Родина й ранні роки

Сторінка проекту англійською

Володимир Володимирович Немінський, або як він себе називав у радянські часи, Правдич-Немінський, народився в липні 1879 року в Києві.

Його рід Немінські (або польською “Niemiński”) належав до шляхти польського походження. Ця гілка роду носила стародавній герб “Правдзіц” (або “Правдич”), на якому був зображений золотий лев, який тримає кільце, над червоною цегляною кріпосною стіною. Цей герб належав багатьом українсько-польським шляхетним родам. Більшість польських гілок роду, які жили в Україні, асимілювалися.

Його батько Володимир Станіславович  мав чин Дійсного статського радника (6-й чин Табелю про ранги Російської імперії). Йому належало 309 десятин (приблизно 320 гектарів) пахотної землі в селі Івашківці Ушицького повіту Подільської губернії. На початку XX століття він здавав землю в оренду місцевим селянам. Про походження Володимира Станіславовича відомо небагато. В архівах згадується офіцер на ім’я Станіслав Немінський (1809 року народження), який служив у російській Кавказькій армії у 1849 році, проте не встановлено чи є він родичем Володимира. У 1901-1911 роках Володимир Станіславович працював чиновником Київського земельного банку. У 1899 році йому належав будинок по вулиці Михайлівській 17. Пізніше в 1909-1911 роках його адреса змінилася на Прозорівську 6 (тепер вулиця Еспланадна, будинок не зберігся). Родині також належав дачний будинок у київському передмісті Пуща-Водиця.

У Володимира Станіславовчича також був брат Микола, який також був службовцем бухгалтерії Київського земельного банку. Він був членом київського відділення російської націоналістичної організації “Союз російського народу”. Під час більшовистської окупації Києва в 1919 році його розстріляли чекісти. Сталося це 25 травня. Ймовірно, щоб уникнути зв’язку зі своїм вбитим дядьком, Володимир-молодший змінив своє прізвище на “Правдич-Немінський”.

Матір Володимира Володимировича звали Анна Юхимівна, їй належав будинок по вулиці Малопідвальній 17 у Києві (будівля не зберіглася), неподалік від будинку на Михайлівській 17.

У родині також був інший син Павло, про якого не відомо нічого, окрім того, що він пропав без вісти під час російсько-української війни 1917-1921 років.

Володимир відвідував Першу київську імператорську гімназію. Це була найбільш престижна школа для хлопчиків у тогочасному Києві. Він закінчив її у 1900 році та поступив до медичного факультету Казанського університету роком пізніше.  1902 року він перейшов на природниче відділення фізико-математичного факультету для поліпшення власних знань з хімії та біології. Володимир двічі брав участь у студентських демонстраціях та двічі отримував адміністративні покарання, тому й закінчив курс із запізненням.

У 1903 році він повернувся до Києва та поступив до природничого відділення фізико-хімічного факультету Київського університету святого Володимира, який він закінчив 1907 року з дипломом першого ступеню з хімії. У 1907 році Володимир вивчав фізичну хімію в лабораторії Володимира Тимофеєва та Володимира Плотникова в Київському політехнічному інституті. З останнім він заприятелював та їхня дружба тривала наступні десітиліття. Він був автором однієї з глав у докторській дисертації Плотникова та мав з ним спільну наукову публікацію щодо електролізу сполук броміду алюмінія з толуолом і бензеном. Ці хмічні дослідження поліпшили знання Немінського з перебігу хімічних процесів, які він широко використовував у подальшій роботі.

У період навчання в університеті Володимир одружився з Олександрою Людвигівною. В них народилося двоє дочок.

Назад до початку

Продовження

Цю сторінку створено як частину Європейських онлайн проектів з історії нейронауки за фінансової підтримки гранту Федерації європейських товариств нейронаук 2016. Автор: Олексій Болдирєв. Ця робота поширюється під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0.