Необізнані про власне незнання: ефект Даннінга-Крюгера


Одна з найболючіших речей в наш час – це те, що найбільш самовпевнені – дурні, а наділені уявою та розумінням наповнені сумнівами і нерішучістю. 

Бертран Расселл

Зараз вся увага суспільства прикута до футболу. І це не дивно. Людина бачить у спорті відображення власного життя. Ті ж перемоги, ті ж поразки. Такі ж самі лідери, такі ж дилетанти. Той же азарт життя. Приємна відмінність у тому, що гра йде за чіткими правилами, а визначають кращого простим підрахунком забитих голів. У житті все набагато складніше. Людина часто-густо неадекватно оцінює інших, а ще частіше – себе саму. Професіонали нерідко вважають себе нездарами, а нікчеми ведуть себе так, ніби вони геніальні. Зрозуміло, що тут не допоможе арбітр зі свистком, але звідки береться такий самообман? Два вчених-психологи з Корнуела – Девід Даннінг і Джастін Крюгер виявили «ефект Даннінга-Крюгера» на базі своїх досліджень з цієї проблеми.

Звичайно, вони не були піонерами в цій галузі. Психологам давно відомо, що середня людина оцінює свої здібності вище за середнє значення. Опитування інженерів однієї компанії показало, що 42% опитаних вважало себе серед 5% найкращих робітників. Люди похилого віку часто кажуть, що вони керують авто краще за середнього водія (тоді як статистика дорожніх пригод свідчить про інше). Навіть професорів не оминула переоцінка власних знань: 94% учасників одного опитування заявили, що їх робота краще за посередню!

Девід Даннінг (фото з твіттеру)

Психологи Даннінг і Крюгер професійно займаються вивченням причин помилок у сприйнятті світу людиною. Щоб зрозуміти, де корені цієї конкретної омани, вони стали шукати тих, в кого найбільш завищена самооцінка. В експерименті студентам перед екзаменом було запропоновано оцінити власні знання та передбачити свій результат у порівнянні з іншими. Виявилось, що найбільш самовпевненими є найслабкіші студенти. Але здивували найкращі учні: всі вони передбачили гірші результати, ніж отримали насправді! Дослідники висунули гіпотезу, що невігласи не тільки погано знають предмет, але через свої слабенькі знання не в змозі об’єктивно оцінити ступінь власного невігластва. Знавці ж легко пораються із завданням, а тому думають, що це буде легко і для всіх інших. Саме тому вони оцінюють себе нижче відносно того, як дивляться на них інші люди. Це узагальнення стосовно найкращих і найгірших дістало назву «ефект Даннінга-Крюгера».

У науці (як і в інших формах людської діяльності) часто-густо нова ідея не сприймається суспільством. Є навіть жарт, що кожна наукова гіпотеза проходить 3 стадії: висміювання – це ж треба, яку дурню вигадали!; критику – ні, гіпотеза нормальна, тільки хибна; визнання – ну, це й так всі знали. Не оминула подібна доля і наших психологів. Преса відверто глузувала з дослідників: сміховинно, на що викидаються державні гроші! Не відставали й колеги – у 2000му році Даннінг і Крюгер отримали жартівливу Шнобелівську премію, що часто дається за якісні, але незрозумілі суспільству (звичайно із прагматичної точки зору) студії.

(До речі, у тому ж році Шнобеля отримав голландський фізик російського походження Андрєй Гейм. Всіх сильно посмішила його демонстрація польоту звичайної жаби під дією магнітів. Але 10 років потому Гейму присудили справжню Нобелівську премію, хоча й за іншу роботу – створення графену. Отак от.)

Потім настав час критики. Одні вчені заявили, що немає ніяких особливих механізмів у помилок самооцінки. Просто є у людей звичка визначати себе як «краще за середнього». Ця позначка дуже далеко від невігласів, тому вони сильно завищують свої показники, але ближче до кращих, тому ці трохи занижують. Інші науковці звернули увагу, що екзаменаційні завдання експериментаторами буди підібрані нескладні, тому «двійочники» були спіймані зненацька, бо не розгледіли труднощів, а «відмінники» сподівалися на рівний результат у всіх студентів. Дайте їм складні задачі, і слабенькі стануть  скромнішими, а сильні зрозуміють свою міць – припустили критики. Крім того, можливо, у лузерів не було мотивації всерйоз розраховувати свої можливості і вони казали результат навмання. Ну, і всі дослідження були «лабораторні», тобто ставився експеримент, і піддослідні про це знали. Може, в реальному житті все не так?

Даннінг із Крюгером добросовісно взялися за перевірку гіпотез. Спочатку вони повторили свої старі досліди з екзаменом (досить складним – ніхто не набрав більше «четвірки з плюсом», але попрохали студентів спрогнозувати не лише свій відносний результат (чи будуть вони кращими), а й абсолютний (скільки правильних відповідей вони дадуть). Початкова гіпотеза підтвердилася в обох випадках, хоча відмінники краще вгадали число балів, ніж відносні «місця». Далі той же самий тест провели у «польових умовах» – на учасниках регулярних університетських дебатів між раундами дискусії. Ті, що пасли задніх, знову переоцінили себе, хоча кращі по різних шкалах оцінок або влучили у свій справжній результат, або навіть трошки перебільшили власні здібності.

Наступне опитування було ще гострішим. Психологи працювали з учасниками змагань зі стрільби. Щоб ті серйозно поставились до завдання, частині з них запропонували гроші за вдалий прогноз: від 5 до 10 доларів. Вони відповідали на питання зі знання техніки безпеки та будови зброї. І знову гіпотеза підтвердилася – гірші були самовпевнені, кращі занизили власні результати. Більш того, ті, кому пообіцяли гроші, ще більше додали до власної тенденції завищення та заниження! Те ж саме було показане і на бідних студентах, яким пропонували вже 100 доларів. Іншим студентам змінили фінансову мотивацію на соціальну: пообіцяли співбесіду з їхнім професором, де буде оцінено їхню здатність передбачати власні результати.  І знову – ніяка мотивація не допомагала людям точніше себе оцінювати.

Джастін Крюгер (фото з сайту університету)

Таким чином, критики явно були неправі. Але Даннінг і Крюгер пішли далі. Мало показати, що не впливає на помилки із самосприйняттям. Цікаво дізнатися, що ж їх спричиняє. Тут гіпотези було дві: або це невірне оцінювання своїх можливостей, або неадекватне відображення чужих здібностей. Під час ключового досліду науковці знову просили людей передбачити власний результат екзаменів у балах та середній результат всіх учасників. Після цього двом групам давали підказку та просили скоригувати відповідь. Одній групі казали справжній власний результат і вимагали виправити середнє значення, іншій – навпаки. Таким чином вивчався внесок у помилку від самооцінювання та сприйняття оточуючих. Виявилось, що найгірші катастрофічно помиляються у передбаченні своїх успіхів. А ось лідери досить точно знають собі ціну, але вважають власні здібності звичайними, що не відрізняються від інших, тому й занижують свій відносний результат.

Наука не лише відкриває механізми того, що відбувається навкруги, та робить висновки.Вона ще дає рекомендації, як нам поліпшити власне життя. Як же поліпшити адекватність самооцінки у слабких студентів та неосвічених людей? Даннінг з Крюгером пишуть, що основна проблема таких особистостей – нестача знань, щоб оцінити свої знання. Таке собі «подвійне прокляття» або зачароване коло. Але у цьому колі і є розгадка: навчайтеся, ставайте більш компетентними, тоді зможете оцінювати себе об’єктивніше. Також психологи рекомендують навчити дітей тому факту, що набуття будь-якого знання є посильним для кожного, а саме нове знання є надзвичайно цікавим. Вже доведено, що студенти, які вірять у поступливість «граніту науки», краще сприймають знання та ліпше передбачують власні результати.

Тому автори «Моєї науки» закликають викладачів та вчителів: розповідайте вашим учням і студентам, що шлях до науки є тривалим та потребує праці, але головне, що він є здоланим і дарує кожному неймовірну радість відкриттів! Ми віримо в це і будемо й далі  намагатися допомогти нашим читачам стати більш компетентними, більш наполегливими, більш радісними споглядачами й співучасниками великого світу науки.

Обговорення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *