Гори та каньйони Марса

Марс — це небесне тіло, яке користується у людей чи не найбільшою увагою. Червона планета, на якій ми вперто продовжуємо шукати життя і від якої більше за все чекаємо сюрпризів. Щось там під тим піском точно має бути.

Разом із тим цікаві речі на поверхні цієї планети можна побачити дуже і дуже легко. Більше того, значна кількість марсіанських цікавинок зосереджена у одному регіоні. Зазвичай із усіх цих цікавинок люди згадують найвищу гору Сонячної системи — вулкан Олімп. Але на тому зазвичай знання про найцікавішу місцевість на Марсі і обмежуються.

Насправді ж ландшафт Марса дуже різноманітний.

Якщо подивитися на карту Марса, то провінція Тарсис, або Фарсида, опиниться майже точно на екваторі. Це велетенське плато площею утричі більше за Європу і піднесене на висоту у 10 кілометрів. Плато утворене підняттям магми і над цією висотою у 10 кілометрів здіймаються кілька справді височезних вулканів. Щоправда, якби ми дивилися на ці вулкани з урахуванням їхнього розміру, то вони могли б нам здатися похилими пагорбами. Справа у тому, що на Марсі, коли магма виривалася із його надр у стародавні часи, то вона намагалася розтектися рівним шаром по поверхні і утворювала так звані щитові вулкани, які за площею на землі могли б зійти за цілі гірські системи.

Найяскравішим прикладом такої структури є найпівнічніший із гігантських вулканів — патера Альба, який при висоті у 6800 метрів (приблизно як найвища гора Південної Америки Аконкагуа) має площу у 5,7 мільйона квадратних кілометрів — приблизно таку саму, як площа США. При таких параметрах найбільший ухил на схилі цієї «гори» складає усього 0,5°. За звичайних умов ви б просто не зрозуміли б, що знаходитесь на схилі гори. Фактично цей вулкан формує власне нагір’я, лише частково пов’язане із нагір’ям Тарсіс. Крім того, Альба є найстарішим вулканом Фарсиди. Він сформувався від 3,2 до 3,6 мільярдів років тому, у часи, до яких на Землі відносять найстаріші гірські породи, у яких знаходять ознаки життя.

Що ж стосується найвідомішого вулкану цього регіону, то 21-кілометровий Олімп відділений від решти плато навіть сильніше, ніж Альба і розташований на захід від основного масиву. До речі, він вже не є найвищою горою Сонячної системи. Тепер це звання перейшло до піку Реясильвія на Церері. Але усе одно його розміри вражають. Уявіть собі гору площею як уся Правобережна Україна і висотою удвічі вищою за ту, на якій літають авіалайнери. Ось це і є вулкан Олімп. Не намагайтеся собі уявити, як він виглядає із поверхні, бо побачити його із поверхні Марса увесь одразу просто неможливо.

Крім того, цей вулкан не такий плискатий, як може здатися. Нижній частині його схилів можуть позаздрити і більшість гір на Землі. Підіймаються ці схили аж на 7 кілометрів, тобто вище, ніж гора Аконкагуа, яку вже згадували. А на вершині величезної гори розташована кальдера (від ісп. caldera — великий казан) такого розміру, що глибша за Чорне море і у ній легко вмістяться Лондон або Париж із передмістями.

На фоні Олімпу основні вулкани Тарсису виглядають не такими великими, хоча насправді вони також незвичайного розміру. Вони вишикувалися у одну лінію у напрямку із північного сходу на південний захід. Найпівнічніший із них зветься Аскарійською горою. Вона має висоту у 18 кілометрів і площу, більшу ніж Харківська, Полтавська, Дніпропетровська та Сумська області мають разом узяті. Середній із вулканів зветься горою Павича і має найменший серед великих вулканів розмір — висоту у 14 і поперек у 380 кілометрів. Не зважаючи на це він має кальдеру діаметром у 47 і глибиною у 5 кілометрів, у якій би могла повністю вміститися гора Казбек на Кавказі.

Що стосується найпівденнішого із вулканів — гори Арсія, то вона цікава не тільки своєю висотою у 19 кілометрів, але і просто величезною кальдерою, в середині якої могла б, цілком уміститися Тернопільська область. Крім того на схилах цієї гори виявлено кілька надзвичайно глибоких колодязів. При діаметрах, що вимірюються десятками метрів деякі із них мають глибину принаймні у 200 метрів. Сказати точніше неможливо, бо орбітальні апарати просто не бачать їхнього дна. Також треба додати, що крім цих велетенських гір на Фарсиді розташована купа дрібніших вулканів, вищих за Говерлу та із площею приблизно як у Харкова.

Але на цьому цікавинки цього регіону Марса не закінчуються. Бо на південний схід від трьох вулканів Фарсиди розташоване менше, але вище плато, висота якого сягає 11 кілометрів. Тут немає вулканів, але внаслідок розтягування кори воно вкрилося мережею каньйонів, які мають зловісну назву Лабіринт Ночі. Хоча ці каньйони на знімках виглядають тонкою сіткою, насправді їх глибина може сягати кількох кілометрів. Западинам Лабіринту Ночі важко знайти порівняння.

Долина Маринер, до регіонів якої відносять Лабіринти Ночі, складається із кількох каньонів, кожен із яких на землі вважався б природнім дивом. Розпочинається усе каньйонами Іо і Титон, що тягнуться із заходу на схід. Далі вони переходять у три паралельні каньйони Офір, Мелес та Кандор. У каньйоні Мелес розташована найнижча точка на поверхні Марса, бо він має глибину 11 кілометрів. Усі три каньйони з’єднуються між собою і далі на схід від них відходить широкий і вкритий наносами каньйон Копрат, який далі переходить спочатку у каньйони Еос і Ганг, а потім у рівнину Хриса. Треба відмітити, що ширина цих каньйонів така, що знаходячись на їхньому дні ви мабуть не завжди могли б бачити їхні багатокілометрові стіни. Також характерною особливістю марсіанських каньонів є те, що це одне із небагатьох місць на червоній планеті, над яким регулярно утворюються густі хмари.

На Марсі є ще багато цікавинок, але ніде вони не сконцентровані так сильно, як поблизу
нагір’я Тарсис. І саме це робить цей регіон таким цікавим для досліджень. Такий ось він — Марс. Планета, про яку усі говорять, але мало хто про неї дійсно щось знає.