Назад до роботи

Сторінка проекту англійською

Після свого офіційного звільнення Правдич-Немінський перебрався трохи на південь від Архангельська. Ветеринарний інститут у Вологді шукав професора фізіології. З березня 1932 Правдич-Немінський займав цю посаду. Але невдовзі його було звільнено як члена «представника старої буржуазної інтелігенції» та через його «ідеологічну ворожість».

У вересні 1933 року Правдич-Немінський поступив на роботу до новоствореного Вятського зоотехнічно-ветеринарного інституту, де очолив кафедру фізіології. Він охоче взявся за організацію лабораторії, самостійно виготовляючи електрофізіологічні інструменти та обладнання. Йому вдалося викроїти трохи часу для досліджень – в місцевому журналі в 1935 році вийшла його стаття, присвячена фагоцитозу в крові. 25 травня того ж року Президіум Академії наук СРСР присвоїв Правдичу-Немінському щойно введену в країні нову ступінь – доктора біологічних наук, без захисту дисертації, лише за сукупністю публікацій. Це був акт визнання з боку радянського керівництва. Проте цей стабільний період швидко закінчився. Лист директора Вологодського ветеринарного інституту Михайла Олександровича Попова до Міністерства сільського господарства СРСР доносив, що “старорежимний антирадянський професор-дворянин” продовжує навчати студентів. Радянські чиновники діяли швидко й суворо, тому того ж 1935 року Правдича-Немінського звільнили та виселили з квартири.

На 1936-1938 роки приходиться біла пляма в біографії Правдича-Немінського. Це були найжахливіші роки репресій у Радянському союзі, коли люди зникали тисячами за списками, а ті, хто отримував “короткі” терміни ув’язнення в попередні роки, знищувалися першими. Доля сусіда Немінських Непокойчицького невідома, але їхній знайомий Зинов’єв-Іконников був розстріляний в таборі, де відбував ув’язнення. Тому можливо, що Правдич-Немінський “заліг на дно”, щоб пережити небезпечний період.

У будь-якому разі професору вдалося це. Настав короткий період зниження інтенсивності політичного тиску в 1939 році – і ми знаходимо професора завідувачем кафедри фізіології в Полтавському сільськогосподарському інституті. Всього лише 250 кілометрів на схід від його рідного Києва. Впродовж року він знову в Україні та викладає фізіологію. Але 1940 року він дістав значно цікавішої пропозиції. Новостворений Петрозаводський державний університет шукає завідувача кафедри фізіології. Нарешті Правдич-Немінський міг викладати та організувати дослідницьку лабораторію в університеті, а не в сільськогосподарському чи ветеринарному інституті! Йому був уже 61 рік.

На жаль, його надія на спокійні дослідження в галузі нейрофізіології була зруйнована німецьким вторгненням наступного же року. Петрозаводський університет зачинили, місто окупували фінські війська. Правдич-Немінський був евакуйований. У кінці 1941 року він згадується як професор Саратовського університету. 1944 року він залишає Саратов, а подальші декілька років залишаються загадковими.

Нарешті 1949 року радянська влада в пошуках народжених в Російській імперії винахідників та піонерів у всіх галузях науки й техніки (від винахідника радіо Попова до фантастичного “першого в світі пілота” Можайського) віднайшла Правдича-Немінського та щедро вручила йому окрему Лабораторію електроцеребрографії та загальної фізіології при АН СРСР. І тут він дійсно заслуговував на отримане, бо був справжнім піонером у власній галузі. В останні роки життя в Москві він зробив усе, щоб завершити найбільш важливі дослідження ЕЕГ, електроміографії, ролі аміаку та солей амонію в організмі тощо.

Володимир Правдич-Немінський помер 17 травня 1952 року . Його було поховано на Міуському цвинтарі в Москві.

Назад до початку

Продовження

Цю сторінку створено як частину Європейських онлайн проектів з історії нейронауки за фінансової підтримки гранту Федерації європейських товариств нейронаук 2016. Автор: Олексій Болдирєв. Ця робота поширюється під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0.