Фармакологія для чайників: 2. Створення ліків. Інформація про їх ефективність


У попередній серії ми розбирали як працюють ліки. Тепер поговоримо про те, як їх створюють. Отже…

Звідки беруться ліки?

Зрозуміло, що розробка нових лікарських препаратів справа не з легких. Нею на різних етапах займається багато людей і не тільки фармакологів. Перш ніж думати як лікувати хворих, необхідно мати певні знання. І тут знань нормальної фізіології вже буде недостатньо. Вчені патофізіологи займаються з’ясуванням причин хвороб, механізмами їх виникнення і протіккання, вивчають зміни в генах та білках, що кодують ці гени, зміну функцій цих білків, їх вплив на клітини, взаємозв’язок з іншими функціями організму і ще багато багато іншого. Одним словом їх діяльність – це фундаментальні дослідження, без яких ніяк не обійтись жодній фармацевтичній компанії. Саме такі дослідження проводять в нашому Інституті фізіології імені Богомольця, чим я особисто дуже пишаюсь.

Далі, маючи арсенал знань і детальні подробиці про механізми захворювань, починають шукати ланки, на які можна впливати і тим самим запускати необхідні реакції організму або блокувати згубні надмірні процеси. Це етап пошуку фармакологічних мішеней. І дослідницькі інститути також у цьому приймають участь.

919-2

Визначившись з мішенями, приступають до пошуку або синтезу тих речовин, які взаємодіють з цими мішенями і підходять до них як ключ до замку. У нашій країні цим займається, наприклад, компанія Укроргсинтез. Далі вони із сотень тисяч синтезованих речовин відбирають лише ті, які реально (а не тільки передбачено розрахунками) взаємодіють з мішенями і призводять до відповідних реакцій (тих, що очікуються від препарату), перевіряють токсичність та специфічність. Цей процес вже є доклінічними дослідженнями. Ними займаються також і в нашому інституті. Наприклад, мій відділ нервово-м’язової фізіології працює над специфічністю одного з нових кардіопротекторів – флокаліну, перевіряючи його дію на різних тканинах організму. Пам’ятаєте ми говорили про нафтизин і казали, що він є специфічним препаратом? Саме специфічність до конкретних рецепторів, лише тих, що нам потрібні, дозволяє препарату не мати побічних дій. Уявіть якби при застосуванні звичайних крапель для носа у нас би підвищувався тиск, прискорювалось серцебиття і з’являлось відчуття тривоги? Складність полягає в тому, що рецептори до речовин регуляторів хоч і різні у різних тканинах, але все ж є дуже подібними, бо реагують на одну й ту саму речовину. А в деяких випадках є навіть і однаковими. Підібрати специфічний препарат іноді буває проблематично, тому в інструкціях до ліків ви можете читати досить великий список побічних реакцій. За правилами клінічних досліджень прийнято вказувати побічну реакцію в інструкції до препарату, навіть якщо така виникла у одного пацієнта із тисячі. Тобто це не означає, що у вас всі побічні реакції обов’язково будуть проявлятись. Хоча мінімізувати список таких реакцій можна ще на початку, чим, на прикладі флокаліну, ми і займаємось.

Доклінічні дослідження спочатку проводяться на клітинах, тканинах і органах, а потім на тваринах. Після підтвердження, що речовина достатньо безпечна, щоб застосовувати її на людському організмі, не токсична, є адекватною відповідно до поставлених задач і викликає необхідні реакції, переходять до клінічних досліджень. У першій фазі препарат випробовують на здорових волонтерах, вивчаючи в загальному його вплив на організм, його перетворення, взаємодію з різними системами, розповсюдження, виведення і т.ін.

Другу фазу проводять вже на окремих хворих пацієнтах. Збирають дані про ефективність синтезованої речовини, порівнюючи з пустим препаратом (плацебо). Хворих ділять на дві групи порівну, випадково відбираючи пацієнтів. На одній з цих груп випробовують ліки, а друга вживає плацебо. При чому необхідно дотримуватись подвійного сліпого методу, коли ні пацієнт не знає про те, дають йому справжні ліки чи пустишку, ні лікар не знає хто з пацієнтів отримує препарат, а хто плацебо. Таким чином уникають дії психологічних факторів і впевнюються, що ефект від лікування зумовлений дією самого препарату. Також оцінюють безпеку, побічні ефекти, визначають ефективні дози.

На третій фазі приймає участь вже більша кількість пацієнтів. Проводиться порівняння із стандартною схемою лікування, тобто тією, за якою лікували хворих до цього моменту.

919-3

Лише після цих всіх етапів та перевірок відбирається один найефективніший препарат, зібрані про нього дані подаються до органу, який затверджує препарат і дозволяє його застосування у клінічній практиці. В Америці цим органом є відомий багатьом FDA (Food and Drug Administration – займається дозволами не тільки фармпрепаратів, але й харчових продуктів та косметики). Але після того, як препарат поставлять на продаж, дані про його ефективність та особливості застосування ще будуть фіксувати і це вважається четвертою фазою клінічних досліджень. Загалом на розробку і дослідження одного препарату витрачається в середньому міліард долларів і 10-15 років. Цікаво, що з тисяч синтезованих речовин доклінічні дослідження проходять сотні, клінічні тільки декілька, а до повного затвердження доходять одиниці, а іноді не доходить жодна з речовин.

Як перевірити якість препарату?

Отже, клінічні дослідження – це ті самі наукові експерименти, з тими ж самими контрольними групами (плацебо) і потужними статистичними методами. Тобто, ефективність лікування грунтовно перевіряється не просто на словах, а на ділі. І для досягнення цих цілей є спеціальний напрям — доказова медицина.

Але як розібратись в тому, наскільки ефективні ліки, які ви купуєте? Чи дійсно всі вони доведені, підтверджені і дозволені, пройшли всі етапи, про які ми писали вище? Логічно було б думати, що так. Але, нажаль, наш Державний Експертний Центр МОЗ, що є аналогом FDA в Україні, дещо відстає від світового рівня. Як відрізнити препарати, що проходили купу клінічних досліджень від тих, що не проходили? Цивілізований світ давно прагне тримати таку інформацію відкритою. Тому є досить багато ресурсів, де зберігаються дані про клінічні дослідження. Наприклад, Clinical Trials або Кохранівська Бібліотека (пошук можна здійснювати тут). Зайшовши на ці сайти можна в пошукову строку вводити латинську назву цікавих вам ліків. Якщо результат видає вам хоча б пару десятків статей, а краще більше, – цей препарат добре вивчений. Якщо результатів немає або їх лише декілька, всі дослідження проводились лише в Росії, Україні, Китаї чи щось на кшталт, то цьому препарату навряд чи можна довіряти.

Для прикладу. Кажуть, що оксолінова мазь має противірусну дію, тому її часто застосовують при простудних захворюваннях. Але навіть вікіпедія пише, що ефективність цього препарату не доведена. Продивившись у мережі Кохрану ми бачимо лише одне дослідження… 1970 року… і лише російських авторів. В такому випадку ні про яку доведеність не може бути й мови. Це ще й враховуючи той факт, що доказова медицина з’явилась тільки у 80х роках.

919-4

Для порівняння спробуємо пошукати препарат, з менш сумнівною вдачею. Нехай той же Нафтизин, щоб ви розуміли, що і я вас не обманюю. Звертаю увагу на те, що шукаємо по міжнародній назві Naphazoline. І тут же знаходимо 65 результатів! Останні дослідження не такі вже й старі – 2013 рік. Його досі вивчають! Хоча здавалося б, що там вже й так все зрозуміло. Питання, чому з так само не вивчати оксолін?? Чи не тому, що він не діє?

919-5

По тому ж принципу можна шукати у базі PubMed. Щоправда, в ній вже присутня більша різноманітність досліджень, там не лише клінічні. І в них вже ретельніше треба розбиратись. Чесно кажучи, наявність досліджень теж ще не показник. Вони мають бути якісними. Тут треба знати тонкощі.

Крім цих джерел, є ще пару корисних — їх список тут. Ну і звичайно ж можна звернутись до американських побратимів, прямо до організації FDA. На їхньому сайті є список дозволених та ефективних препаратів. Вся інформація подана на доступному рівні для споживачів. При пошуку інформації по препаратам слід враховувати також, що назв однієї речовини може бути безліч, тому користуйтесь ще й списком так званих дженериків — http://www.drugs.com/generic_drugs.html. Також є ще пару корисних джерел по препаратах та медицині загалом, де є достовірна перевірена інформація: Drug Information Portal та MedlinePlus.

Як ви могли помітити всі ці джерела вимагають певних знань англійської мови. Так, тепер ви розумієте наскільки важливе значення вона має для якіснішого життя. Все ж є декілька ресурсів більш доступних, хоча можливо менш інформативних. Так, наприклад, можна заходити на сайт Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я. Щоправда там інформація викладена російською мовою відстає від світової на пару років.

Ну, і як це не дивно, можна читати Вікіпедію. Зазвичай там зібрана загальна більш менш достовірна інформація. Звертайте увагу на посилання на наукові джерела та клінічні дослідження. Вони є показником якості. Звісно, якщо вони не є лише російсько- або ктиайськомовними. Важливо шукати критику. Якщо препарат вихваляють і намагаються ним вилікувати все підряд – остерігайтесь. Не слід довіряти також таким джерелам як журнали типу Alternative, Cholistic, Homeopathic Medicine. Вони не відповідають ні сучасним уявленням, ні вимогам і стандартам наукового світу. Також не вселяє велику довіру журнал Лікарська справа і йому подібні. Коли на препарат амізон знаходиш лише одну єдину статтю у цьому журналі, підкрадаються великі сумніви щодо ефективності цих ліків. Ну, а якщо у вас пошук власними силами не дає результатів і ситуація виглядає надто заплутаною, звертайтесь до авторів Моєї науки. В міру своїх сил та можливостей, чим можуть – допоможуть.

OrO

Далі буде…

Обговорення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *