Дуже Великий Телескоп (VLT) ESO відзначає 15 років досягнень

Із цим новим зображенням чудових зоряних ясел ESO святкує 15 років Дуже Великого Телескопа (VLT) – найпередовішого у світі оптичного інструменту. Світлина показує густі скупчення пилу на тлі рожевих хмар сяючого газу, котрі астрономи називають IC 2944. Ці непрозорі глобули нагадують краплі чорнила на полуничному коктейлі, а їх химерні форми утворені потужним випромінюванням довколишніх яскравих молодих зірок.

Нове зображення відзначає важливу річницю Дуже Великого Телескопа (VLT) – п’ятнадцять років від моменту, коли перший із групи чотирьох телескопів VLT прийняв перше світло 25 травня 1998 року. Відтоді до чотирьох початкових гігантських телескопів приєдналися чотири невеликих допоміжних телескопи, котрі є частиною інтерферометра VLT (VLTI). Наразі VLT є одним із найбільш потужних та найбільш продуктивних наземних астрономічних об’єктів. У 2012 році було опубліковано більше 600 рецензованих наукових робіт на основі даних від VLT та VLTI (ann13009).

Міжзоряні хмари пилу та газу є осередками народження та зростання нових зірок. Подана світлина показує одні із зоряних ясел IC 2944, котрі ми бачимо у вигляді мякого рожевого світіння тла [1]. То найчіткіше зображення даного об’єкту, одержане наземними телескопами [2]. Хмара знаходиться на відстані близько 6500 світлових років від Землі у південному сузір’ї Центавра. Ця частина неба є домом для багатьох інших подібних туманностей, котрі астрономи прискіпливо досліджують для вивчення механізмів зоряного формування.

Емісійні туманності типу IC 2944 в основному складені із водню, котрий сяє своєрідним відтінком червоного у зв’язку з інтенсивним випромінюванням від багатьох яскравих новонароджених зірок. Чітко проявлені на цьому яскравому тлі таємничі темні непрозорі згустки хмар холодного пилу, відомі як глобули Бока. Вони так названі на честь голландсько-американського астронома Барта Бока, котрий першим звернув на них увагу у 1940-х, як на можливі місця зореутворення. А дана група має прізвисько “глобули Теккері” [3].

Більші глобули Бока у спокійніших місцях часто стискаються, щоб сформувати нові зорі, але ті, котрі ми бачимо на зображенні, знаходяться під “запеклим обстрілом” ультрафіолетового випромінювання від довколишніх гарячих молодих зірок. Їх може розмити та пошматувати, як ті шматки масла на гарачій сковороді. Цілком імовірно, що глобули Теккері будуть знищені раніше, ніж почнуть стискатись та утворювати зорі.

Глобули Бока нелегко досліджувати. Оскільки вони є непрозорими для видимого світла, астрономам важко спостерігати за їх внутрішніми процесами. Щоб відкрити таємниці глобул, потрібні інші інструменти, через котрі проводять спостереження в інфрачервоному або в субміліметровому частинах спектру: в останній пилові хмари, із температурами лише на кілька градусів над абсолютним нулем, яскраво сяють. Субміліметрові дослідження глобул Теккерея підтвердили, що наразі у середині них нема зореутворення.

Зображення цієї частини неба вже було одержане Космічним Телескопом Хаббл (NASA/ESA) (opo0201a). Даний новий погляд від приладу FORS на Дуже Великому Телескопі (VLT) ESO в обсерваторії Паранал на півночі Чилі [4] охоплює ширшу, ніж “Хаббл”, частину неба, показуючи панораму зореутворення.

Примітки

• [1] Туманність IC 2944 пов’язана із яскравою зорею скупчення IC 2948, а обидва ці імені також іноді застосовуються до всього регіону. Багато яскравих зірок скупчення видно на зображенні.
• [2] Сінг для оригінальних кадрів через синій фільтр, котрі у цій колірній комбінації, був менший 0.5 кутових секунд, що надзвичайно добре для наземного телескопа.
  “Сінг” (суть: бачення, видимість) – термін, котрий астрономи використовують для вимірювання спотворюючого впливу атмосфери Землі. Загальною мірою для “сінгу” є спостережуваний видимий кутовий діаметр зорі, як її видно через телескоп.
• [3] Вони були відкриті англійським астроном Девідом А. Теккері в Південній Африці у 1950 році.
• [4] Дане зображення одержане в рамках програми “Космічні Перлини ESO” (ESO’s Cosmic Gems). Це новий почин виробництва астрономічних зображень для освіти та широкої пропаганди астрономії. Програма головним чином використовує час, коли стан неба не дозволяє проводити наукові спостереження, але цілком сприятливий, щоб фотографувати цікаві, захоплюючі або візуально привабливі об’єкти. Ці дані також доступні професійним астрономам завдяки науковому архіву Європейської Південної Обсерваторії.

Детальніше

Європейська Південна Обсерваторія – це передова міжурядова астрономічна організація в Європі та найбільш продуктивна астрономічна обсерваторія світу. Її підтримує 15 країн: Австрія, Бельгія, Бразилія, Чеська Республіка, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. ESO здійснює ініціативну програму, зосереджену на проектуванні, будівництві та експлуатації потужних наземних спостережних об’єктів, що дозволяє астрономам робити важливі наукові відкриття. ESO також відіграє провідну роль у сприянні та організації співробітництва в астрономічних дослідженнях. ESO працює на трьох унікальних, світового класу обсерваторіях в Чилі: Ла Сілла, Паранал і Чахнантор. На горі Паранал, в ESO працює Дуже Великий Телескоп – найбільш передова в світі астрономічна обсерваторія видимого діапазону та VISTA – найбільший оглядовий телескоп в світі. ESO є європейським партнером просунутого астрономічного радіотелескопу ALMA, найбільшого існуючого астрономічного проекту. В даний час, ESO планує 39 метровий Європейський Надзвичайно Великий Телескоп E-ELT (оптичний та ближній ІЧ діапазони), який стане “найбільшим у світі оком у небо”.

Посилання

• ESO Cosmic Gems programme
• Photos of the Very Large Telescope
• Photos from the Very Large Telescope

Контакти

Oleg Maliy
NGO Zaporozhye Astronomical Club Altair
Zaporozhye, Ukraine
Телефон: +380 67 1371070
Email: astroclubzp@gmail.com

Richard Hook
ESO, Public Information Officer
Garching bei München, Germany
Телефон: +49 89 3200 6655
Стільниковий: +49 151 1537 3591
Email: rhook@eso.org

Переклад прес-релізу ESO eso1322.