Поміж воєн і революцій

Сторінка проекту англійською

Залишаються незрозумілими причини, які припинили співпрацю між Чаговцем і Немінським. Тим не менш, окрім згаданих раніше праць, більше не було спільних публікацій двох видатних фізіологів. Нічого невідомо про якесь спілкування й у наступні роки. Немінський повернувся до Київського університету на короткий час у 1918-1919 роках, але не до лабораторії Чаговця, а на кафедру загальної патології, якою завідував Володимир Ліндеман. Пізніше він працював у Київському політехнічному інституті, Всеукраїнській академії наук, Сільськогосподарському та Ветеринарному інститутах, Інституті здоров’я матері та дитини – але ніколи більше не в Київському медичному інституті, де Чаговець працюва до виходу на пенсію 1936 року. Можна припустити якийсь конфлікт, який припинив стосунки між науковцями в цей період.

У 1914-1917 роках Немінський продовжував викладати в гімназії та Київському реальному училищі. Паралельно 1915 року він поступив на 3-й курс медичного факультету Університету святого Володимира, продовживши навчання медицині, переване в Кзанському університеті. 1917 року він отримав диплом лікаря з відзнакою, одразу потрапивши у вир російської та української революцій.

До того ж ішов 4-й рік Першої світової війни, й чимало освічених людей вступили до добровольчої організації “Всеросійська спілка міст”, як допомагала вижити пораненим на біженцям під час війни. Серед членів організації було багато відомих персон, зокрема співак Олексій Вертинський, письменник Костянтин Паустовський, археолог Микола Біляшівський. Володимир вступив до “Спілки міст” як лікар-волонтер негайно після завершення курсу в університеті та працював там до кінця війни в 1918 році. Того ж року він почав дослідження з механізмів втоми в лабораторії загальної патології, яке, на жаль, ніколи не було опубліковане.

Це був час численних – 15 разів за 3 роки – переходів влади в Києві з рук до рук. З рук Української Центральної Ради владу забрали більшовики в січні 1918 року, тоді як німецькі війська окупували Київ у березні, підтримуючи український уряд гетьмана Павла Скоропадського. У грудні німці відступили в зв’язку з завершенням Першої світової війни, а влада Скоропадського впала під натиском Директорії на чолі з українським соціалістом Петлюрою. У лютому 1919 року радянські війська знову зайняли місто, організувавши масові розправи зі своїми політичними супротивниками, зокрема й з дядьком Володимира Немінського Миколою. У серпні об’єднані українські війська та російська “біла гвардія” Денікіна вибили більшовиків з Києва, проте в грудні вони повернулися. У травні-червні 1920 року Київ короткий час контролювали польська та українська армії, після чого радянський режим утвердився остаточно.

Для Володимира Немінського це був час великої небезпеки. Російськомовна дворянська родина польсько-українського походження могла бути небажаним елементом для різноманітних політичних сил. Саме в цей момент він змінює  прізвище, додаючи префікс “Правдич”, імовірно, щоб приховати родинні зв’язки з убитим дядьком. Радянське слідство 1929 року встановило, що Немінський не виїжджав з Києва під час переходу влади від більшовиків до білогвардійців, що може свідчити про симпатії самого вченого. Під час війни в 1919 році розпалювалася епідемія тифу, й більшовики мобілізували Немінського боротися з нею у Бактеріологічному інституті. Він проводив широкі клінічні дослідження, які не було опубліковано, як і інші праці того періоду. Пізніше його було мобілізовано до діючої 12-ї Червоної армії як лікаря-ординатора евакуаційного шпиталю. Там він захворів на тиф..

Назад до початку

Продовження

Цю сторінку створено як частину Європейських онлайн проектів з історії нейронауки за фінансової підтримки гранту Федерації європейських товариств нейронаук 2016. Автор: Олексій Болдирєв.

Ця робота поширюється під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0.