Чаговець і Немінський

Сторінка проекту англійською

У 1908 році Немінський поступив у фізіологічну лабораторію медичного факультету Університету святого Володимира в Києві. З 1910 року посаду професора (завідувача) кафедри фізіології посів Василь Чаговець, і цим почався найбільш важливий хоча й короткий період досліджень Немінського.

Василь Чаговець (1873-1941) – видатний український та російський фізіолог. Він навчався в Імператорській Військово-медичній академії в Санкт-Петербурзі, працював у лабораторії учня Івана Сєченова фізіолога Івана Тарханова (він був грузинського походження та носив прізвище Тарханішвілі). Під час навчання в університеті та невдовзі після випуску (1896-1898) Чаговець вже опубікував низку праць щодо хімічних принципів генерації електрики в нервовій та м’язових тканинах. Талановитий студент звернув увагу на теорію електролітичної дисоціації, сформульовану нобелівським лауреатом з хімії Сванте Арреніусом. У цій теорії він побачив спосіб пояснення, як прості сполуки, розділені ліпідною мембраною, можуть бути причиною появи електричного струму в живих клітинах. Знаменитий Іван Павлов рецензував докторську дисертацію Чаговця й був настільки натхненний ідеями молодого українця, що запросив його до власної лабораторії та номінував його на академічну нагороду. Незважаючи на те, що номінацію підтримав інший видатний нейрофізіолог Володимир Бехтерєв, Чаговець програв більш політично лояльному (зокрема, російському націоналісту) психіатру Івану Сикорському, професору Київського університету, батькові відомого винахідника гелікоптера. Після цієї невдачі Чаговець більше ніколи не номінувався на будь-які нагороди. Нарешті, 1910 року його було обрано професором на кафедру фізіології медичного факультету Університету святого Володимира в Києві, яку він займав до закриття університету 1920 року, а в новоутвореному Київському медичному інституті до 1935 року.

Ми нічого не знаємо про фізіологічні дослідження Володимира Немінського до появи Чаговця, адже жодне з них не було опубліковано. Імовірно, там не було нічого важливого, тим більше що він мав підтримувати себе фінансово, викладаючи в гімназії. Немінський був учителем географії тв природознавства в Шостій Київській гімназії у 1909 році та найближчий до нього час.

Але 1910 року кафедру зайняв Чаговець та одразу ж подав заявку на фінансування для поліпшення фізіологічного устаткування. Він отримав 20 тисяч рублів золотом (приблизно 10 тисяч доларів США за тодішнім курсом, що з урахуванням інфляції складає майже 250 тисяч сучасних доларів) і придбав найновіше німецьке обладнання: гальванометри, кімограф, реостати, мікроскопи, таймери тощо. Він організував сучасну на той час операційну клініку для дослідних тварин, узявши за зразок лабораторію Павлова.

З новопридбаним устаткуванням Немінський активно взявся за експерименти. Він використовував нещодавно винайдений струнний гальванометр Ейнтговена для запису електричних сигналів, що генерувалися мозком та м’язами.

У результаті власних досліджень Немінський опублікував 2 статті у найвідоміших на той час німецьких журналах “Archiv für Physiologie” і “Zentralblatt für Physiologie” (які пізніше були об ‘єднані в журнал, зараз відомий під назвою “Pflüger’s Archive”). Обидві вийшли 1913 року. Перша була присвячена опису “струмів дії” у центральній нервовій системі жаби. Іншою була історична праця з неінвазивного (без пошкодження черепа) вимірювання електричних сигналів мозку собаки. Немінський виявив  “спонтанні електричні коливання”, які виявилися незалежними від тиску крові та електричної активності переферичних нервів.

(Зображення приладів зроблені в музеї кафедри фізіології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця)

Назад до початку

Продовження

Цю сторінку створено як частину Європейських онлайн проектів з історії нейронауки за фінансової підтримки гранту Федерації європейських товариств нейронаук 2016. Автор: Олексій Болдирєв.

Ця робота поширюється під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0.