Досі кажете «моя бульбашка»? Ви в ехокамері!

Чому «моя бульбашка» – це епістемічна ехокамера

«На щастя, у моїй бульбашці я бачу тільки критику і осуд А і його висловлювань!». Знайома ситуація, коли відбувається гаряче обговорення якогось чергового скандалу у соціальних мережах, але до вас він долинає лише тому, що ваші друзі або ті, за чиїми дописами ви стежите, обурюються постом інфлюенсера чи політика? І ви радієте тому, що у вашій «бульбашці» лише розумні, прогресивні і правильні люди. Вітаю вас, ви не в бульбашці, а в ехокамері! Настав час поговорити про те, чому шалено популярний у фейсбуці вираз «моя бульбашка» у багатьох випадках – якщо не в більшості – вживається неправильно. Адже часто замість «бульбашки» мала би бути ехокамера. Ці поняття близькі, тому легко сплутуються, але все ж далеко не синонімічні.

Розберімося спершу з бульбашками.

Бульбашки

Є два терміни: бульбашка фільтрів (filter bubble) та епістемічна бульбашка (epistemic bubble). Перший термін вужчий, технічний і пов’язаний з роботою алгоритмів соціальних мереж, з якою ви volens nolens знайомі. Ми їх формуємо своїми вподобаннями, попереднім досвідом пошуків чи відвідин сайтів. Прикладом такого механізму бульбашки є таргетована реклама, яку показують не всім, а лише цільовій аудиторії, відібраній за певними критеріями. Наприклад, вік, стать, політична приналежність тощо. Тому споживачі, які не відповідають цим критеріям, просто не бачитимуть цю рекламу. Однак алгоритм може добирати, які повідомлення вам показувати, також на основі контекстного пошуку, скажімо, ключових слів. Таким чином алгоритм відфільтрує інформацію, на яку відреагував користувач. Також можна цілеспрямовано ізолювати користувача від певного контенту, як з добрими намірами (функція батьківського контролю, яка блокує для дітей інформацію потенційно загрозливого чи шкідливого змісту), так і поганими (маніпуляція новинами з політичною метою, наприклад, у політичній боротьбі, скажімо, можна створювати атмосферу зради чи перемоги підбором певних новин і використанням певної емоційно маркованої лексики).

Епістемічні бульбашки утворюються внаслідок ізоляції від конкретних джерел інформації, або усіх, за винятком одного чи кількох, в результаті чого людина отримує лише вибіркову інформацію і формує неправильні переконання на її основі. Наприклад, якщо алгоритми виключатимуть усі повідомлення, які містять слово «Палестина» або «Ізраїль», то переконання щодо військової операції у секторі Гази очевидно будуть упередженими (biased). Той, хто може керувати алгоритмами, має здатність впливати на переконання людей. Інформаційну ізоляцію більшості населення Радянського Союзу через відсутність опозиційних медіа можна віднести до епістемічних бульбашок, хоча, попри старання пропаганди, ця ізоляція ніколи не була тотальною ані в Радянському Союзі, ані в нацистській Німеччині. Тим паче є сумнівною можливість тривалої повної ізоляції від інших джерел інформації за сучасних технологічних умов, навіть у країнах з авторитарним режимом.

В обох варіантах бульбашок спільними ознаками є:

1. ізоляція, відсутність доступу до альтернативних джерел, або дуже неповна інформація,
2. низька резистентність – бульбашку легко зруйнувати, відкривши доступ до нової інформації,
3. невинність людей, які сформували у бульбашці неправильні чи упереджені переконання – вони не відповідальні за своє невігластво, якщо не могли уникнути потрапляння у бульбашку.

Якщо ж ви знаєте про існування інших, відмінних позицій або експертних надійних джерел інформації, але ізолюєтесь від них, бо просто не згодні з ними, та при цьому шукаєте підтримки однодумців, то це ефект ехокамери.

Що таке ехокамери?

Ехокамера ізолює її учасників не тому, що вони не чують інших голосів, відмінних думок, а тому, що вони не хочуть їх чути. Інші думки відкидаються, дискредитуються, не мають довіри, інші голоси заглушуються. І навпаки, близькі за переконаннями люди, однодумці (like-minded people) посилюють свої переконання, повторюючи і поширюючи їх, створюючи відлуння згодних один з одним голосів, які утворюють ефект ехокамери.

Ехокамера – термін, запозичений дослідниками гуманітарних наук з фізики, де він означає кімнату, у якій створюється ефект реверберації (післязвуччя) через відбивання хвиль у закритому приміщенні*. Аналогом такого об’ємного відлуння (ехо) є зміцнення переконань усередині групи, де упереджена згода щодо якогось питання повністю замінює пошук істини шляхом багаторазового повторення думок, щодо яких учасники ехокамери вже мають визначене ставлення. На відміну від бульбашок, зруйнувати ехокамеру надзвичайно важко, адже її учасники ізолюють себе від незгодних голосів добровільно, а реагують на інші голоси ірраціонально, афективно. Спільнота антивакцинаторів або прихильники якоїсь з теорії змов не тому прийняли погані переконання, які суперечать визнаній експертній думці, що не мають доступу до надійної інформації, а тому, що вони не довіряють їй. Часто ефект ехокамери посилюється епістемічною зарозумілістю: так антивакцинатори можуть поблажливо відкидати наукову аргументацію на тій підставі, що вам, буцімто, невідомо, що усі наукові дослідження, які підтверджують безпечність і користь вакцин, спонсоровані «бігфармою». Крім епістемічного аспекту, такого як викривлення істини й заміни її постправдою, упередженого підтвердження (confirmation bias), схильності до дезінформації і поширення фейків, є етичний, адже ехокамери мають згубний вплив, і шляхом використання алгоритмів можуть різко посилити соціальну поляризацію. Власне, основна дискусія у науці щодо критеріїв ехокамери і її шкоди, стосується цих двох аспектів та ролі медіаресурсів у її формуванні та посилення ефекту.

Ехокамера – це обмежений замкнутий медіа-простір, який може як посилювати повідомлення, що поширюються в ньому, так і захищати їх від спростувань.

Поруч з ехокамерами завжди сусідні теми епістемічної несправедливості і дискримінації, включно з заглушуванням (silencing) інших голосів і соціальної поляризації, бо ефект ехокамери максимально підкреслює відмінності між переконаннями групи однодумців і протилежного табору, не дозволяючи сумніватися у правоті своєї групи. Члени «своєї групи» отримують найбільший кредит епістемічної довіри, а члени «чужої групи» дискредитуються. Найбанальнішим і найочевиднішим прикладом ехокамери є переконання прихильників конкурентних політичних партій.

Власне, першим детально проаналізованим прикладом ехокамери є вплив Fox News і, зокрема, передач журналіста Раша Лімбо на трампістів, описаний соціологами Кетлін Джеймісон і Джозефом Капеллою у книзі «Echo Chamber: Rush Limbaugh and the Conservative Media Establishment». Вони також дали нині класичну дефініцію ехокамери як “обмеженого, закритого медіа-простіру, який має потенціал як посилювати повідомлення, що передаються в ньому, так і ізолювати їх від спростування” (Jamieson and Capella 2008, р. 76). Звукова метафора у ехокамері, яку створили для консервативного споживача Fox News і редакційна сторінка газети Wall Street Journal, відлунює і у тезі «Консервативний медіа-істеблішмент «проповідує хором» (там само, р.81). Консерватори мають вільний доступ до ліберальної преси і навіть читають її, але не приймають прочитаного. Подібний ефект ехокамери для російських мігрантів за кордоном створюють пропагандистські медіа «Russia Today» і «Sputnik» , які стали основним джерелом поширення російської дезінформації у Європі.

Наразі ехокамери цікавлять також епістемологів і психологів через вплив поганих переконань, таких як теорії змови, фейкові новини, а також у контексті ефективності пропаганди.

Утім, ехокамери виникають не лише у політичній площині. Зокрема, ехокамери створюють спільноти інцелів – чоловіків, які вимушено дотримуються целібату і звинувачують жінок в усіх своїх негараздах. А також окрему ехокамеру під назвою «Ано-світ» мають дівчата-анорексички, які не просто підтримують одна одну, а утворили завдяки соціальним медіа окрему субкультуру зі своєю метафоричною мовою. Ефект ехокамери, швидше за все, тією чи іншою мірою присутній у будь-якій спільноті, яка створює об’єднання у соціальних мережах і протиставляє себе іншим групам, демонструючи високу стійкість до зовнішньої критики, незгоду з доказами та аргументами і власні пізнавальні практики. Чи це ультрарадикальні та екстремістські групи, чи послідовники псевдонауки на кшталт плоскоземельників, релігійних культів (Аллатра) чи нетрадиційних дієт або методів лікування чи виховання дітей.

На основі ехокамери може утворитися вторинна «бульбашка», якщо учасники свідомо і нарочито відфільтровують усіх, чиї думки їх дратують, розфренджуючи, банячи і відписуючись від тих, з ким вони незгодні у соціальних медіа або розриваючи реальні зв’язки. Так сталося з родинами, які поляризувалися у переконаннях через несумісні погляди на війну. Але вона функціонує лише як епістемічний механізм посилення ехокамери. Тому «у моїй бульбашці усі молодці» означає «я довіряю лише однодумцям», а отже це ефект ехокамери.

Усі три зазначені вище риси бульбашок відсутні: 1) протилежні голоси не відсутні, а заглушені, дискредитовані, позбавлені довіри, виключені з дискурсу, 2) стійкість ехокамер дуже висока і може навіть посилюватися за наявності контрдоказів та інших джерел інформації, 3) невігластво, якого можна (і треба) уникнути, не вважається безневинним, адже про ефект ехокамери йдеться тоді, коли очевидна шкода від неї.

Розмежування бульбашок та ехокамер наразі зробилося звичним і обов’язковим в академічному середовищі завдяки статті, яка стала вірусною, філософа Сі.Ті. Нгуєна «Ехокамери та епістемічні бульбашки» (2020).

Як пов’язані ехокамери і фейкові новини та інші погані переконання?

Сприйняття

Ехокамера захищає фейкову новину від перевірки на справжність, а теорію змови – від спростування, формуючи захисний епістемічний механізм. Оскільки афективний зв’язок між однодумцями в ехокамері побудований на довірі до своєї групи, раціональні аргументи і фактичні докази не працюють, якщо ви не належите до цієї групи. Так, випадок порівняння фото з інагурацій Обами і Трампа, коли прихильники останнього вперто стверджували, що інагурація Трампа була наймасовішою, попри очевидні докази протилежного, став класичним прикладом стійкості поганих переконань у когнітивній науці (Levi, 2022). А американський комік Бред Рассел, відомий, крім свого гумору, також прихильністю до консервативних поглядів і розповсюдженням теорій змов, що користуються підтримкою трампістів, зіткнувшись зі звинуваченням у цькуванні, відкинув їх на тій підставі, що усі, хто поширив їх, звісно ж, просто змовилися проти нього! Втім, таке пояснення цілком задовольнило його прихильників.

Поширення

Поза сумнівом, є люди, які поширюють фейкові новини з чіткими злими намірами, наприклад, дискредитації політичного опонента, посилення пропаганди тощо. Але чи це провина окремих пропагандистів, які вводять в оману безневинний народ? Чи в цьому винні також тисячі або навіть мільйони користувачів соціальних мереж, які діляться ними на своїх сторінках або надсилають друзям? Як свідчать дані дослідження користувачів Twitter (нині X), основна причина поширення ними фейкових новин про політичних опонентів – це «партійна поляризація» або просто бажання нашкодити, принизити іншу сторону (Osmundsen et al., 2021). Інакше кажучи, «Ну не люблю я тебе!» Достатньою підставою може бути навіть нудьга, адже фейки – це просто весело: так сталося з «бонзай-кошенятами», захищати яких кинулося чимало співчутливих.

А як щодо фактчекерів, які поширюють спростування фейкових новин, принаймні їхня совість точно має бути чиста? Дивовижно, але когнітивні механізми людської свідомості і тут підготували неприємний сюрприз: когнітивний науковець і філософ Н. Леві у статті «Погані новини про фейкові новини» доводить, що навіть коли фактчекери поширюють фейки з метою їхнього розвінчання, це теж сприяє довірі до змісту фейку деякими людьми, адже чим більше разів ви бачите повідомлення, тим звичнішим воно стає для вас (Levi, 2017). Якщо ж фейк стосується якогось морально неприйнятного чи огидного змісту, як наприклад, фейк з бразильських виборів про mamadeiras eróticas – дитячі пляшечки з сосками у формі пенісів нібито для ЛГБТ-виховання у дитячих садках – емоційна реакція може асоціюватися з джерелом навіть після доведення неправдивості змісту.

Що ж робити, якщо ви бачите фейкову новину, діпфейк, невідповідне зображення (тайські собаки у Каховці), неправдиве або ж шкідливе чи образливе повідомлення (malinformation)? Не варто цитувати саме повідомлення чи наводити зображення з розвінчанням. Краще описово окреслити, про який фейк мова і детально надати докази спростування.

Як уникнути бульбашок і ехокамер?

З бульбашками усе більш-менш зрозуміло – критичне ставлення до джерел інформації, розуміння фільтраційних механізмів, пошук альтернатив, фактчекінг, і розширення кола спілкування мають допомогти. Єдиного ж рецепту для запобіганню ехокамерам, на жаль, не існує. Психологічно неможливо не довіряти однодумцям або надати опонентам чи ворогам рівноцінний епістемічний кредит довіри. Навіть наукові спільноти не можуть повністю уникнути ефекту ехокамери чи дезінформації, зокрема, парадигмальна наука у розумінні Томаса Куна через незгоду співтовариства не визнає відкриттів і чинить опір новим ідеям. А К. О’Коннор і Дж. Оуен Везеролл у книзі «Доба дезінформації. Як поширюються хибні переконання» на таких прикладах як дискусії довкола хлорфторвуглеводнів і руйнування озонового шару показують, що розбіжності у переконаннях і цінностях поляризують групи вчених. І все ж вченим легше досягнути консенсусу, аніж політикам, адже існують раціонально визначені критерії експертної оцінки, а отже, може бути досягнута експертна згода.

Джерела

• Jamieson, K. H., & Cappella, J. N. (2008). Echo chamber: Rush Limbaugh and the conservative media establishment. Oxford University Press
• Levy, N. (2022) Bad Beliefs: Why They Happen to Good People. Oxford University Press
• Levy, N. (2017). The Bad News about Fake News. Social Epistemology Review and Reply Collective, 6, 20-36.
• Nguyen, C. T. (2020). Echo chambers and epistemic bubbles. Episteme, 17(2), 141–161.
• Nguyen, C. T. (2018) Escape the echo chamber
• O’Connor, C., Weatherall J. O. (2019) Misinformation Age: How False Beliefs Spread. Yale University Press.
• Osmundsen, M., Bor, A., Vahlstrup, P., Bechmann, A., & Petersen, M. (2021). Partisan Polarization Is the Primary Psychological Motivation behind Political Fake News Sharing on Twitter. American Political Science Review, 115(3), 999-1015. doi:10.1017/S0003055421000290

* До речі, студії звукозапису, де записувалися відомі гурти “The Beatles” та “The Doors” будували спеціальні ехокамери, щоб добитися певного звучання