Справжня природа емоцій: що про це каже мозок?


Майже всі ми переконані, що емоції заважають приймати зважені рішення. Також, завдяки своїм батькам, ми переконалися, що відведення погляду сигналізує про брехню, а раптовий рум’янець — про сором. Що, коли я скажу, що такі переконання відносні, і сучасна наука поступово спростовує їх? Чи будете ви здивовані? Може, розгнівані? Чи заінтриговані? А може вам просто буде байдуже? Кожен з нас знайде свою відповідь. Це і є першим доказом того, що світ емоцій не такий уже й універсальний. Далі розберемо, чому так і для чого нам це знати.

Універсальні відбитки емоцій

Почнемо зі страху. Коли йдеться про нього, часто згадується поведінка під назвою “бий або тікай” (fight or flight). Бий — якщо можеш подолати загрозу, тікай — якщо твоїх сил замало. На фізіологічному рівні це пришвидшене серцебиття, спітнілі долоні, розширені зіниці і широко розплющені очі. Викид адреналіну та норадреналіну додає енергії, завдяки цьому ми можемо бігати швидше, ніж зазвичай, і долати перешкоди, які у звичайному стані нам не під силу. У деяких публікаціях до “бий або тікай” додається ще “завмри”. Це коли емоція страху заважає нам щось робити, хоча наше тіло все ще виділяє гормони, додаючи енергії.

Цей приклад дозволяє розглянути важливі поняття, якими будемо оперувати. Фізіологічний відбиток (або просто відбиток) емоційті реакції, які супроводжують емоцію. Це про серцебиття, гормони, спітнілі долоні, розширені зіниці, міміку загалом. Поведінкакомплексні реакції соціального характеру. Під соціальним маю на увазі те, що відбувається назовні (“бий, тікай чи завмри”).

Ще у минулому сторіччі вчені погодилися, що відбитки емоцій можна вважати сталими та універсальними для всіх. Кожного разу, коли лабораторні щури завмирали у клітці з електричним струмом, вони вважали, що зараз ці щури відчувають страх. Кожного разу, коли добровольці (уже люди) переглядали страшні фільми чи фотографії людей, які відображають страх на своєму обличчі, а спеціальні пристрої виявляли активність мигдалини у їхньому мозку, вчені вважали, що ці люди переживають страх, бо саме такий універсальний відбиток страху.

Трішки про мигдалину. Вона знаходиться поблизу скроневої частки кори головного мозку. Якщо подивитися на його будову, важко не помітити, що скроневих часток дві. Тому й мигдалин теж дві, а отже, про них варто говорити у множині. Чого не спостерігається на практиці, коли нам розповідають про страх.


Схематичне зображення мигдалеподібних тіл (виділені червоним) (Автор: Life Science Databases (LSDB), CC BY-SA 2.1 JP, через Вікісховище)

Безстрашні пацієнти без мигдалин?

На підтвердження цього існують дослідження пацієнток і пацієнтів з ураженими чи відсутніми мигдалинами. Найвідомішою з них стала СМ з хворобою Урбаха-Віте, що руйнує мигдалини ще до настання юних років. Пацієнтка не демонструвала характерної для страху поведінки при перегляді фільмів, зображень, контактуванні зі страшними тваринами та проходженні будинку з привидами. Жодних фізіологічних відбитків теж не спостерігалося. Вчені зробили висновок, що відсутність мигдалини позбавляє можливості відчувати страх. [4]

Чомусь не говориться про іншу частину досліджень “безстрашної” СМ та інших пацієнток з цією хворобою. Виявилося, що СМ насправді могла відчувати страх і розпізнавати його в поведінці інших (а саме в позі та інтонаціях). Відчувала вона страх, коли вдихала повітря з підвищеним вмістом вуглекислого газу. Вчені переконують, що це було безпечно для її здоров’я, і мені дуже хочеться в це вірити.

Далі були однояйцеві близнючки з такою ж хворобою, без мигдалин. Одна з них переживала страх як СМ, здавалося, що вона безстрашна. Проте інша демонструвала поведінку, характерну для багатьох інших людей з цілими мигдалинами. [2]

Результати цих досліджень розвінчують міф про мигдалеподібне тіло як осередок страху. По-перше, мигдалин дві, по-друге, навіть без них люди здатні проживати і розпізнавати цю емоцію. Однак, мигдалини все ж є важливою складовою для формування афектів та емоцій, які не обмежуються самим лише страхом.

Та це лише одна емоція і один відбиток. Здається, зарано стверджувати, що це працює не так. 

Невже однакові для всіх?

Очікувалося, що емоції та їхні відбитки будуть універсальні, тобто, однакові у всіх представників Homo sapiens. Звідси переконання, що розширені очі — про страх, стиснуті щелепи — про гнів, усмішка — про радість. Тому ми вважаємо, що радісні люди усміхатимуться, настрашені — вирячуватимуться, а розгнівані рухатимуть нижньою щелепою щоразу, коли проживатимуть цю емоцію. Та чи дійсно це так? Чи ви колись усміхалися, будучи не радісними? А чи були ви радісними, не усміхаючись? А як щодо гніву — чи завжди, коли ви гніваєтеся, стискаєте щелепи? Чи може колись ви гнівалися і посміхалися водночас? А як щодо ваших очей? Коли вам було страшно, чи завжди ви їх широко розплющували? Може, колись ви міцно примружували їх, переживаючи страх?

Ми повільно, але впевнено підійшли до ще одного популярного міфуемоції проявляються однаково в усіх і завжди (емоції універсальні). Що ж, так вважали колись і брали до уваги тільки ті результати експериментів, які це підтверджували. Навіть на основі даних лише цієї статті, ви можете переконатися, що емоції можуть проживатися по-різному. Це значить, що вони не універсальні (навіть на рівні роботи мозку!).

Неуніверсальність легко спостерігати і без спеціальних апаратів для перевірки мозкової активності. У багатьох мовах є радість, яку можна перекласти та пояснити носіям інших мов. Та є певні поняття, які не перекладаються на інші мови. Їх важко пояснити та важко зрозуміти одразу. 

Існує чудове слово schadenfreude (радість за чужі невдачі), яке відображає цілу окрему радість. Чи gezelling — комфорт і затишок від перебування вдома з близькими. Можна переживати емоції, не знаючи слова на їхнє позначення, та для цього необхідно мати поняття для цієї емоції. [1] Якщо ви колись раділи чиїмось невдачам, тепер ви маєте не просто поняття цієї емоції, а ще й відповідне слово для неї.

Мінливість як норма

Що буде, якщо почати розбирати більше емоцій та відбитків? Здається, єдиної універсальної системи ми так і не знайдемо. На рівні мозку і тіла ми побачимо ту саму картинку. Пришвидшене серцебиття спостерігатиметься при страху, бажанні, любові, ненависті, гніві, радості, тривозі тощо. Те саме буде з активностями різних ділянок мозку. Наші улюблені мигдалини будуть активні при страху, здивуванні, любові, тощо. Або інший варіант — цього всього може і не відбуватися. То який у цьому всьому сенс?

Тут усе теж дуже просто. Нормою є мінливість. Будь-який випадок емоції може відрізнятися від іншого випадку тієї самої емоції. Вчора ми боялися з широко розплющеними очима, тікаючи. А сьогодні ми боїмося вже із заплющеними очима, заклякаючи на місці. Що те, що те, буде страхом, хоча виглядатиме не схоже. Так з усіма емоціями. Ми маємо досвід цілого спектру різних реакцій та відбитків. Щоразу під час проживання нового випадку емоції цей досвід поповнюється і розширюється. Так само він багатшає, коли ми спостерігаємо за емоціями та поведінкою інших людей. Якщо говорити науково, зростає наша емоційна гранулярність. Вона не залежить від того, наскільки точно ми знаємо, як проявляється страх у міміці (так визначали її раніше), а залежить від того, наскільки багато різних випадків емоцій ми проживали.

Пропоную вам невеличкий експеримент. Розгляньте плями на зображенні нижче.

Плями, які треба розглянути [1]

Щоб було зовсім чесно, запишіть собі у нотатках, якщо маєте ідею, що це таке. Якщо ви бачите їх уперше, то вам буде доволі важко це зрозуміти. Ваш мозок активно аналізуватиме краї та лінії, мигдалина збудиться через новизну інформації (а не через те, що вам страшно). Інші ділянки мозку будуть просіювати попередній досвід, щоб зробити припущення.

Ви перебуваєте в мінімальному стресі, як і щоразу, коли стикаєтеся з чимось настільки новим, що ваш попередній досвід не може знайти нічого подібного. Щоб заспокоїти себе і свій мозок, погляньте на зображення у кінці статті, а потім — знову на плями. Навіть миттєвого погляду вистачить, щоб зрозуміти, що відбулося. Крім того, що ви тепер чітко бачите бджолу, ви ще не можете змусити себе бачити щось інше. Мозок отримав новий досвід, який допоміг розібрати та зрозуміти раніше невідому інформацію. Тепер на фізіологічному рівні стресу більше немає. Ви знову стабільні, сподіваюся.

Як формуються емоції?

Для чого нам цей експеримент з невідомими плямами? Щоб показати принцип роботи мозку і розібратися в тому, як формуються емоції. Ви можете здивуватися, але вони формуються так само, як щойно сформувався ваш досвід із бджолою. Далі розберемо ці всі випадки детальніше, і почнемо з раннього дитинства.

Нам комфортно від теплої і м’якої мами, і некомфортно, коли поруч її немає. Також не комфортно, коли мокрий підгузок віддає холодом, а шкіра подразнюється. Якщо ми заплуталися у ковдрі, нам теж некомфортно. Якщо з’являється якесь нове обличчя — знову дискомфорт, чи різкий звук, чи вітер, чи світло. Бачте, я навмисно вживаю лише “комфорт”, а не “прикро”/”образливо”/”неприємно”/”страшно”. Бо це все слова, які використовуються для позначення емоцій, а ні слова, ні емоції нам наразі недоступні. Нам доступний лише афект. Він є виключно фізіологічним явищем, і ось якраз цей афект є універсальним, на відміну від емоцій.

У процесі дорослішання і взаємодії з батьками (які вже мають певний рівень емоційної гранулярності), ми переймаємо емоції і мову. Спершу дуже примітивно, потім більш конкретно, із застосуванням слів та активною комунікацією. Так соціум впливає на те, щоб наш афект набував більше різних реакцій. Як тільки це відбулося, можемо говорити про випадок емоції.

Змоделюємо ситуацію. Ми бігли по вулиці і впали. Ми ще зовсім малі, і одразу починаємо дико ревіти. Так працює наш афект — нам некомфортно, ми реагуємо відповідно. Наші батьки наздоганяють нас і пояснюють, що ми плачемо, бо нам боляче. І як тільки ми засвоїмо поняття “боляче” — це вже не буде звичайним афектом, це перетвориться у випадок болю. Далі цей випадок буде розширюватися з кожним наступним больовим відчуттям, не обов’язково від падіння. Усі неприємні відчуття від різкого удару будь-якої частини тіла об щось стануть для нас досвідом відчуття болю.

Те саме відбувається з іншими емоціями, відчуттями та поняттями. Ми вивчаємо їх і об’єднуємо у спільну категорію. Тому спочатку завжди є афект — тілесне відчуття ок/не ок, далі мозок розпізнає цей афект, він сканує зовнішній світ, тобто що відбувається навколо нас, також він сканує внутрішній світ (як реагує тіло, які гормони виділяються, як змінюється дихання та серцебиття, що там із зіницями), зіставляє інформацію та вирішує, що ми відчуваємо радість, бо серце б’ється швидко, долоні спітнілі, очі розширені, ми усміхаємося, а навпроти нас наш тато зі здоровенним іграшковим ведмедиком, якого ми так довго просили подарувати! Та якщо мозок не знайде відповідників у нашому досвіді, то проживати випадок радості нам не вдасться. Ми будемо переживати афект, який стане досвідом, і пізніше, коли станеться щось подібне, мозок зможе об’єднати ці випадки у емоцію радості чи будь-яку іншу. Отже, емоція є кінцевим продуктом роботи нашого мозку.

Те саме сталося з вами сьогодні, коли ви розглядали бджолу, яка спершу була лише плямами. Як тільки ви отримали новий допоміжний досвід (поглянули на другу картинку), одразу змогли розпізнати тваринку навіть у безформених плямах. Чи відчули ви щось у цей момент? Чи відчули активність мозку і формування досвіду? Звісно, ні. Це відбувається дуже швидко, тому для нашої свідомості невідчутно. Мозок постійно сканує і звіряє інформацію, і ми цього не відчуваємо. Так само ми не відчуваємо, як мозок збирає випадки певних емоцій з поодиноких слідів змін у нашому тілі. Це автоматичні процеси, які відбуваються швидко та непомітно.

Конструкція, а не реакція

Підхід, який лежить у основі цієї статті, називається теорією конструйованих емоцій. Ця теорія розглядає емоції як динамічні конструкції (звідти і назва), а не як сталі утворення. Дуже важливо запам’ятати цю схему і потроху вводити її у своє побутове життя. За відчуттями (виключно фізіологічними) нічого не зміниться — ми як не відчували процесу формування емоцій, так і не відчуватимемо. Та на рівні поведінковому, психологічному та соціальному певні зміни все ж відбудуться. Ми нарешті перестанемо виправдовувати свою поведінку своїми емоціями. Фрази “я так кричав, бо просто був дуже злий” більше не слугуватимуть поясненням, бо тепер ми знаємо, що емоція (злість, якщо говорити про попередній приклад) іде після того, як відбуваються певні дії. До того ж, ми знаємо, що можна бути злим і не кричати, бо поведінка не спричиняється емоціями (як у прикладі з іграшковим ведмедиком вище – емоція радості йде після того, як відбулася певна поведінка і фізіологічні зміни у тілі). Так ми розвіяли останній на сьогодні міф про те, що емоції керують поведінкою.

Емоції не є реакціями на світ — вони є конструкціями світу. Ось такий простий висновок дарує нам теорія конструйованих емоцій. Бережіть себе і свої емоції, адже кожна з них унікальна, як і ви самі.

Список використаної літератури

  1. Feldman Barrett L. Emotions Are Real / Lisa Feldman Barrett. // American Psychological Association. – 2012. – №3. – С. 413– 429.
  2. Feldman Barrett L. How emotions are made / Lisa Feldman Barrett., 2017. – 425 с. – (Houghton Mifflin Harcourt).
  3. Procedural Learning and Memory Rehabilitation in Korsakoff’s Syndrome – a Review of the Literature / E.Oudman, T. Nijboer, A. Postma, J. Wijnia. // Neuropsychol Review. – 2015. – №25. – С. 134–148.
  4. The human amygdala and the induction and experience of fear. / J.Feinstein, R. Adolphs, A. Damasio, D. Tranel. // Current Biology. – 2011. – №21. – С. 34–38.
Зображення, на яке варто глянути [1]

Цю статтю опубліковано в рамках проєкту “Щеплення правдою”, покликаного просувати цінності критичного мислення та навчати українців відрізняти фейки від надійної інформації в пов’язаних з наукою галузях. Проєкт виконує команда “Моя наука” разом з громадською організацією Unia Scientifica за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.

Обговорення

Нам в Твіттері пишуть, що: “schadenfreude можна перекласти як “зловтіха”. Це в англійській доводиться підбирати описовий відповідник типу “радість за чужі невдачі”, а в нас є відповідне до німецького слово.”

Доволі цікаво, до речі, чи є лінгвістично-психологічні дослідження, в яких вивчають емоції та слова в різних мовах, які їм відповідають. Дуже цікаво було б почитати про них.

Такі дослідження є, ними займається психолінгвістика.
Здається, я вже знаю тему своєї наступної статті 🙂

Про мигдалину якусь чортівню написали. Чому Вас дивує, що мигадлини дві. Майже кожна частина мозку представлена у двох “екземплярах”. Це абсолютно не доказ того, що мигдалина не пов’язана із страхом. Мигдалина, як і багато інших частин мозку реагує на потенційно важливі стимули, включаючи нові і емоційні. Те, що вона реагує на новизну, не значить, що кодування страху мигдалиною – неправда! В цій структурі багато клітин, які кодують багатовимірні характеристики стимулів. Щодо пацієнтки СМ, то вуглекислим газом у неъ викликали паніку, яка на нейрональному рівні відрізняється від страху, тому нічого дивного, що паніка присутня, навіть при відсутності мигдалини.

Якщо Вам питання стоїть про те, чи є в мозку клітини, які запускають емоційну реакцію і поведінку страху – такі є, в дорсальній periaqueductal gray. Тому аргумент, що якщо немає структури – емоції не реальні, не спрацьовує

Дійсно, якась чортівня, Ваші коментарі є і тут і у фейсбуці. Відповідати два рази на одне і те ж не бачу змісту. Надіюся, Ви мені пробачите 🙂

Напишіть відгук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *