Дно науки

Неочікувано науково-популярна подія, що відбувалася виключно офлайн, еволюціонувала у відео, а тепер і аудіо формат. Подкаст #Дно_науки – це логічне і просте продовження популяризації науки до якої я був залучений.

Колись давно у 2013 році після перших Наукових пікніків у Києві в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України на святкуванні дня народження “Моєї науки” я причепився до колег з пропозицією виходити офлайн і почати популяризувати науку локально.

Наступний етап “розвитку” популяризації відбувся, коли Київ започаткував Громадський бюджет міста. Перший рік ми пропустили, бо не повірили, що це буде працювати. А наступні рази завдяки Анастасії Биковій, Євгену Бикову і Ксенії Семеновій Дні науки і Наукові пікніки постійно “вбігали” у останній вагон голосування і потрапляли у список тих проєктів, що будуть профінансовані на наступний рік.

Завдяки грошам киян і киянок “Дні науки” нарешті отримали омріяні автобуси, що курсували між локаціями, вперше гості і лектори та лекторки, і, головне, волонтерки і волонтери мали змогу перекусити. Про звичні речі, як буклети, футболки, мінімальну рекламу у соцмережах я свідомо не згадую, бо на це ми і так мали, але за кошт наших постійних чи спорадичних спонсорів.

У 2019 році “відкрили” SARS-CoV-2 і я був впевнений, що він не отримає великого розповсюдження і повторить долю свого родича – SARS-CoV-1. У січні 2020 року я встиг поїхати у гості до своєї подруги у Чехію і захопитися маленькими містами Європи. Останній раз коли я у тому році бачив своїх друзів – це 9 березня “Марш за права жінок”.

Пам’ятаю свої емоції, як хода відбувалася по Хрещатику і на марші були як ті, хто підтримує основні ідеї і вимоги маршу, так і ті жінки й чоловіки, що не поділяли цих поглядів. Подія відбулася мирно і майже без суперохорони зі сторони поліції (порівняно з Маршами рівності). Наступних 6 місяців я провів у Коростені з батьками. Перші локдауни, перші тижні без виходу на вулицю, перші походи у магазин у рукавичках і масках, перше усвідомлення, що тепер я маю купу часу і можу дописати дисертацію і перший самостійний розпорядок дня (дописування тексту дисера до обіду і засмагання з купанням у закинутому Пашинському кар’єрі післяобід і до самого заходу сонця).

Очікував п’ятниці як мани небесної, бо це єдиний день коли ми з друзями зідзвонювалися онлайн і випивали, жартували, говорили про навколонаукові і особисті речі (скрін з наших зідзвонів).

Напівдобровільне ув’язнення відкрило для мене подкасти. Читати я не міг, постійно була тривога, а слухати українські (тоді їх було меншість) подкасти – це повернення у дитинство. Моя бабуся все моє свідоме життя працювала в УТОСі і брала у бібліотеці “книжки” – це бобіни з аудіо книжками, романами чи детективами і ми їх постійно слухали вдома чи на дачі.
Я одразу зрозумів, що за допомогою подкастів можна створити приємну й інтимну атмосферу, але не одразу зрозумів, що сам можу це зробити. Довго влітку 2020 року з подружками Таїсією Козак і Тетяною Лагутою зідзвонювалися і мріяли про свій авторський подкаст, обирали назву і думали над концептом і, навіть, купили мікрофони-петлички для того, щоб писати його.

Хвала Дарвіну, Громадський бюджет Києва під час ковіду не припинив своє існування, і у один з років ми заклали у тендер (всі послуги проходять через Прозорро Київського університету імені Б. Грінченка) на виготовлення 10 епізодів науково-популярного подкасту.  Я зголосився на ведучого чи хоч ідейного натхненника.

Так все збіглося, що час для мого подкасту настав. Єдине, що троє ведучих для аудіо формату – це багато, а якщо ще думати про гостей, так можна заплутатися у голосах. “Нарада” Днів науки та Наукових Пікніків зарізала нашу дружню мрію і постановила, що я маю знайти одну ведучу і майже без варіків мені запропонували Ольгу Малюту. З Малютою ми давно товаришуємо, тому її сильно вмовляти не довелося. Було пару проблем: моє викладання поза Інститутом і Оліна робота, яка абсолютно не нормована, потім ще додалися “проблеми” гостей і режисера (Євген Чайка найкращий).

Концепт обрали наступним: говорити відкрито, пити алкоголь і спілкуватися по-домашньому. Через це в розмовах є трохи матюків (18+), тому приберіть дітей від навушників, для кого це важливо. Гостей обирали серед учасників і учасниць “Днів науки” або популяризаторів науки. Кількість епізодів обмежена отже і гостей теж. Обкладинку і весь візуальний супровід на себе взяла наша подруга – Тетяна Омельченко.

Почали ми записувати у лютому 2022 року і до повномаштабного вторгнення встигли записати 4 епізоди. Тому 2 епізоди (перший і п’ятий) записали без запрошених гостей, лише з ведучими, щоб “звірити годинники”.

Повномасштабне вторгнення росії внесло свої корективи, тому багато кого взагалі не змогли запросити, бо люди роз’їхалися або мали інші важливіші справи.

Гостями #неширокославний подкаст стали:

• Ксенія Семенова – мати й депутатка Київської міської ради, але запросили ми її тому, що вона була однією з перших хто почав популяризувати науку в Києві. Ксенія організовувала “Наукові Пікніки” з 2013 року. Епізод містить багато розмов про політику і не тільки місцеву.

• Нана Войтенко – нейрофізіологиня, ректорка ПЗВО “Академія Добробут”, але це не головне. Знаємо й любимо ми Нану за її дослідження болю й за популяризацію науки та проведення Brain Awareness Week. Нана розказувала про наукову “молодість” і про кохання та виховання дітей.

• . Оксана Михайлюк – мати і хірургкиця, і доказова лікарка, і лекторка #Дні_науки А говорили про дитинство, про вибір професії, про порятунок світу і про онкоскринінг. Обговорювали трансплантацію органів у сучасних реаліях, згадали Вороного – бога трансплантації нирки і декламували вірші.

• Юлія Красиленко – plant biologist, амбасадорка України й Криму у Чехії. Викладачка, дослідниця, поціновувачка ГМО і перекладачка Даррелла. Говорили про експедиції й подорожі, про слов’янські мови і наукову термінологію. Окреслювали умови повернення науковців і науковиць в Україну. Юлія – зачинателька акції “День рослин” в Україні.

• Катерина Шаванова – біологиня, агрономка, радіобіологиня, що працює у великому агробізнесі. Катерина встигла і попрацювати дослідницею в університеті, і повикладати там же, і захиститися. А тепер “несе науку” у великий бізнес. Говорили про ЧАЕС, про експорт зернових і олії, про київські каштани й казахстанську кукурудзу. Катерина була організаторкою однієї з найбільших локацій на #Дні_науки_Київ

• Олексій Болдирєв  – біофізик, головний редактор “Моєї науки”, співзасновник “Днів науки” і батько. Але любимо ми його за наукові й навколонаукові історії і хобі. Олексій розказував про науковий туризм, про павукоподібних, про вибір кафедри КНУ і про подальшу долю як освіти в Україні, так і НАН загалом.

Є ще 2 епізоди, про які я згадував побічно, де тільки я і Ольга. Вони менш насичені, а “Люте Дно” (“присвячений” рефлексії повномасштабного вторгнення) – болісний до прослуховування, не рекомендую.

Зізнаюся, мрії про 2-й сезон є, але сил, часу і грошей – потрібно пошукати.

PS: Якщо ви досі не замовили книжку Ольги Малюти “Плідна праця” видавництва Віхола то час настав.