Віднайдений нейронауковець

Сторінка проекту англійською

Ім’я Миколи Дмитровича Зинов’єва-Іконникова (1900-1938) було знайдено під час вивчення справи Правдича-Немінського. За цим виключенням його ім’я зникло з історії, з’являючись лише серед тисяч подібних у переліках жертв сталінських репресій. Ось історія його короткого життя.

Зинов’єв-Іконников народився в Санкт-Петербурзі 1900 року, в родині селянина з Новгородської губернії в північно-західній Росії. Його дитинство було бідним та тяжким, як він зазначав у власному щоденнику. Якимось чином його родина переїхала до Києва, де він навчався в Реальному училищі та познайомився з Немінським, який там викладав. Училище Микола закінчив 1917 року – революційного року в Києві та в усій Російській імперії. Іконников вірив у революційні ідеали та брав участь майже в кожній політичній демонстрації та вуличному мітингу, чимало яких були організовані в ті дні. Скоро він вирішив служити пересічним людям та стати лікарем, щоб допомогти селянам боротися з хворобами.

1918 року він вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Також Іконников вивчав лікарські рослини на таких собі курсах, а 1920 року поступив на роботу в Акліматизаційний ботанічний сад Всеукраїнської академії наук для глибшого вивчення трав. Останні два роки в університеті він прослухав два молодших курси медичного факультету. Надалі при створенні Київського медичного інституту Іконников перейшов вчитися до нього. Цікаво, що його однокурсником був Леонід Левицький, такий же третьокурсник з дипломом фізико-математичного факультету, який утім був призначений директором і політичним комісаром медінституту. Паралельно у 1920-1921 роках навчався на селекційних курсах, захистивши дипломну роботу “Культура і селекція валеріани лікарської”.

Закінчивши інститут, Зинов’єв-Іконников пішов працювати психіатром до міської психіатричної лікарні імені Тараса Шевченка (нині лікарня імені Івана Павлова). Там він працював до свого арешту. Паралельно займався науковою роботою в структурі Головнауки, опублікував декілька наукових статей з питань лікарських рослин, проте виявити їх поки не вдалося. З показів Правдича-Немінського виходить, що Іконников активно спілкувався з його донькою, а після її смерті організовував відспівування. Співробітники лікарні активно писали на нього доноси: Микола ходив до церкви та не боявся висловлювати власної думки на зібраннях колективу. Це було вже небезпечно. Аж ось 1927 року він поїхав до Криму. В Коктебелі жив протягом кількох тижнів у гостинному будинку поета Максиміліана Волошина, слухав його вірші. Іконников випросив дозволу передрукувати на машинці заборонені вірші опального поета. З цими віршами він повернувся до Києва, й хоч Волошин просив його нікому їх не показувати, визвався зробити доповідь про них у Будинку вчених.

Ця доповідь і стала причиною чергового доносу та арешту в липні 1929 року. Слідство йшло швидко, ДПУ інкримінувало йому антирадянську пропаганду: релігійні виступи, читання заборонених віршів, словесну непокору ідеалам радянської влади. За таке Зинов’єв-Іконников отримав 10 років таборів. Спочатку засланий до Соловецьких островів, пізніше переведений до Сольвичегодську, надалі – до Республіки Комі, в Ухтпечлаг. Але свій термін не добув до кінця, бо вже в грудні 1937 року заарештований, засуджений до розстрілу за “контрреволюційну агітацію”, вирок виконано 30 березня 1938 року. Зинов’єв-Іконников навічно залишився на околицях Воркути.

Назад до початку

Продовження

Цю сторінку створено як частину Європейських онлайн проектів з історії нейронауки за фінансової підтримки гранту Федерації європейських товариств нейронаук 2016. Автор: Олексій Болдирєв. Ця робота поширюється під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0.