16] Там само. – С. 247. 

[17] Там само. – С. 253. 

[18] Кириченко С. Люди не зі страху. Укр. сага: Спогади; перед. сл. Ю. Бадзя. – К.: Смолоскип, 2013. – С. 275.

Обговорення

Дуже своєчасно вшанували пам’ять видатного українського поета, мені було цікаво.
Саме ім’я – Василь Стус, я відкрила для себе не так давно (совок і мордор нищили все патріотичне). Взагалі-то я не фанат поезії, тому Стус був поза межами моєї читацької уваги.
Ваша стаття мотивувала познайомитися з його іншими творами, листами – скористуюся наданим
чималеньким списком літератури.
Дякую сайту і авторці статті, пані Tetiana, ви молодці)))
Вічна пам’ять Герою України

Редакція "Моєї Науки"

Дуже дякуємо за приємний відгук. Нашим авторам завжди дуже їх не вистачає!

Напишіть відгук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *