Арешт та заслання на Північ

Сторінка проекту англійською

5 листопада 1929 року співробітники ОДПУ постукали в двері помешкання Правдич-Немінських у квартирі 2 в будинку на вулиці Овруцькій 6. Комісар Тротт показав ордер на обшук та арешт Володимира Правдича-Немінського. 7 книжок щоденників було вилучено під час обшуку та відправлено разом з заарештованим професором до штаб-квартири Київського ОДПУ на вулиці Рози Люксембург (зараз Липська) 16. Майже 2 місяці він був за ґратами та регулярно викликався на допити. Слідчий з філософським прізвищем Спіноза намагався виявити будь-які факти чи натяки, що вказували б на контреволюційну діяльність Правдича-Немінського. Агенти ОДПУ доносили, що професор був незадоволений низкою офіційних радянських рішень та дій.

Справу об’єднали зі звинуваченням колишнього полковника царської армії Станіслава Непокойчицького, який працював інженером у Київському політехнічному інституті та був сусідом Правдича-Немінського в гуртожитку КПІ. В заключному акті Спіноза проголосив, що він виявив контреволюційну групу, яка складалася з професора-агронома Володимира Колкунова, декана сільськогосподарського факультету КПІ Василя Устьянцева, Правдича-Немінського та Непокойчицького. Оскільки надійних доказів існування такої групи не було, Спіноза додав ще один “можливий заколот”, організований Правдичем-Немінським серед керівництва Всеукраїнської академії наук, зокрема й за участі відомого еволюційного біолога Івана Шмальгаузена.

Проте найбільш важливою ниткою в руках слідства, ймовірно, був зв’язок Немінського з лікарем-психіатром Миколою Зинов’євим-Іконниковим. Цей молодий, 29-річний чоловік був засуджений до 10 років ув’язнення в концентраційному таборі за “релігійну антирадянську пропаганду” декількома місяцями раніше (про цього забутого дослідника нейронаук читайте на іншій сторінці). Слідчий знайшов його ім’я в щоденнику професора, оскільки Іконников був його колишнім учнем та знайомим померлої доньки Правдича-Немінського. Попри послідовні заяви професора щодо суперечок та конфліктів між ним та Іконниковим, Спіноза був задоволений – він “встановив надійний зв’язок між підозроюваним та вже засудженим злочинцем.

У заключному акті Спіноза вимагав для Правдича-Немінського 5 років ув’язнення в концентраційному таборі. Проте вся доказова база була настільки слабкою, що навіть радянський прокурор змінив це рішення на 3 роки заслання в північні регіони СРСР. Правдича-Немінського заслали до Архангельська. (При чому Непокойчицького ув’язнили на 3 роки в табір поблизу Мурманська – значно жорсткіший вирок. Нам невідомо, чи він вижив.) Суворий північний клімат був катастрофою для Правдича-Немінського: він мав туберкульоз легень та проблеми з серцем. У середині 1931 року він звернувся з клопотання про переведення до кращого клімату радянських республік Середньої Азії. Клопотання задовольнили на папері, проте, схоже, що він так туди й не поїхав. Заслання він провів, працюючи лікарем в Архангельську, а його наступним робочим місцем після звільнення став сільськогосподарський інститут у Вологді.

Назад до початку

Продовження

Цю сторінку створено як частину Європейських онлайн проектів з історії нейронауки за фінансової підтримки гранту Федерації європейських товариств нейронаук 2016. Автор: Олексій Болдирєв. Ця робота поширюється під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0.