Правдич-Немінський (1879-1952): перша ЕЕГ та боротьба за нейронауку

Проект англійською

Західна Європа переживала яскравий прогрес у галузі нейронаук з середини XIX  століття зберігаючи наукову єдність з вільним обміном ідей та наукового обладнання. У той же час Східна Європа, перебуваючи під управлінням консервативних імперій, на кшталт Російської чи Оттоманської, мала суттєві адміністративні перешкоди для розвитку науки. Незважаючи на ці обмеження, деякі найкращі російські вчені використовували всі можливості, щоб відвідати західні лабораторії та познайомитися зі свіжими методиками та ідеями. Ці видатні люди поверталися до Імперії та засновували наукові школи в університетах, де талановиті місцеві студенти вчилися в них та ставали дослідниками світового рівня.

Така ж історія була й у нейронауках. Центр нейроанатомії та нейрофізіології виник у Київському університеті в другій половині XIX століття. На початку XX століття одним з лідерів російської й української фізіології став Василь Чаговець, нейрофізіолог українського походження, який працював у лабораторіях Івана Павлова та Івана Тарханова та був призначений завідувачем кафедри фізіології університету. У той же час молодий випускник Київського університету Володимир Правдич-Немінський прийшов працювати в лабораторію Чаговця. Глибокі знання фізики й хімії нового співробітника разом з вдалим керівництвом Чаговця призвели до прориву: у 1913 році Правдич-Немінський зареєстрував перші потенціали з кори непошкодженого мозку собаки. Він назвав новий метод “електоцеребрографією” та опублікував результати в головних німецьких фізіологічних журналах. Термін “електроенцефалограма” був запропонований Гансом Бергером за 16 років, у 1929 році, хоча всі хвилі, що Немінський спостерігав у собаки, в людини були такі ж.

На жаль, Правдич-Немінський не міг захистити власний науковий пріоритет, оскільки того самого 1929 року його заарештували радянські репресивні органи за фальшивим звинуваченням. Він втратив 20 років продуктивної наукової роботи через тавро “антирадянського елементу”, яке супроводжувало його, де б він не працював. Лише в 1949 році старого професора було частково реабілітовано та було дозволено продовжувати наукову роботу в короткий останній період його життя.

Ми спробуємо дослідити та донести до широкої публіки, а також і до колег-дослідників у галузі нейронаук, біографію та наукові здобутки Володимира Правдич-Немінського.


Цю сторінку створено як частину Європейських онлайн проектів з історії нейронауки за фінансової підтримки гранту Федерації європейських товариств нейронаук 2016. Автор: Олексій Болдирєв.

Ця робота поширюється під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0.Creative Commons License