Ви – амеба, тоді ми йдемо до вас

Саме час продовжити серію наших дивовижних інтерв’ю з нашими незвичайними гостями. Нове інтерв’ю вас дуже здивує. На цей раз з нами на лінії давній представник Pithovirus sibericum

Багато ваших побратимів, найімовірніше, мають свої уявлення про кохання і навряд чи погодяться з нашою думкою. Але кого б ви не любили (наприклад, братів, батьків, чоловіка чи своїх друзів), це завжди тяжіння до того, хто здається вам близьким, одним словом, більш привабливим. Чи не так? Для нас представників виду Pithovirus sibericum роду вірусів Pithovirus все набагато простіше: ми дуже любимо життя. Простіше кажучи, ми любимо жити за чужий рахунок. І це привабливо: це, знаєте, теж любов. Причому, вона настільки глибока і охоплююча, що ми не здатні подолати цей страшний потяг. Прошу зауважити, далеко не всі нас вважають живими організмами (та правильно роблять). «Життя» пітовіруса непросте і сповнене пригод.

Скажу вам так: нам – вірусам живеться дуже нелегко. Особливо представникам популярного роду Pithovirus. Не забувайте, ми – досить древні перці, бачили ще величезні льодовики, живих мамонтів і неандертальців, що бігали туди-сюди. Але штука навіть не в цьому. Ви бачили тушки наших побратимів? Вони найбільші серед усіх нині живих вірусів. Так, так, я ні на мікрон не перебільшую: діаметр моєї осиної талії близько 0,5 мікрометрів, а довжина може сягати й 1,5 мікрометра! Розумієте? Як це бути слонами у світі інших вірусів? Нас бачить буквально кожен паразит, тому доводиться вигадувати різні способи мімікрії. Життя у нас нелегке, але зігріває лише одна важлива думка – копіювати собі подібних.

Отже, наші працьовиті «вірусні фабрики» надійні, як швейцарський годинник. Однак у нашій справі потрібна й кмітливість, покладатися лише на власну технологію було б не дуже правильно. Адже деякі еукаріоти іноді відчувають, що щось не так, і в результаті їхня захисна система починає боротися з нашими секретними файлами. Тому у відповідь на їх нові коди та замки, ми повинні шукати нові ключі та відмички. Ми полюємо на амеб, і нам доводиться добре постаратися, щоб досягти своїх цілей. Коротше кажучи, завжди потрібно тримати руку на пульсі. 

Філософія нашого життя майже ніколи не змінюється. Це означає, що ми сьогодні робитимемо все те саме, що робили десятки тисяч років тому. Справа в тому, що ваші людиноподібні мавпи відкопали нас майже сплячих у глибоких товщах давньої мерзлоти десь у північних частинах материка у східній частині півкулі. Не просто відкопали, а принесли та занурили у тепличні умови. Дали нам свіжих амеб… та voila! Ми знову розпочали свою роботу. Ми відродили свої (тепер уже) доісторичні «заводи» з виробництва віріонів і все пішло, як по маслу. Тільки уявіть: минуло понад тридцять тисяч умовних років, і після глибокого анабіозу, тобто зимової сплячки, ми знову повернулися до наших підступних планів. Не лякайтеся, захопити всі живі організми в наші плани не входить, нас влаштовує робота з амебами. Мабуть, у цьому сенсі ми маємо до них своєрідну любов.

Іноді нас запитують, як так вийшло, що ми на якийсь час вийшли з гри, а потім знову повернулися. Відповім, вся штука у наших біотехнологіях, які нам дозволяють за відсутності відповідних умов впадати в стан анабіозу. До речі, у деяких дуже древніх бактерій, які були випадково законсервовані в соляному озері десь у центральних областях Китаю понад три десятки мільйонів років тому, також виявилася активність та воля до життя. У них також, як і у нас, є рятувальні механізми, в даному випадку механізми відновлення ДНК-и та клітинної структури. Коротше, наша пісня гарна, починай спочатку. Як тільки їх витягли та помістили у приємну VIP-атмосферу, вони одразу почали ділитися. Через мільйони років ці мікротушки почали знову ділитись. Я вважаю, це чудова адаптивна риса, яка дозволяє і нам – вірусам, і всяким давнім бактеріям знову ввібрати ковток життя.

Якщо ви читали якісь книги з циклу «Вампірські хроніки» Енн Райс про поневіряння стародавніх вампірів, то це майже про нас. У цьому сенсі наша давня любов до життя може замерзати, але може відроджуватися, щоб знову примножити саму себе. А яким методом це відбуватиметься, я думаю, не так вже й важливо. Пора вже запам’ятати, що ми давно не вороги вам, а корисні попутники (хоча свідомо ми не маємо бажання вам допомагати). У будь-якому випадку, я хочу вам зберігати спокій і розмножувати маленьких віріончиків. Виживання в соляних кристалах та вічній мерзлоті – це теж життя. Ми намагаємось його цінувати.

Зображення:

Pithovirus sibericum. Завантажено користувачем Pavel Hrdlička для української Вікіпедіїї. Ліцензія: CC BY-SA 3.0. Джерело: uk.wikipedia.org

Microscope. Завантажено PublicDomainPictures. Джерело: pixabay.com