Політ в минуле

Середньовіччя – як давно це було? Щоб осягнути, спробуйте знайти щось спільне між своїм сьогоденням і сьогоденням жителя древньої Русі.

Озирніться і приберіть все зайве: ноутбук, чайник, чай, цукор, лимон, ще один ноутбук, шпалери на стінах (не забудьте стіни наблизити і позатикати щілини мохом; зверху дірки зробіть – через них буде дим виходити, бо димаря не знали). Незалежно від століття вийміть з холодильника помідори та банани (в 11 столітті нічого із згаданого на Русі не знали, а в 21 столітті ці продукти рекомендовано зберігати поза холодильником) і т.д. Коротше кажучи: із оточуючих речей можете залишити буряк, моркву, десяток курячих яєць; гасіть світло, запалюйте лучину і нехай уява занесе нас на тисячу років тому. От, халепа – сусіди поверхом вище стілець пересунули. Ніколи цим не переймались, аж тільки зараз звернули увагу. Дінь-дінь! Хтось не вимкнув смартфон? Шум авто не доречний? Вода по трубах пробігла? Гаразд –перманентний шум 21 століття залишимо і спробуємо далі. Вийдемо на вулицю. Як точно виглядав слов’янський костюм, на жаль, і досі остаточно не встановлено. Які були застібки знаємо, а де їх розташувати – не дуже. Тому тему одягу опустимо і поглянемо на місто. Місто без асфальту, біл-бордів, каштанів, акації (вірніше робінії псевдоакації), клену ясенолистого. Місто, де на Подолі торгують моржовими бивнями, і де настоятель Києво-Печерського монастиря, пообідавши ріпою, рубає дрова (ось це взагалі видається фантастикою!). Чи є щось із звичного нам, що було б звичне і «їм», окрім сонця в небі, хмаринок… погляньте – птахи летять. Сьогодні, як і тоді. Змінив свій вигляд Дніпро, зарегульований ГЕС, але щовесни птахи продовжують свій лет над його водами. Зникли в лісах тури, ведмеді, рись, але, як і раніше, чути щебет солов’я. Простори, де було Дике Поле, давно не бачили тарпанів, сайгаків, куланів, але щороку жайворонки співають свою пісню в польоті.

Птаство – одна із небагатьох точок дотику для представників всіх епох. Хтось намагався по лету птахів передбачити майбутнє, хтось оспівував їх красу, а дехто банально їв, але вони були в житті всіх поколінь людей.

Чим були птахи для жителя древньої Русі? З шкільної лави пам’ятаємо про сокола, що став прообразом тризубу та голубів з горобцями, якими княгиня Ольга когось там палила. Чи можливо дізнатись більше? Донедавна цього питання торкався хіба що Микола Шарлемань в праці «Природа и люди Киевской Руси» (виключно на основі аналізу літературних творів), списки птахів виявлених в археологічних пам’ятниках наведені в публікаціях М.А. Воїнственського, А.С.Уманської та інших, але основний акцент зроблено на різноманіття птахів, а не їх роль. Навіть монографія О.П.Журавльова «Фауна України: археозоологічні дослідження», що вийшла декілька місяців тому, присвячена переважно ссавцям, птахи згадані вкрай поверхнево. Найбільш повно (серед дотепер опублікованого) ця тема висвітлена в нещодавній статті «Birds in the medieval culture and economy of the East Slavs in the 10–13th centuries AD». Вашій увазі представлено короткий огляд того, що ж відомо про взаємовідносини русичів і птаства.

Чим були птахи для русича? Звісно, що перш за все їжею. Але що ж саме споживали в їжу? На відміну від ссавців, домашня птиця поступалась в раціоні дичині. Якщо серед десятка спожитих ссавців в кращому випадку один був добутий на полюванні, то серед з’їдених птахів домашня птиця (а це переважно кури) становила менше половини. Згідно загальноприйнятих археозоологічних методик, наявність кісток курчат свідчить, що птахів вирощували приблизно там же, де і з’їли. Якщо ж серед куриних кісток всі належать дорослим особинам, то, скоріш за все, це були куплені кури. Таким чином виявилось, що в древньоруських містах курей майже не тримали. Винятком є монастирі (зокрема Михайлівський та Софійський), господарство яких мало свою специфіку.

Як було сказано вище, важливу роль відігравало полювання на птахів. Хто ж був основною здобиччю? Практично все, що можна було вполювати. В першу чергу водоплавні птахи (качки, гуси, в меншій мірі лебеді). Там де були ліси, полювали на глухаря та тетерука. А загалом добували все, що добувалось включно із не дуже смачними воронами і граками (хоча в публікації Лещинский А. Воронье жаркое // Полювання та риболовля: газета. – 2007. – №6 автор стверджує, що і «воронятинка» нічого так страва). Серед несподіванок у списках видів хіба що червоновола казарка, знайдена на території Десятинної церкви (Київ). Прийнято вважати, що цей вид стали регулярно відмічати в Україні лише з 1950-х. А виявляється він пролітав і раніше. Звісно, це могла бути одна казарка, що пролетіла раз в століття і та була з’їдена. Але зауважте, що до археологів потрапляє лише мізерна частинка того, що існувало в минулому. І шанси, що рештки рідкісного птаха дійдуть до музею, вкрай мізерні. Більш вірогідно, що в минулому червоновола казарка була не такою рідкістю, як-то на початку ХХ ст. Також цікава відсутність деяких видів, а саме: лиски (знайдено лише в Вишгороді) та дрохви (знайдена в Ігрені (Дніпропетровськ) та, що цікаво, на Житомирщині в Іскоростені (Коростень)). В наші дні лиска є чи не найбільш чисельною здобиччю після крижня. Дрохва сьогодні рідкісна, але в минулому була чисельним мисливським видом.

Рештки дрохви і лиски чисельні в археологічних пам’ятниках першого тисячоліття до нашої ери, але не середньовічних. Примітно, що дослідження археологічних пам’яток на території Великої Булгарії виявляє аналогічну ситуацію: дрохва і лиска звичайні в 8-10 ст. та 14-15 ст. Але рідкісні в 10-13 ст. Якщо ще згадати, що 10-13 ст – це пік глобального потепління (саме так, деталі в Mann M. E., 2002. Medieval climate optimum), то це питання виглядає перспективним для дослідження загальних закономірностей динаміки ареалів.

Поширення інших мисливських видів теж інколи дивує. Ну, якщо тетеруки під Дніпропетровськом ще більш-менш піддаються розумінню, то глухарі під Харковом – це вже сюрприз. Порівняння середньовічного ареалу цих птахів із сучасним, показало, що найбільше скоротився ареал глухаря, а не тетерука. Тоді як відомо, що в 19-20 ст. прес мисливців був, навпаки, більший на тетеруків. Співставлення цих фактів дає підстави припускати, що основною причиною скорочення ареалів цих видів було не стільки полювання, скільки зміни довкілля (тетерук більш пластичний і може існувати навіть в лісках, глухарю необхідні повноцінні зрілі хвойні ліси).

Виявилась ще одна поправка до нашого уявлення про становлення ареалів деяких видів. Зокрема вважалось, що білий лелека на територію України проник після 16 ст. (Грищенко 1996). Одними із аргументів була відсутність решток цього виду в археологічних пам’ятниках і відсутність згадок про нього в стародавніх джерелах. Але виявлені і рештки (зокрема в древньоруському місті Чучин (нині Балико-Щучинка)) і згадки, а саме ілюстрація в Київській Псалтирі (14 ст.). Цікаво, що в Псалтирі художник використав лелеку для ілюстрації фрази «став я як птах, що гнізиться на верху». Птахом, що гніздить на верху може бути будь-що (наприклад в Біблії короля Якова це горобець: «I am as a sparrow alone upon the house top»), але художник зупинив свій вибір на лелеці, відповідно добре знав його. Отже, був на Русі лелека!

Як легко здогадатись, ше одним способом використання птахів було соколине полювання. Ось тільки воно було більше не соколине, а яструбине (до речі, в англійській мові розрізняють «falconry» та «hawking»). Соколи знайдені в невеликій кількості лише в двох містах: Гродна (Білорусь) та Воїнь (нині затоплене Кременчуцьким водосховищем). В решті міст знайдено рештки виключно яструб великий. Ймовірно, соколи були у власності тільки надзвичайно багатих людей.

Ще одним чисельним видом хижих птахів виявився орлан-білохвіст. Серед соколятників Західної Європи ходять апокрифи, що в Росії в 19 ст. орлана використовували на полювання. Доцільність такої процедури приблизно як натаскування ротвейлера в якості мисливського пса. Так, це можливо, але мороки більше ніж результату. Чому ж тоді орланів так багато серед розкопок? В трохи пізніших письмових джерелах, а саме: подорожніх записках Міхалона Литвина (16 ст.), який зазначено, що населення вздовж Дніпра добуває орлів для виготовлення оперення стріл. Не виключено, що така практика існувала і в Середньовіччі.

На відміну від Західної Європи, жителі Русі сов фактично не чіпали. В Європі доля сови була нелегкою. Чимало феодалів полюбляло полювання на сов з ловчими птахами, чимало хто використовував їх для приваби при полюванні на сорок. На Русі сліди подібних розваг не виявленні ні в археологічних матеріалах, ні в літературних.

Доповнено наші уявлення про використання птахів в ритуалах. Якщо до сьогодні знали лише про використання курей в поховальному обряді (за свідченням ібн-Фадлана) та в жертвоприношеннях (за свідченням Кіріка Новгородця), то тепер відомо ще про захоронення ворони в людській могилі (як-то в місті Желдь (нині затоплене Кременчуцьким водосховищем)).

І на останок про спосіб використання птахів, який виявися не очікувано, хоча в ньому немає нічого надзвичайного. Це використання птахів для демонстрації статусу (або ж «для понту», як-то кажуть фахівці). Якщо в більшості місцезнаходжень видовий набір в загальних рисах однорідний (яструби для полювання, орлан-білохвіст і все інше щоб «пожрать»), то в двох містах: Гродна та Воїнь виявлено чимало видів, відсутніх в інших пам’ятниках. В Воїні серед цікавинок пелікан, беркут, чорний гриф, соколи і чимало інших. В Гродна ще більш вражаюче: орел-могильник (гніздився в степах, вкрай далеко від білоруських озер), баклан великий (зовсім не типовий птах для Західної Білорусі) і ті ж самі соколи. Складається враження, що в цих містах мешкали люди, що навмисно «колекціонували» птахів (якщо чорний гриф на Полтавщину ще може прилетіти своїми крильми, то могильник в Білорусь навряд). Відомо, що в Європі птахів масово використовували для демонстрації статусу (тих же орлів-могильників в 16 ст. експортували до Угорщини тільки під більш милозвучним брендом «parlagi sas» – «імператорський орел»). А чим був хижий птах для власника можна здогадатись із назви статті Ласло Бартошевича «Show me your hawk, I’ll tell you who you are» (2012). Ну не було тоді лімузинів!

Про що не згадали? Про сокола на тризубі! Розслабтесь, навряд чи то сокіл. Версія гарна, але перед тим як її прийняти знайдіть на численних княжих знаках «птичку».